Розглянемо основні ідентифікаційні критерії, до яких вдаються при намаганні кількісно вимірити середній клас в державі дослідники розвинених країн.

 

Групи критеріїв

1. Матеріальний добробут (матеріальний статус):

- поточний дохід;

- рухоме майно;

- нерухоме майно і транспорт;

- заощадження (грошові внески, готівка, облігації і інші цінні папери, окрім "голосуючих").

2. Володіння засобами виробництва (капіталом):

- підприємства, фірми з найманою робочою силою, товарні ферми і пр.: повна власність або участь у власності в усіх формах, включаючи прості акції і інші "голосуючі цінні папери";

- майно для індивідуальної трудової діяльності.

3. Професійно-посадовий (соціально-професійний) статус Управлінський статус:

- освіта, кваліфікація.

- рівень складності професійної діяльності.

4. Політичний статус Ступінь впливу на ухвалення рішень органами державної влади різних рівнів і органами місцевого самоврядування.

5. Потенціал соціальної мобільності Можливості висхідної і низхідної мобільності у представників групи (шаруючи).

6. Статусність способу (стилю) життя Статусні аспекти образу і якості життя:

-якість поточного споживання;

-якість середовища мешкання;

-якість дозвілля;

-коло спілкування;

-соціальний настрій і ін.

7. Соціальний престиж Соцільний престиж групи в цілому, окремих підгруп, аспектів професійної діяльності і стилю життя

 

 Це найбільш розповсюдженні критерії оцінки середнього класу. В кожній країні вагомість кожного критерію оцінюється в різний час по різному, так як єдиних правил в оцінці цього явища не існує. Більш того, з вищезазначених критеріїв є найбільш актуальні, наприклад, матеріальні блага та професійний статус. До вищезазначених критеріїв можна додати ще самоідентифікацію, так як бажання певних шарів населення зберігати існуючий в країні лад залежить насамперед від властивостей світосприйняття та соціальних цінностей етносу. Так наприклад корінному населенню Індії, притаманне досить специфічне відношення до грошей, а точніше до їх відсутності, і навіть за умов дуже поганого матеріального становища цієї країни, більшість населення відчувають себе щасливими людьми та не надто прагнуть змін.

Переходимо до розгляду хибності вищезазначених критеріїв.

Поточний дохід, річ суб’єктивна, так як вона у звичайних статистичних данних не враховує місцевості де проживає індивід, а це досить вагомий фактор, тому що у різних населених пунктів ціни на продукти харчування, рухоме та нерухоме майно досить різні. Потреби у речах, та у матеріальних благах, в людей проживаючих у сільській та міській місцевості досить різні, особливо це стосується потреб в купівлі продуктів харчування та одягу.

Поточний дохід у статистиці також не враховує сімейного навантаження та навантаження за кредитами, додатковими витратами на житлово-комунальні послуги (в різних населених пунктах їх вартість досить різна), іншими видами витрат, які залежать від специфічних факторів та умов проживання. Критерій поточного доходу не враховує також фактору накопленого капіталу. Так наприклад, людину, яка живе на кошти, які були накопичені, виграні в лотерею чи передані у спадщину, статистика може характеризувати, як людину з нульовим поточним прибутком, що хибне вплине до його визначення як представника середнього класу (якщо дослідження буде проходити за критерієм щомісячного прибутку).

Отже показник поточного доходу краще взагалі замінити на інтегральний критерій матеріального достатку, який можна вибудовувати на основі оцінки концентрації показників середнього класу. Для чого цілком логічно спочатку розрахувати рівні концентрації матеріальних характеристик середнього класу , а потім вже встановити стратифікаційний кордон середнього класу по інтегральному ознаку матеріальної забезпеченості .

Самоідентифікація громадян за матеріальним критерієм значною мірою залежить від поточного доходу, але на це також впливає характер етносу та інші аспекти.

Можна запропонувати два соціальних закона, які поки що є гіпотезами :