§2. Аналіз аргументації

ПЕРШЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:

У чому сутність проблеми та запропонований по ній висновок?

Проблема – теоретично чи практично важлива задача, яка вимагає свого вирішення, розв'язання.

Проблема як правило формулюється у вигляді питального речення. Нормальна проблема в принципі передбачає розв'язання. Воно формулюється у вигляді висновку по даній проблемі. Фаза аналізу аргументації у критичному мисленні розпочинається саме з пошуку проблеми та відповідного їй висновку.

Існує два способи виділення проблеми: змістовний та формальний. У першому випадку проблема виявляється завдяки розумінню смислу тексту. Другий спосіб базується на тій закономірності, що у правильно побудованому тексті проблема зазвичай формулюється у назві або у перших абзацах. Це так би мовити ключ до виявлення проблеми через її стандартне місцезнаходження. Крім того, для підсилення уваги до проблеми автор може використовувати певні слова-індикатори (наприклад: "Стаття присвячена...", "Розв'язуване мною питання ґрунтується на...").

Як і у випадку з проблемою, пошук висновку може відбуватися двома шляхами: змістовному (розуміння смислу тексту, внаслідок якого простежується авторське бачення розв'язання проблеми) та формальний (аналіз місцезнаходження висновку і використовуваних для його позначення слів-індикаторів).

Автор може з самого початку сформулювати своє вирішення проблеми, в цьому випадку висновок буде винесений у назву або буде поданий в одному з перших абзаців тексту. Але можлива ситуація, коли висновок формулюється у кінці тексту, підсумовуючи зміст викладених у ньому міркувань.

У правильно побудованих текстах, якщо вони достатньо складні або об'ємні, результат вирішення проблеми прийнято формулювати в останньому параграфі, який так і називається – "Висновки". У наукових статтях, книгах часто вимагають, щоб проблема та висновок ясно формулювалися у короткій анотації (резюме), що знаходиться на початку тексту.

Таким чином, ключ для знаходження висновку за його місцезнаходженням – це звернення уваги на назву, перші та останні складові структури тексту. Що ж стосується слів-індикаторів, то для виділення висновку використовують, наприклад, наступні: "таким чином", "тому", "зі сказаного вище слідує те, що", "на підставі вищевикладеного можна зробити такий висновок, що" і тому подібні.

ДРУГЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:

Які резони (доводи) обґрунтовують запропонований висновок?

Аргумент – це система висловлювань, в якій висновок обґрунтовується за допомогою резонів (доводів, доведень).

Фактично, існування проблеми і висновку по ній не є чимось відірваним, ізольованим. Проблема та висновок по ній – це дві взаємопов'язані системи висловлювань, міркувань тощо, існування яких зумовлене структурою тексту або процесу комунікації. Відповідно до цього взаємозв'язок проблеми та відповідного їй аргументу можна відобразити на наступній схемі:

Висновок та резони зв'язані між собою. Їх зв'язок у загальному вигляді фіксується формулою: висновок В є істинним тому, бо істинними є резони R₁, R₂…R_n. Крім висновку та резонів необхідним елементом аргументу є зв'язок між ними. Сила цього зв'язку істотно впливає на характер аргументу та його критичну оцінку.

В логіці прийнято вважати, що резони обґрунтовують висновок, вони є основою визнання його істинності. З істинності резонів з більшим чи меншим ступенем надійності, що залежить від їх переліку та зв'язків з висновком, випливає істинність висновку. Якщо резони хибні, то їх здатність обґрунтувати істинність висновку дорівнює нулю. Нарівні з резонами, що обґрунтовують даний висновок (резони "за"), міркування може містити і конррезони або контрдоводи (резони "проти").

Контрдоводи – це доводи, що є основою спростування певного висновку та обґрунтування його заперечення.

Контрдоводи з відповідним йому висновком складає контраргумент. В процесі критичного мислення контрдоводи повинні бути або відкинутими, або прийняті з відповідними змінами висновку. Це зумовлене тим, що одночасне існування і аргументу, і контраргументу свідчить про наявність в міркуванні якоїсь неправди.

Виявлення у тексті резонів здійснюється змістовним та формальним способом. Сутність змістовного способу випливає із зв'язку висновку та його резону: висновок В є істинним тому, що істинним є резон R. Зрозумівши смисл тексту в цілому, ми віднесемо до числа резонів усі інші судження або умовиводи, що обґрунтовують істинність висновку.

Формальний спосіб ґрунтується на врахуванні ключів стандартного місцезнаходження доводів і відповідних їм слів-індикаторів. Зазвичай резони не виносяться у назву тексту, хоча в деяких випадках – сенсаційності, вирішального значення у вирішенні злободенної проблеми і так далі – це може трапитись.

Для звернення уваги до резонів використовують ряд слів-індикаторів: "...тому, що", "...так як", "...остільки, оскільки", "по-перше..., по-друге..." тощо.

У гарно побудованому тексті резони відносно конкретного висновку наводяться поряд із ним, раніше або пізніше. Вони можуть бути незалежними або залежними, в останньому випадку їх сила проявляється тільки при наведенні усієї їх сукупності. Тому взаємозалежні доводи необхідно збирати в одному місті. І слід пам'ятати, що у тексті можуть зустрічатися "доводи доводів", які обґрунтовують не висновок, а інші резони.

Для полегшення аналізу та візуалізації тексту використовують спеціальні для кожного класу елементів тексту підкреслення:

Проблема
Індикатор проблеми
Резон
Індикатор резону
Висновок
Індикатор висновку

Наприклад: Кількість розлучень збільшується і це насторожує. Вчених США зацікавила проблема: Що є причиною розлучень? Оскільки у деяких сім'ях розлучення є систематичними, вчені висунули гіпотезу: головна причина розлучень – успадковані гени. Подальші дослідження показали, що хоча у середньому ймовірність розлучення становить 20 %, однак, якщо один з близнюків вже розлучився, то ймовірність розлучення для іншого буде становити 45%. Додаткове підтвердження гіпотези про генетичну причину розлучень знаходимо при знайомстві з батьками двійників. Якщо батьки мають досвід розлучення, то ймовірність розлучення для кожного з двійників підвищується на 10%. Отже, головною причиною розлучень треба визнати гени чоловіка і жінки, що перебувають у шлюбі.

ТРЕТЄ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:

Якою є структура аргументу?

Використання різних видів підкреслення (або інших типів виділення) допомагає проаналізувати склад тексту, зафіксувати проблему, відповідні їй висновок та резони. Аналіз структури тексту полегшується й іншим технічним прийомом – побудовою діаграми аргументу. Діаграма аргументу дозволяє відобразити ієрархічний зв'язок доводів, а також зв'язок між доводами та висновком. Для розглянутого вище прикладу діаграма аргументу буде мати такий вигляд:

де В – висновок (головною причиною розлучень треба визнати гени чоловіка і жінки, що перебувають у шлюбі), R₁, R₂ – резони (хоча у середньому ймовірність розлучення становить 20 %, однак, якщо один з близнюків вже розлучився, то ймовірність розлучення для іншого буде становити 45% та якщо батьки мають досвід розлучення, то ймовірність розлучення для кожного з двійників підвищується на 10%).

Діаграми аргументу відображають не тільки наявність зв'язку між доводами та висновком, але і його силу. Наприклад: сила зв'язку резону та висновку в аргументі "Сократ смертний, отже усі люди є смертними" класифікується як слабка. А в аргументі "Усі люди смертні, отже Сократ теж є смертним" – як сильна. Сила зв'язку між доводом та висновком залежить від характеру умовиводу, за допомогою якого резон обґрунтовує висновок. У дедуктивних умовиводах сила зв'язку доводу та висновку дорівнює одиниці, а в індуктивному умовиводі або в умовиводі по аналогії – від нуля до одиниці. Якщо сила зв'язку між наведеним висновком та резоном, що його обґрунтовує дорівнює нулю, то такий резон називається іррелевантним (невідповідним). Він зовсім не обґрунтовує висновок. Зрозуміло, що чим сильніший зв'язок між висновком та резоном, тим більший ступінь обґрунтованості висновку.

Як вже зазначалося, бувають випадки, коли певні аргументи заперечуються іншими аргументами (контраргументами). Аналіз та побудова діаграм для контраргументів відбувається за тією ж схемою, що і для аргументів. Нагадаємо, що контраргумент – це несумісна з аргументом система резонів і висновку по тій же проблемі. Якщо міркування включає аргументи і контраргументи, задля наочності та полегшення процесу оцінки рекомендовано будувати паралельні діаграми.