- •Історичні передумови виникнення і розвитку еколого-правових норм та формування системи екологічного права.
- •Принципи та функції екологічного права.
- •Поняття та види об’єктів екологічного права.
- •Поняття та система екологічного права.
- •Поняття та види джерел екологічного права.
- •Поняття та види екологічних прав громадян.
- •Характеристика окремих екологічних прав громадян.
- •Обов’язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •Гарантії реалізації екологічних прав громадян та додержання екологічних обов’язків.
- •Правові форми та способи захисту екологічних прав громадян.
- •Поняття та особливості права власності на природні ресурси.
- •Форми права власності на природні ресурси.
- •Суб’єкти та об’єкти права власності на природні ресурси.
- •Зміст права власності на природні ресурси.
- •Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на природні ресурси.
- •Форми і методи охорони та захисту права власності на природні ресурси.
- •Поняття і принципи права природокористування.
- •Види права природокористування.
- •Суб’єкти та об’єкти права природокористування.
- •Зміст права природокористування.
- •Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування.
- •Форми і методи охорони і захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування.
- •Поняття та види екологічного управління.
- •Система екологічного управління.
- •Види та форми юридичної відповідальності в галузі екології.
- •Позитивна юридична відповідальність.
- •Екологічне правопорушення: поняття, особливості, склад.
- •Юридична відповідальність за екологічні правопорушення.
Історичні передумови виникнення і розвитку еколого-правових норм та формування системи екологічного права.
Предмет та методи екологічного права.
Під предметом українського екологічного права розуміють специфічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права.
Предмет екологічного права зумовлений комплексним характером його об'єкта, а отже, він також є комплексним. З урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використання зазначених складових елементів об'єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визначальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.
До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнього природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища. Слово ≪охорона≫ при цьому розуміють у широкому значенні — як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.
Отже, визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групи суспільних відносин: а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування, збереження та раціонального використання екомережі.
Ці відносини часто переплітаються між собою у різних комбінаціях, їх можна поділити на більш дрібні групи суспільних відносин за предметною ознакою. Саме так зробив законодавець при визначенні завдань екологічного законодавства. До них він відніс ≪регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною≫ (ст. 1 Закону ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫)
Метод екологічного права — це сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання використовується імперативний адміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні,
сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.
За допомогою кримінально-правового методу здійснюється боротьба з екологічною злочинністю, а за допомогою цивільно-правового вирішуються спірні питання стягнення екологічної шкоди.
Ці методи ≪стикуються≫ в екологічному праві на засадах їх екологічної модуляції. Характерним виявом цього є норми еколого-правового спрямування, виділені у спеціальну главу в Кодексі України про адміністративні правопорушення (≪Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури≫) та розділ у Кримінальному кодексі України (≪Злочини проти довкілля≫).
Що ж стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовує притаманний тільки екологічній сфері таксовий метод обчислення шкоди, завданої відповідними правопорушеннями.
Є специфіка й у застосуванні такого цивільно-правового методу, як відновлення порушених неправомірними діями природних об'єктів.
Екологічний імператив об'єднує вказані галузеві засоби впливу у комплексний метод правового регулювання. Цей же імператив є в основі загального методу екологізації усіх сфер суспільного життя.
Правова складова цього методу уособлена у комбінації методів екологічного права.