21. Зміст права природокористування.

Змiст права природокористування - сукупнiсть прав i обов'язкiв суб’єктiв права природокористування (природокористувачiв), обумовлених нормами чинного законодавства чи вiдповiдною угодою на користування природними ресурсами (договором оренди тимчасового, короткострокового чи довгострокового користування тощо)

В галузi ефективного використання природних ресурсiв. В галузi вiдтворення i комплексноє охорони природних ресурсiв. В галузi реалiзацiє iнших майнових i немайно-вих прав i обов'язкiв

22. Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування.

Головними підставами виникнення права природокористування є юридичні дії, "які повинні бути правомірними, що залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічного відношення, виду природокористування тощо. Правомірні дії як підстава виникнення і продовження права природокористування можна поділити на дві основні групи: юридичні вчинки й індивідуальні акти.

Юридичний вчинок як правомірна дія є підставою здійснення загальнодоступного природокористування.

Індивідуальні акти як підстава виникнення права природокористування являють собою складну юридичну сполуку, що означає:

•клопотання/заява особи про надання їй у користування або у власність природного об'єкта (його частини) для вилучення з нього корисних властивостей або якостей,

• видання рішення (постанови) компетентних державних органів;

• відведення на місцевості природного об'єкта;

• видача відповідного документа, який засвідчує право користування даним природним об'єктом.

Припинення права спеціального природокористування здійснюється в порядку, який передбачено законодавством. Загальною для всіх видів спеціального природокористування умовою припинення прав на використання природним об'єктом є:

• відпала необхідність в експлуатації природного ресурсу;

• закінчення строку користування;

• ліквідація організації природокористувача;

• вилучення природного ресурсу Із використання за рішенням компетентного державного органа з метою передачі його у використання іншому природокористувачу;

• порушення правил цільового використання природного ресурсу.

23. Форми і методи охорони і захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування.

24. Поняття та види екологічного управління.

25. Система екологічного управління.

Систе́ма екологі́чного управлі́ння — сукупність організаційної структури, діяльності та відповідних ресурсів і методів для формування, здійснення, аналізу і актуалізації екологічної політики[1].

Впровадження системи екологічного управління дає підприємству ряд переваг:

цілеспрямованому зменшенню обсягів матеріальних та енергетичних ресурсів, що споживаються, відходів виробництва і, відповідно, розмірів платежів за них;

зменшенню захворювань та впливу на генофонд;

зменшенню ризику відповідальності за забруднення;

формуванню довіри населення до підприємства;

врегулюванню відносин з громадськістю, місцевою владою та підвищенню іміджу підприємства;

залученню інвестицій;

отриманню переваг над конкурентами під час участі у конкурсах і тендерах;

підвищенню авторитету серед кредитних організацій.

26. Органи державного, самоврядного та громадського екологічного управління та їх компетенція.

27. Поняття та види функцій екологічного управління.

28. Міжгалузеві функції екологічного управління

29. Галузеві функції екологічного управління.

30. Поняття і зміст економіко-правового механізму в галузі екології.

31. Особливості економічних правовідносин у галузі екології.

32. Правові форми платежів (зборів) у галузі екології.

33. Правовий режим страхових фондів, фондів охорони навколишнього природного середовища.

34. Правове стимулювання екологічно спрямованої діяльності.

35. Поняття юридичної відповідальності в галузі екології.

Вчинення екологічного правопорушення — фактично єдина підстава юридичної відповідальності. Але неодмінною умовою для притягнення до відповідальності повинна бути також наявність у законі прямої вказівки про застосування відповідних заходів впливу до правопорушника, тобто правовою підставою юридичної відповідальності є правові норми, які закріплюють у галузі екології санкції за недотримання або порушення цих обов'язків.

В основу класифікації юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства покладено характер конкретної санкції, яка застосовується за вчинення правопорушення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову і дисциплінарну.

Фізичні і юридичні особи, винні в порушенні екологічного законодавства, притягуються у встановлених законом порядку і випадках до відповідальності.

юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це сукупність правових засобів, встановлених законодавством (адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим, фінансовим та іншим), які застосовуються у випадках порушення вимог охорони довкілля та екологічної безпеки населення, умов та режиму використання природних ресурсів, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Екологічний відтінок юридичної відповідальності виявляється в екологічному правопорушенні. Під ним розуміється протиправне діяння (дія або бездіяльність), що порушує встановлений екологічний

правопорядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відповідальність.

Екологічні правопорушення мають різну природу, різний ступінь суспільної шкідливості (небезпеки). Крім того, інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення має комплексний характер. Незважаючи на відмінності між ними, екологічні правопорушення мають цілу низку спільних юридичних ознак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушення як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукупність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них належать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.