1) Чим більше в країні багатих, тим більше людей відчувають себе бідними;

2) Чим більший матеріальний відрив багатих верств населення від інших верст населення, тим більше людей будуть себе оцінювати як більш бідні (тобто діє зворотня кореляція).

Отже, поки що це гіпотези, але скоріш за все через деякий час, вони можуть стати соціальними законами. Так дія першого гіпотетичного соціального закону досить гарно проглядається в аналізі радянського суспільства, де по-справжньому багатих людей було дуже мало і де при досить невисокому матеріальному рівні переважної більшості населення - зовсім незначна частина населення вважала себе бідною. А дія другого гіпотетичного соціального закону проглядається в сучасному українському суспільстві, де значна частина населення на фоні маленької верстви досить заможної частини населення - відчуває себе дуже бідними.

Володіння майном у статистичних данних не враховує розходів на утримання цього майна. Фактор володіння засобами виробництва не враховує прибутковості цих засобів, адже засоби виробництва можуть приносити і збитки.

Критерій професійно-посадового статусу також є достатньо суб’єктивний. Якщо в розвинених країнах Заходу рівень освіти та кваліфікації прямо-пропорційно впливає на рівень життя і умов проживання, в країнах СНД та багатьох інших країнах ця кореляція не діє.

Критерій політичного статусу взагалі дуже абстрактний, так як у розвинених країнах з існуючим громадським суспільством кожна окрема особа не впливає на політичні процеси сама по собі, а робить це через громадські інститути, а в нерозвинених країнах влада та прийняття рішень сконцентрована у дуже малому колі осіб. Тому на даному етапі розвитку суспільства, критерій політичного статусу доцільно замінити на критерій можливості самостійного захисту своїх прав та свобод.

Критерій соціальної мобільності має хибність в тому, що не враховує знову таки етнічних особливостей. Так, наприклад, про яку соціальну мобільність може йти Індії з її кастовим устроєм , але ж це не може бути запорукою того, що середній клас в цій країні не буде сформований.

До критеріїв, які не враховують етнічних та національних особливостей, можна віднести статусність способу життя та соціальній престиж. Як наприклад за однією шкалою можна оцінювати статусність способу життя та соціальний престиж Чукоцького народу Росії, та жителів європейської чи Чеченської частини Росії, адже у цих народів навіть існування в межах однієї державі не зумовлює ідентичний світогляд на статусніть та престиж. І таких прикладів дуже багато.

Без сумніву, що в кожній країні існують свої етнічні та національні особливості, які треба враховувати при аналізі кожного з критеріїв оцінки середнього класу, та як наслідок цього приходимо до висновку, що навіть при наявності явища існування в країні середнього класу, його характеристика може значно різнитись від аналогічної характеристики середнього класу в іншій країні. Виходячи з цього робимо ще один висновок, про те, що при сучасних підходах до ідентифікації середнього класу навіть в умовах міжнародної глобалізації, середні класи різних країн будуть різнитись між собою меншою, або більшою мірою, проте вони не будуть ідентичні.

Великий прорив у вивченні середнього класу настане тоді, коли міжнародна група дослідників зможе виробити єдині, чіткі, інтигративні критерії оцінки, які і дозволять в питаннях вивчення середнього класу використовувати лише математичні методи. В майбутньому питання визначення розмірів середнього класу стане задачею статистів, а от вже діагностування та проектування середнього класу залишиться за соціологами.