2. Операції та послуги комерційних банків

Результатом банківської діяльності є надання послуг клієнтам. З цією метою банки здійснюють операції різних видів. Інакше кажучи, послуги – це кінцевий результат, продукт банку, тоді як операції – його виробничий процес.

З урахуванням особливостей формування та розміщення ресурсів операції комерційних банків загалом можна поділити на три основні групи: пасивні, активні та комісійно-посередницькі.

За допомогою пасивних операцій банки формують свою ресурсну базу. Проводячи активні операції, банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції (розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні тощо) проводяться банком за дорученням клієнтів за певну плату. Щодо цього виду операцій, то йдеться про переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або про проведення операцій взагалі не пов’язаних із рухом грошей.

Одним з підходів до класифікації банківських операцій є їх поділ на традиційні та нетрадиційні. До традиційних (базових) операцій комерційних банків відносять залучення вкладів, кредитування, розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Нетрадиційними операціями банків вважають лізингові, факторингові, гарантійні, посередницькі, трастові, консультаційні та ін.

Відповідно до однієї з існуючих класифікацій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

До ліцензованих банківських послуг, надання яких потребує ліцензії НБУ, зокрема, належать касове обслуговування клієнтів, інкасація та перевезення грошових цінностей, ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті, залучення депозитів юридичних та фізичних осіб, видача гарантій і поручительств, управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів.

До чистих банківських послуг належать такі, що не несуть ризику, крім ризику операційних помилок, для активів банку (здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін.).

Сурогатними називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоча на момент надання послуги такого впливу не відбувається (гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо).

За надання комісійних послуг банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії (збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо).

Гонорарними називають послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату (лізинг, трастові, консультаційні ті інші послуги).

До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між отриманою від клієнта комісією та сплаченої при організації послуги комісії (видача клієнтам готівки за рахунок купленої в інших банків).

До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції).

До позабалансових належать послуги, що не обліковуються на балансових рахунках (гарантії, поручительства, консультації).

Основним видом комісійно-посередницьких операцій є розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Грошові розрахунки в Україні здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі.

1. Розрахунки готівкою застосовуються головним чином у взаємовідносинах підприємств (установ, організацій) з населенням, а також між фізичними особами. Готівка може використовуватися при розрахунках і між юридичними особами, хоча при розрахунках між останніми переважна більшість платежів здійснюється у безготівковій формі. Обсяг безготівкових перерахувань населення незначний.

2. Безготівкові розрахунки розрізняються за формами розрахункових документів та способом здійснення платежів. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі письмових розрахунково-грошових документів: акредитивів, векселів, вимог-доручень, інкасових доручень, платіжних вимог, платіжних доручень, чеків.

А) Акредитив являє собою доручення банку покупця банку постачальника оплатити рахунки останнього за відвантажені цінності.

Б) Платіжні вимоги використовують при примусовому стягненні коштів у передбачених чинним законодавством випадках.

В) Вимога-доручення застосовується при акцепті товару. Вимога-доручення, в якому заповнена одна частина (вимога), разом з товаром відправляється постачальником покупцю. Останній у разі згоди оплатити товар (акцепту товару) заповнює другу частину документа (доручення) і здає до свого банку для оплати.

За дорученням своїх клієнтів банки здійснюють готівкові і безготівкові платежі як за рахунок коштів клієнта, так і на кредитній основі. Безготівковий платіжний обіг здійснюється за допомогою переказів та інкасо.

А) Платежі за допомогою переказів здійснюються шляхом списання банками коштів з рахунка платника і зарахування їх на рахунок вказаної особи. Якщо рахунки платника і його партнера відкриті в різних банках, проводяться міжбанківські розрахунки.

Б) Інкасо – це вид послуг комерційних банків клієнтам, які в розрахунках застосовують векселі і чеки. Інкасування векселів проводиться банком за дорученням клієнта до настання строку погашення векселя. Воно оформляється надписом на ньому (інкасовим індосаментом), який містить доручення власника векселя банку одержати оплату. Згідно зі строком погашення векселя банк одержує від боржника потрібну суму, перераховує гроші на рахунок клієнта і передає його платнику. Інкасування чеків означає прийняття банком від свого клієнта чеків, що є розпорядженням на списання коштів з рахунка клієнта для оплати за товар або послуги.

Касове обслуговування клієнтів полягає у прийнятті від них комерційними банками готівкових коштів, зарахуванні цих коштів на відповідні рахунки, видачі із цих рахунків готівкових коштів клієнтам за їх вимогою на відповідні цілі.

Для прийняття та видачі готівки в установах банків організуються прибуткові і видаткові каси.

Необхідність проведення у встановлений строк кожного документа, забезпечення безперебійності розрахунків та їх прискорення вимагають від банків розробки методології ефективного розрахунково-платіжного механізму з метою його вдосконалення і відповідного контролю. Для прискорення розрахунків, зменшення витрат і підвищення надійності операцій впроваджуються електронні системи розрахунків.

В Україні створено систему електронних міжбанківських платежів (СЕП), впроваджено систему типу “клієнт – банк”, використовуються банківські платіжні картки як вітчизняних, так і міжнародних платіжних систем для безготівкових та готівкових розрахунків юридичних і фізичних осіб.

Платіжні картки застосовують для оплати за товари і надані послуги на підприємствах торгівлі (послуг), купівля яких здійснюється в системі електронної комерції, для перерахування коштів зі своїх картрахунків на рахунки інших осіб, а також як засіб для одержання готівки в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банкомати.

Юридичні особи можуть одержувати готівку та здійснювати операції з безготівкової оплати із застосуванням корпоративних платіжних карток у національній (для здійснення розрахунків, пов’язаних із виробничими потребами, у тому числі на відрядження в межах України) та іноземній (за межами України для оплати витрат на відрядження та витрат представницького характеру) валюті.