Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об'єктивний аналіз;

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау- , ково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, до­ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не вик­лючає використання складників емоційності;

г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літе­ратурі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та вироб­ництва.

30. Конспектування наукового тексту — складний мисленнєво-мов-леннєвий процес, мета якого — глибоко осмислити інформацію і по-дати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого викорис-тання письмовій формі конспекту. Конспект - це стислий виклад змісту статті чи книжки. Від тез конспект відрізняється тим, що поряд з основними даними тексту в ньому коротко наводяться докази цих положень і висновки.

Види конспектів

а) текстуальний: основні положення твору, докази і висновки передаються словами автора, тобто цитатами;

б) вільний – це переказ основного змісту книги (статті) своїми словами;

в) змішаний – найчастіше використовуваний вид, при якому вільний переказ змісту поєднується із цитуванням.

Рецензія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Рецензія оприлюднюється у пресі, на радіо чи телебаченні.

Наукова рецензія- називається спеціальний текст , аналіз певного наукового джерела розрахований на певне коло фахівців,

52. До основоположних розділів класичної риторики відносять такі, як: інвенція, диспозиція, елокуція, елоквенція, меморія, акція.

Інвенція (лат. inventio − винахід, вигадка) − це перший розділ класичної риторики, в якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формулювання гіпотези майбутнього виступу. Диспозиція (лат. dispositio, від dispono − розташовую, розміщую) − це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями, тобто формуються аналогічні процедури. Елокуція (лат. eloguor − висловлююсь, викладаю) − третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування.

Елоквенція − підрозділ елокуції − найбільшого розділу риторики, в якому досліджуються фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури). Отже, цю частину можна назвати серцевиною красномовства.

Меморія (лат. memoria − пам’ять, згадка) − це наступний розділ риторики, призначення якого − допомогти оратору запам’ятати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі. Його можна назвати тренуванням пам’яті. Акція (лат. actio − дія, дозвіл) − п’ятий розділ класичної риторики, призначення якого полягало в тому, щоб підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу. Це найважливіший і найвідповідальніший етап риторичної діяльності оратора, бо на ньому під час виголошення промови за короткий час має реалізуватися вся тривала попередня підготовча робота і привести до очікуваної мети.