43. Морфологія як наука

Морфологія (від грецького μορφη morphe — форма, λογία logia — слово, вчення) є розділом граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.

Іме́нник — частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?

Прикме́тник — частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Займенник - частина мови, яка заміняє іменник (ім'я, назву сутності) у реченні. Указує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?.

Числ́івником називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?

Прислівник (лат. adverbium - біля дієслова) - це повнозначна, незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою?

Прийме́нник — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні.

Дієслово - самостійна частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?

Вигук — незмінювана особлива частина мови, яка виражає почуття, волевиявлення мовця, не називаючи їх.

Частка — це службова частина мови, яка надає слову чи реченню додаткових відтінків або служить для творення деяких граматичних форм і нових слів.

44. Граматична категорія

Рід — це граматична категорія, що властива різним частинам мови. Вона полягає в тому, що слова або форми слів розподіляються по двох або трьох класах, що за традицією співвідносяться з ознакою чоловічої чи жіночої статі, або ж їхньою відсутністю. Такі класи називають чоловічим, жіночим та середнім родами.

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);

за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);

за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);

за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).