Тема: захист права власності та інших речових прав
Поняття та види цивільно-правових способів захисту права власності.
Речово-правові способи захисту права власності та їх характеристика.
Література: ЦК ст..ст. 386 – 394, 396, Постанова ПВСУ від 22.12.1995 р. Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності.
Питання 1.
Захист права власності – це діяльність управомочених державних органів або самої особи, яка спрямована на відновлення порушеного права власності чи усунення його порушення за наявності реальної загрози порушення.
Цивільно-правові способи захисту права власності – це передбачені законом міри, які спрямовані на відновлення порушеного права власності чи усунення реальної загрози його порушення.
Цивільно-правові способи захисту права власності реалізуються шляхом засобів захисту – позовів.
ЦП способи захисту права власності поділяються на 2 основних види:
І. речово-правові способи захисту – такі способи захисту права власності, які спрямовані на захист права власності як абсолютного права, коли на момент порушення права власності власник не перебуває з правопорушником в ніяких зобов’язальних правовідносинах.
ІІ. Зобов’язально-правові способи – способи захисту права власності, які застосовуються у випадках коли на момент порушення права власності власник і правопорушник перебувають між собою у зобов’язально-правових відносинах. До таких способів належать:
А) позови про визнання правочинів /договорів недійсними
Б) вимога про повернення майна переданого за договором оренди, позички і своєчасно не повернутого власникові
В) вимога про повернення майна як безпідставно набутого (гл. 83 ЦК України, в юр. Літературі такі позови називають кондикційними)
Г) вимога про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої порушенням права власності (ч. 3 ст. 386 ЦК України)
Питання 2.
До речово-правових способів захисту права власності належать:
Віндикація – це витребування майна із чужого незаконного володіння.
Віндикаційний позов в літературі називають позовом неволодіючого власника до володіючого не власника.
Позивачем за таким позовом може бути як власник майна, так і титульний володілець майна, що витікає із ст.. 396 ЦК України як власник майна. Відповідачем є фактичний володілець майна, який незаконно володіє чужим майном. Саме незаконність володіння треба довести у суді. Предметом такого позову є вимога про повернення майна із чужого незаконного володіння. Умови задоволення такого позову та розрахунки при цьому будуть залежати від того, чи є фактичний володілець майна добросовісним або недобросовісним володільцем. За загальним правилом власник має право віндикувати річ від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо майно було безвідплатно набуте особою, що не мала права його відчужувати. Якщо майно було набуте за відплатним договором, то віндикувати його від добросовісного набувача можна лише за умови, що а) майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав у володіння не з їх волі; б) було загублено власником або особою, якій майно було передано у володіння; в) було викрадено у власника або у особи, які передано у володіння.
Обмеженням віндикації є правило про те, що від добросовісного набувача не можуть бути витребувані гроші і цінні папери на пред’явника, не може бути витребувано майно, яке продане у порядку встановленому для виконання судових рішень.
У разі, якщо майно не може бути віндиковано у добросовісного набувача, то він набуває право власності на це майно за ст.. 330 ЦК України.
Розрахунки при віндикації залежать від добросовісності і недобросовісності набувача і визначаються ст.. 390 ЦК України.
Вимога власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
Негаторний позов – позов власника або титульного володільця про усунення перешкод у здійсненні права власності не пов’язаних з позбавленням володіння.
Наприклад: зарити яму, знести будівлю, спилити дереву тощо.
В якості позивача за негаторним позовом виступає власник та титульний володілець, які позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися річчю. Відповідачем є особа, яка створює перешкоди у нормальному здійсненні права власності.
Позов про визнання права власності (ст.. 392 ЦК України) – це вимога власника майна про визнання його права власності, якщо його право оспорюється або не визнається іншою особою або власник втратив документ, який засвідчує його право власності.
Наприклад: позов про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.
Предметом такого позову може бути тільки індивідуально визначена річ (як і у індикаційному позові).
Прогібіторний позов (ч. 2 ст. 386 ЦК України) – власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення особою дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Вимога власника про виключення майна з опису та/або звільнення з-під арешту.