Тема 11. Формування цілей і засобів. Методи керування підприємством

Управління (менеджмент) – це процес поєднання ресурсів для досягнення поставленої мети.

Управління – це свідомий вплив людини на різні об’єкти та процеси навколишнього світу і пов’язаних з ними людей, який здійснюється з метою надання процесам певної спрямованості та отримання бажаних результатів.

Ієрархія управління – організаційна структура, що має форму піраміди та складається з вищої, середньої та нижчої ланок управління (рис. 19.4), тобто з трьох основних рівнів, які визначаються розходженнями в посадах і функціональних обов’язках.

1. Керівники вищої ланки – директор, зам. директора (президент, віце-президент).

2. Керівники середньої ланки – головний бухгалтер, головний інженер.

3. Керівники нижчої ланки – начальник цеху, майстер.

робочі місця "лінії" (1 і 3) перетворюються в штаби робочих місць (А і В).

Початковим моментом у побудові системи управління підприємством є формулювання принципів управління. Можна виділити такі основні принципи управління фірмою:

1. Принцип відтворення системи життєзабезпечення. Функціонування підприємства як системи господарювання має забезпечувати збереження екосистеми, ресурсозбережне відтворення всіх компонентів системи.

2. Принцип соціальної орієнтації підприємства. Кінцевою метою функціонування підприємства має стати виробництво товарів і послуг, необхідних для суспільства.

3. Принцип правової регламентації управління. Економіко-правове регулювання процесів управління підприємства з дотриманням нормативних актів, які регламентують законність управління.

4. Принцип наукової обґрунтованості системи управління припускає врахування економічних законів і законів мислення при формуванні системи, а також застосування наукових підходів, які сприяють підвищенню стабільності системи управління.

5. Системний підхід до управління. Цей підхід припускає розгляд підприємства як системи, сукупності взаємозалежних елементів (підсистем), зв’язок із зовнішнім середовищем. Системний підхід дозволяє врахувати всі необхідні взаємозв’язки та взаємодії в системі управління, а при постановці цілей − всебічно зважувати всі фактори та спрямовувати механізми управління на досягнення цілей.

6. Принцип орієнтації підприємства на інноваційний шлях розвитку. Для підвищення конкурентоспроможності підприємства його економічний розвиток

необхідно орієнтувати на інвестування інновацій (переважно у нові технології та менеджмент).

7. Принцип збереження і розвитку конкурентних переваг. Виявлення сильних і слабких сторін функціонування підприємства дозволяє сформувати стратегію діяльності на основі їх прогнозування, отримувати конкурентну перевагу у випуску товару (виконанні послуг).

8. Принцип єдності теорії і практики управління. Будь-яке управлінське рішення має відповідати логіці, принципам і методам управління, вирішуючи одне із практичних завдань.

9. Принцип співставності варіантів управлінських рішень при їх виборі. Варіанти управлінських рішень наводяться у співставному вигляді за такими факторами: часом, якістю, рівнем освоєння, методом одержання інформації, факторами ризику і невизначеності.

Процес управління як система виконує чотири функції: планування, організація, директування, контроль.

Функція планування полягає в розробленні цілей організації та визначенні найкращих способів їх досягнення.

Завдання планування полягають в тому, щоб визначити:

– поточний стан фірми;

– бажаний стан;

– шляхи переходу від першого до другого.

Без планування діяльності підприємства імовірність досягнення поставлених цілей є досить малою. Кожному рівню цілей відповідає свій рівень планів, у яких намічаються конкретні шляхи досягнення даних цілей.

Стратегічні плани – це дії, спрямовані на досягнення стратегічних цілей. Вони звичайно є довгостроковими і визначають дії на термін від двох до п’яти років. Розробляються стратегічні плани менеджерами вищого рівня.

Тактичні плани – це дії, спрямовані на досягнення тактичних цілей і на підтримку стратегічних планів. Вони розробляються менеджерами середньої ланки, які обговорюють плани з менеджерами нижчої ланки, перш ніж представити їх вищому керівництву.

Оперативні плани – це дії, спрямовані на виконання оперативних цілей і підтримку тактичних планів. Як правило, ці плани охоплюють період менше року і розробляються менеджерами нижчої ланки за консультативної участі менеджерів середньої ланки.

Організаційна функція полягає в процесі розподілу ресурсів для виконання планів підприємства. На цій стадії менеджер має враховувати всі види діяльності працівників, а також технічні засоби й устаткування, які ними використовуються. Проблеми, які менеджер має вирішити на стадії організаційної роботи, передбачають вибір оптимального для цілей організації варіанта поділу праці і подальше комплектування штатів, визначення розмірів оплати праці, допомогу працівникам у набуванні навичок та оцінку якості їхньої праці.

Директування містить у собі три компонента: мотивацію, лідерство і комунікацію.

Контроль – спостереження за досягненням, організацією своїх цілей та коригування відхилень від них.

Реалізація принципів і функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління (Иванов, 2000).

Методи управління – це сукупність прийомів і способів впливу на керований об’єкт для досягнення поставлених цілей. Можна виділити такі методи управління:

• економічні – обумовлені економічними стимулами;

• організаційно-адміністративні – засновані на прямих директивних вказівках;

• соціально-психологічні – застосовуються з метою підвищення соціальної активності людей.

Економічні методи управління являють собою способи досягнення економічних цілей управління (засоби) на основі реалізації вимог економічних законів (фінансування, ціноутворення, господарський розрахунок, комерційний розрахунок тощо). Серед різноманіття економічних методів управління в рамках внутрішнього економічного механізму підприємства можна виділити, наприклад, методи економічного стимулювання. Економічне стимулювання – це метод управління, що спирається на економічні інтереси працівників. Його основу складає формування доходів підприємства та кожного працівника в залежності від особистого внеску.

Адміністративно-правові (організаційно-розпорядчі) методи управління являють собою сукупність засобів юридичного (правового й адміністративного) впливу на відносини людей у виробництві. Основною формою реалізації та застосування організаційно-адміністративних методів управління є розпорядництво та оперативне втручання в процес управління з метою координації зусиль його учасників для виконання поставлених перед ними завдань. Ці методи відрізняються від інших методів управління чіткою адресністю директив, обов’язковістю виконання розпоряджень і вказівок; їх невиконання розглядається як пряме порушення виконавчої дисципліни та спричиняє певні стягнення. Переважно це методи примусу, які зберігають своє значення доти, доки праця не перетвориться в першу життєву необхідність.

Соціально-психологічні методи управління відрізняються своєю мотиваційною характеристикою, що визначає спрямовані впливи. Серед способів мотивації виділяють такі: уселяння, переконання, наслідування, залучення, спонукання й ін. Соціально-психологічні методи застосовуються для забезпечення зростаючих соціальних потреб людини, її всебічного гармонічного розвитку та підвищення на цій основі трудової активності особистості й ефективної діяльності підприємства.