§3. Розуміння аргументації
Наявність фази розуміння істотно відрізняє критичне мислення від простого логічного дослідження, що ґрунтується на принципах одиничності та прозорості смислу досліджуваного тексту. У науковому або діловому спілкуванні метою розуміння буде визначення та засвоєння смислу, закладеного у текст його автором. Досягнення цієї мети приводить до автентичного (правильного) розуміння.
Результат розуміння смислу деякого міркування залежить від певних чинників:
від ступеня ясності висхідної думки;
від вміння автора виразити свої думки, створити текст, правильно фіксуючий висхідний його смисл;
від співвідношення біосоціальних умов та властивостей психіки автора та адресата;
від використовуваної мови спілкування.
Якими є мовні корні неправильного розуміння? Що у самому тексті створює передумови для навмисного викривлення його смислу? Як виявити відповідні джерела нерозуміння або неправильної інтерпретації аргументів? Якими є найпростіші логічні засоби усунення нерозуміння, досягнення взаєморозуміння або критики не автентичних інтерпретацій тексту? Вирішення проблем такого роду обов'язкове для критично мислячої людини, що призводить до постановки таких критичних питань.
ЧЕТВЕРТЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:
Які слова або словосполучення неоднозначні?
Практично усі слова природної мови багатозначні. Врахування усіх можливих комбінацій при їх тлумаченні не є можливим за браком часу. До речі це і не потрібно, оскільки не усі слова у реченні відіграють однакову роль. У будь-якому тексті є деяка сукупність ключових слів або фраз, що виражають його смисл. Тому основна увага повинна приділятись саме виявленню таких ключових слів, а вже потім – осмислення ймовірних наслідків їх різного розуміння.
Ключові слова по своїй суті обов'язково входять у формулювання проблеми та висновку по ній. Тому найпростішим способом виявлення буде їх вичленовування саме з цих істотних елементів тексту, тобто у його назві, перших та останніх абзацах. Деякі автори, зацікавлені щоб їх текст був зрозумілим, самі можуть виділяти ключові слова та словосполучення. В деяких же випадках цього вимагають правила написання, наприклад наукових статей, авторефератів дисертацій. Перелік ключових слів в таких випадках спеціально виділяється та наводиться зазвичай перед основним текстом або разом з його анотацією.
П'ЯТЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:
Чи є у тексті пусті (нульові) або погано визначені поняття?
Труднощі розуміння окремих слів або словосполучень є причиною не тільки такого явища як полісемія (багатозначність). Дуже часто це трапляється внаслідок проявлення штучних факторів, врахування яких забезпечує правильність побудови наших думок.
Нагадаємо, що пусті поняття – це поняття з нульовим об'ємом ("вічний двигун", "кола планет", "Змій Горинич" тощо). Побудовані з таких слів аргументи не піддаються прямій експериментальній перевірці і тому можуть породжувати безліч тлумачень, серед яких не можна об'єктивно вибрати більш менш правильні. Обговорення таких умоглядних версій може перейти в тривалі, а то й у беззмістовні роздуми. Використання (свідоме чи несвідоме) пустих або неявно визначених понять може призвести до такої логічної помилки як підміна поняття, наслідком якої є непорозуміння людей з приводу значення того чи іншого поняття. В такому випадку співрозмовники будуть говорити зовсім на "різних мовах".
Усунення загрози використання пустих та неявно визначених понять пов'язане, насамперед, з уточненням змісту та об'єму поняття. Стандартними логічними засобами уточненням змісту та об'єму поняття є логічні операції визначення та ділення поняття. Якщо ви маєте справу з усними міркуваннями, то доречно задавати їх автори уточнюючі питання, одразу ж після появи сумніву щодо розуміння змісту того чи іншого поняття.
Треба також враховувати, що слова та словосполучення – це не автономні частини тексту. Вони тісно пов'язані з іншими словами та фразами, залежать від змісту деяких фрагментів тексту, частиною якого вони є, а також від соціокультурних умов, за яких досліджуваний текст створювався або функціонував. Для фіксації цього надзвичайно важливого у вирішенні проблеми розуміння моменту використовується поняття "контекст".
Таким чином, можна говорити про два способи усунення неоднозначності слів, побудованих з них фраз тощо – логічний (визначення та поділ понять) та герменевтичний (врахування мовних, соціокультурних контекстів досліджуваних мовних одиниць, зокрема входження у роль автора, подолання часових, просторових та культурних меж тієї епохи, коли був створений текст).
ШОСТЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:
У чому полягають явні та неявні ціннісні припущення?
Світогляд людини базується на певній сукупності фундаментальних цінностей. Визнання пріоритету однієї цінності часто пов'язане з підпорядкуванням їй іншої, як менш значущої, іноді ж цінності заперечують одна одну. В цьому випадку говорять про конфлікт цінностей.
Іноді у процесі побудови аргументу автор явно вказує на обрані ним цінності. Але досить часто, особливо у невеликих текстах, вони явно не фіксуються. Наприклад, більшості людей вища освіта не приносить ніякої користі. Оскільки сьогодні частіше багатими становляться ті, хто не вчився в університеті чи інституті. Добре відомо, що серед "нових українців" освічених людей набагато менше, ніж тих, хто навіть у школі навчався на трійку.
Ключовими словами у цьому фрагменті є "вища освіта" та "користь". Висновок сформульовано у першому реченні. На його основі можна реконструювати проблему: "Чи корисно мати вищу освіту?" В цьому написанні ключове слово "корисно" є багатозначним. Але смисл його вживання автором стає зрозумілим з контексту: корисно те, що дозволяє розбагатіти. Висновок обґрунтовується двома резонами.
Оскільки ціннісна орієнтація автора явно не визначена, то у процесі розуміння її слід виявити. З урахуванням такої експлікації стає ясно, що в розумінні наведеного аргументу істотним є врахування опозиції "багатство – інтелектуальна досконалість", що фіксує один з ймовірних конфліктів цінностей. В залежності від того, що для вас є пріоритетним, результат процесу розуміння і подальша оцінка міркування радикально змінюються.
СЬОМЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:
Які явні та неявні дескриптивні припущення?
Важлива для аналізу та правильного розуміння аргументу інформація в реальному спілкуванні достатньо часто явно не виражена, а ніби-то мається на увазі. При цьому маються на увазі не тільки фундаментальні цінності, а й різні дескриптивні пропозиції – аксіоми, табличні дані, загальнодоступні відомості тощо.
Для правильного аналізу розуміння і оцінки аргументів-ентимем експлікація дескриптивних пропозицій є обов'язковою. Яким же чином це можна здійснити? Це залежить від характеру і конкретного виду умовиводів, використовуваних при побудові аргументу. Однак в найширшому розумінні можна стверджувати, що виявлення скорочених умовиводів (ентимем) здійснюється логічним чи герменевтичним способом.
У випадку правильних, суто дедуктивних умовиводів, елементи яких жорстко пов'язані один з одним, стає можливим логічно реконструювати неявні пропозиції. Для аргументів, побудованих з використанням недемонстративних умовиводів (індукція, аналогія), однозначна реконструкція неявних пропозицій часто не є можливою. Зазвичай, вона здійснюється герменевтично, тобто через розуміння смислу всього аргументу, тексту, елементом якого він є, широкого контексту та творчо-варіативне відтворення того, що могло б бути на місці "пустих місць" структури аргументу. Результати цього процесу залежать як від досліджуваного міркування, так і від особливих здібностей та знань того, хто його аналізує і бажає зрозуміти. Наприклад, відомий аргумент Р.Декарта "Я мислю, отже я існую" є скороченою формою силогізму, де наявний менший засновок та висновок і після реконструкції цього умовиводу отримаємо більший засновок "Все що мислить – існує".
ВОСЬМЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:
Які умови прийнятності аргументу?
Для розуміння аргументу і міркування в цілому, необхідно звертати увагу на явно чи неявно виражені умови, що визначають межі правочинності постановки проблеми чи дійсності відповідних висновку резонів. Інакше кажучи, висновок може бути не безумовним, а умовним, тобто обмеженим певними рамками поза яких він втрачає свою силу і залишає місце іншому.
Наприклад, багато легенд створюються про те, чи шкідлива кока-кола. Це примушує дієтологів ще і ще раз аналізувати склад напоїв. І що ж? Так, є у ньому деяка кількість фосфорної кислоти, але в такому об'ємі, який здоров'ю не шкодить (R11). У кока-колі вже давно нема кокаїну – ще у 1906 році її стан привели у відповідність з американським законодавством про наркотичні речовини (R12). Кофеїну у напої у 4 рази менше, ніж у чашці кави (R13). І все ж таки спеціалісти вважають, що дітям до трьох років кока-кола, як і всі газовані напої, протипоказана (P1). Про неї слід забути і тим, хто страждає хворобами шлунку, печінки, підшлункової залози (P2). Зрозуміло, що в даному випадку йдеться не про фальсифікати справжньої кока-коли (P3).
Проблема наведеного уривку винесена у назву і повторена іншими словами на початку тексту. Висновок явно не сформульований, однак по смислу тексту не важко здогадатися, що автор підтримує ідею: "кока-кола не шкодить тим, хто її вживає". Висновок обґрунтовується явно не сформульованим аргументом R1: "У кока-коли немає шкідливих або наркотичних речовин у небезпечних для здоров'я концентраціях". Цей резон обґрунтований низкою незалежних доводів R11, R12, R13.
Хоча висновок і спирається на доволі правдоподібні резони і здається доречним, а чи є він безумовним? Мабуть, ні. Автор явно вказує три параметри, від яких він залежить: якість напою (справжній чи фальсифікат), вік споживача (до 3-х років і старше), стан його здоров'я.
Якщо не виконується умова P3 (кока-кола буде не справжньою), тоді відповідного висновку на підставі наявної інформації зробити не можна. Можна лише припустити, що оскільки усі фальсифікати зазвичай не відповідають стандартам, то не справжня кока-кола скоріше є шкідливою для усіх. Якщо ж умова P3 задовольняється, а умови Р1 та Р2 не задовольняються окремо чи разом, то висновок В не можна визнати істинним.
Таким чином, тільки в одному випадку, коли кока-кола справжня, споживач не страждає на хворобу шлунку, печінки, підшлункової залози і йому більше трьох років, висновок можна визнати достатньо сильно обґрунтованим. Висновок по проблемі є умовним і, як бачимо, достатньо обмежений у межах свого застосування. З'ясування умовності чи відносності висновку до того чи іншого набору умов є важливим елементом процесу розуміння аргументу, міркування в цілому.