4. Окупація України. Нацистський «новий порядок».

Більшість населення до окупантів ставилася вороже. Але жителі західних областей, які відчули на собі швидку радянізацію, вітали окупантів як визволителів.

У травні 1940 р. під керівництвом сподвижника Гітлера Гімлера було розроблено план «Ост», який передбачав такі заходи:

• Колонізація Східної Європи;

• Фізичне знищення слов’янського населення;

• Перетворення слов’янського населення, яке залишиться живим на рабів;

• Голокост - терор проти євреїв;

• Депортація населення до Німеччини для чорної роботи, для медичних випробувань і т.д.

Україна була поділена на 3 зони окупації:

Назва	Територія	Центр
Трансністрія (віддано під керівництво Румунії)	Чернівецька, Одеська області, південна частина Вінницької, західна частина Миколаївської областей	спочатку – Тирасполь, пізніше – Одеса
Дистрикт «Галичина»	Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області	Львів
Рейхскомісаріат «Україна»	більша частина Лівобережжя, Правобережжя	Рівне
Прифронтова зона	Сумська, Харківська, Чернігівська області, Донбас	підпорядкування військовій адміністрації

На чолі всієї окупованої території стояло рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом Альфреда Розенберга. На посаду рейхскомісара України призначено Еріха Коха.

Згідно з планом «Ост», на території України німці встановили «новий порядок».

«Новий порядок» - це жорстокий режим, встановлений німецькими загарбниками на окупованій території України та інших частинах СРСР, який супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.

Після захоплення Києва в урочищі Бабин Яр було знищено 1 млн. євреїв України, 220 тис. українців. Там розстрілювали кожен вівторок та кожну п’ятницю. Військовополонених в основному знищували голодом в таборах смерті. В Україні таких таборів було 230. Від нестачі робочих рук з України до Німеччини вивозили молодь (вивезено 2,4 млн. чол.). Їх називали «остарбайтерами» (у перекладі з нім. «східні робітники»). Багато з них загинуло від непосильної праці, від бомбардування вже радянської авіації, багато залишилися після війни на Заході.

Разом з тим невелика частина населення активно усвідомлено співпрацювала з окупантами. Це явище має назву «колабораціонізм».

Визначеної аграрної політики у нацистів не було. Тому було залишено колгоспну систему, через яку було зручно експлуатувати селян, які не втекли у тил.

«Новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам на окупованих територіях.

5. Рух Опору.

Рух Опору – це національно-визвольний рух в роки Другої світової війни проти німецьких, італійських і японських окупантів та їхніх союзників.

В Україні рух Опору мав дві течії:

• Радянський (партизани і підпільники);

• Національно-визвольний (ОУН - УПА).

Радянський рух Опору.

Ця течія прагнула до відновлення статусу України у складі СРСР. Виникла з початком війни. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів.

Головною метою руху було перешкодження закріплення німецької армії на завойованих територіях СРСР, руйнування всіма засобами тилу супротивника.

Основними бойовими діями партизанів було впровадження тактики «спаленої землі», диверсії на ворожих комунікаціях та терор проти окупаційних військ, сил національного Руху Опору, та лояльного до антибільшовицьких сил місцевого населення.

Тактика «спаленої землі» - метод ведіння війни за допомогою знищення всього корисного, того що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення - на території, що може бути зайнятій противником. До цього відносять знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або отрута джерел питною води, знищення інфраструктури - шляхів та засобів транспорту, техніки, будівель та житла, іноді навіть цілих міст.

У 1942 р. було утворено Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Тимофієм Строкачем. Партизанські загони очолювали також Сидір Ковпак, Максим Наумов, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Іван Боровик та інш.

Під керівництвом УШПР проводились рейди партизанських загонів у тили ворога, наприклад, С.Ковпака – у Карпати, О.Сабурова – на Житомирщину, О.Федорова – на Волинь.

Крім того, починаючи з 1943 р., партизани починають «рейкову війну»: підривали ворожі ешелони, мости, залізниці. Всього було проведено 19 рейдів.

Національно-визвольний рух Опору.

Прагнув до відродження незалежної української держави. Рух представлений діяльністю Організації українських націоналістів, яка була утворена ще в 1929 р. у Відні Є.Коновальцем.

Після вбивства Є.Коновальця організація розкололася на дві самостійні ворогуючі між собою течії: ОУН-М на чолі з А.Мельником та ОУН-Б на чолі з С.Бандерою. Члени ОУН не зійшлися у поглядах на методи досягнення мети: бандерівці робили ставку на активні методи боротьби, а мельниківці – покладали великі надії на Німеччину (т.б. за допомогою Німеччини визволитися від СРСР).

Ще до початку війни ОУН-Б співробітничала з німцями. За допомогою німецького військового командування ОУН-Б сформувала «Легіон українських націоналістів», який складався з двох підрозділів — «Нахтігаль» і «Роланд». Чисельність легіону була незначною — майже 600 солдатів. Німці планували використати ці українські частини для охорони і каральних акцій на окупованій території. Бандера ж вбачав у них ядро майбутньої національної армії та засіб поширення впливу ОУН-Б.

30 червня 1941 р. у Львові було бандерівці проголосили утворення самостійної української держави. Головою тимчасового уряду обрано Я.Стецька. але Німеччина цього не підтримала і почала каральні акції проти ОУН. Уряд був розігнаний, а Я.Стецько та С.Бандера були заарештовані. Тільки на початку 1944 р. їх було звільнено. З цього моменту націоналісти пішли у підпілля.

У жовтні 1942 р. було утворено Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (Т.Чупринка).

УПА була створена з метою боротьби з нацистами, польськими (Армія Крайова) та радянськими партизанами. З весни 1943 р. УПА стала масовою.