44. Поняття і особливості правового регулювання зборів.

Місцеві податки й збори є частиною системи оподаткування держави та одним із атрибутів місцевого самоврядування. Від­носини щодо запровадження місцевих податків і зборів ґрунту­ються на нормах Конституції України і регулюються передусім ст. 15 ЗУ «Про систему оподаткування».

У нашій державі види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення визначає Декрет Кабінету Міні­стрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 р. № 56-93 (зі змінами), що базується на положеннях ст. 15 ЗУ «Про систему оподаткування».

Згідно зі ст. 15 Закону, уповноваженими на встановлення місцевих податків і зборів є сільські, селищні та міські ради. Ви­няток — збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Його встановлюють обласні ради.

Органи місцевого самоврядування самостійно запроваджу­ють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів від­повідно до переліку та в межах установлених граничних розмі­рів ставок. У рамках своєї компетенції вони мають також право запроваджувати пільгові податкові ставки, скасовувати деякі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні кате­горії платників та надавати відстрочку щодо сплати місцевих податків та зборів. При цьому в обов'язковому порядку мають справлятися на території відповідної територіальної громади комунальний податок та збори за паркування автотранспор­ту, ринковий, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розташування об'єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак.

Платниками місцевих зборів можуть бути як фізичні, так і юридичні особи залежно від об'єкта оподаткування.

Збір за паркування автотранспорту сплачують юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально облад­наних або відведених для цього місцях.

Ринковий збір — це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сіль­ськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

Збір за видачу ордера на квартиру сплачують за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квар­тири.

Платниками збору з власників собак є громадяни—влас­ники собак (окрім службових), які проживають у будинках дер­жавного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах.

Платниками курортного збору є громадяни, які прибува­ють до курортної місцевості.

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок

Збір за участь у перегонах на іподромі справляють з юри­дичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змаган­ня комерційного характеру.

Збір за виграш на перегонах справляє адміністрація іподро­мів з осіб, які виграли у грі на тоталізаторі па іподромі, під час видачі їм виграшу

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справляють у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі.

Збір за право на використання місцевої символіки справ­ляють із юридичних осіб і громадян, які використовують цю сим­воліку з комерційною метою.

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, кон­курсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл гта проведення таких заходів.

Збір за проїзд територією прикордонних областей ав­тотранспорту, що прямує за кордон, справляють з юридичних осіб та громадян України

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

45. Державне мито — це плата за здійснення юридично значущих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Розмір ста­вок державного мита і порядок його нарахування встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 р. № 7-93 (зі змінами) (далі — Декрет). Водночас де­які закони вносять зміни до зазначеного Декрету, зокрема до ставок справляння держмита.

Платниками державного мита в Україні є фізичні та юри­дичні особи за вчинення в їх інтересах дій і видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органа­ми. Законодавство визначає об'єкти справляння державного мита.

Державне мито справляють:

1. із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення сто­совно релігійних організацій, з апеляційних скарг на рішення судів, скарг на рішення, що набули законної сили, а також за ви­дачу судами копій документів;

2. із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрут­ство, що їх подають до господарських судів, апеляційних і каса­ційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх пере­гляд за нововиявленими обставинами;

3. за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальни­ми конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідче­них документів;

4. за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадин ського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправ­ленням і поновленням записів актів громадянського стану;

5. за видачу документів на право виїзду за кордон і про за­прошення в Україну осіб з інших країн, за подовження терміну їх чинності та за внесення змін до цих документів; за подовжен­ня терміну чинності візи для в'їзду в Україну, транзитного про­їзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства); за видачу або подовження терміну чинності посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без гро­мадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до гро­мадянства України або про вихід з громадянства України;

6. за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині чинного паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордон­ного паспорта на право виїзду за кордон або подовження термі­ну його чинності;

7. за реєстрацію місця проживання громадян;

8. за видачу дозволів на право полювати та рибалити;

9. за операції з випуску (емісії) цінних паперів, окрім облі­гацій державних і місцевих позик, іпотечних цінних паперів (іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій), сертифікатів фондів операцій із нерухомістю та за операції з видачі привати­заційних паперів;

10. за операції з об'єктами нерухомого майна, що їх здійсню­ють на товарних біржах, за винятком операцій із примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11. за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій із примусового відчу­ження такого майна у випадках, передбачених законами України;

12. за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з під­триманням чинності патентів на сорти рослин;

13. за подання до Кабінету Міністрів України проекту ство­рення промислово-фінансової групи.

Ставки державного мита визначають кількома методами:

* у відсотках (від ціни договору, позову, вартості майна тощо);

* у твердих сумах:

а)в абсолютних грошових сумах;

б)у сумах, що їх обчислюють у відповідних частинах до офіційно встановлених величин (мінімальна заробітна плата, не­оподатковуваний мінімум доходів громадян).

Мито можна сплачувати готівкою, митними марками і шля­хом перерахувань із рахунку платника у кредитній установі. З позовів, поданих до суду, зокрема господарського, в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачують так само. Порядок сплати державного мита встановлює Міністерство фінансів України.