Запитання до самоконтролю

1. Дайте поняття про соціальну політику держави.

2. Назвіть основні напрямки соціальної політики в Україні.

3. Поясніть сутність соціального захисту та соціальних гарантій.

4. Поясніть, які нагальні завдання потрібно вирішити для реального втілення у життя основних складових соціальної політики.

5. Поясніть, що таке рівень життя населення і назвіть його показники.

6. Дайте поняття про споживчий бюджет та прожитковий мінімум.

7. Дайте поняття про сутність ринку праці та інструменти його державного регулювання.

Лекція 16. Державне регулювання природоохоронної діяльності

Поняття екологія (грецьк. – дім, житло), запропоноване у 1869 р. Е. Геккелем, нині означає науку про відносини різноманітних рослинних і тваринних організмів із навколишнім середовищем. У 70-ті роки ХХ сторіччя утворилась окрема соціальна екологія, або ж екологія людини, яка вивчає закономірності взаємодії суспільства й навколишнього середовища.

Підкреслимо, погіршення рівня життя в Україні має й чітко окреслений екологічний контекст. Тому без урахування цієї обставини у подальших процесах державотворення не можна буде ефективно вирішити не тільки наявні економічні і народногосподарські, але й пов’язані з ними політичні та соціальні проблеми. Адже більшість наших негараздів прямо чи опосередковано пов’язані з надзвичайно загрозливою екологічною ситуацією.

Передусім вкажемо на структурні деформації у народному господарстві, які були започатковані ще у ХІХ сторіччі, коли пріоритет віддався майже виключно розвитку сировинно-видобувних галузей промисловості, найбільш екологічно небезпечних. До того ж економіці України за традицією притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, використання яких у промисловості й сільському господарстві здійснювалось, як видавалось у часи СРСР, найбільш „дешевим” способом – без будівництва відповідних очисних споруд.

Високий рівень концентрації промисловості на окремих територіях, інтенсивне сільське господарство, непродумане, екологічно необґрунтоване розміщення й нарощування виробничих потужностей, а також фінансування та здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом призвели до високого техногенного навантаження на природне середовище та його деградації. Вона виражається у надмірному забрудненні поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря і земель, накопичення у величезних кількостях шкідливих, у тому числі й високотоксичних відходів виробництва. Такі явища тривали десятиліття і призвели до значного погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, що загрожує біологічно-генетичною деградацією і поступовим вимиранням усього народу України.

Значно ускладнила ситуацію найбільша у світі ядерна катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р., яка своїми вкрай негативними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Як наслідок, усю територію України Верховна Рада оголосила зоною екологічного лиха. Найвищий рівень екологічного (техногенного) забруднення відмічений у містах Донецьку, Маріуполі, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Лисичанську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Луганську, Макіївці, Комунарську, Полтаві та Києві. Високий рівень хімічного та бактеріологічного забруднення має акваторія Азовського моря, особливо в районах Маріуполя і Бердянська. Чорне море має надмірно забруднені акваторії біля Одеси та у Каркінітському лимані.

Відбувається термальне забруднення природних вод внаслідок викидів гарячої води із систем охолодження електростанцій та інших промислових підприємств. На Дніпрі та його водосховищах, на інших водоймищах виникає цвітіння води, яке активізується хімічними елементами мінеральних і органічних добрив, що також потрапляють до них. Зараз в Україні неякісну воду п’є 17 % населення, що спричиняє жовчнокам’яну хворобу, вірусний гепатит і, навіть, холеру.

Зростання уваги до проблем охорони довкілля є характерною рисою сучасного світу. Відрізняють два типи економічного розвитку: техногенний, що пов’язаний з виснажливим використанням невідновлювальних (корисні копалини) та відновлювальних (ґрунти, ліси тощо) природних ресурсів зі швидкістю, що перевищує можливості їх відтворення; сталий, що забезпечує не тільки задоволення потреб сьогодення, але й не ставить під загрозу задоволення потреб прийдешніх поколінь. Концепція сталого розвитку (substainable development) була проголошена у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з розвитку та довкіллю, як магістральний напрямок економічної політики розвинених країн. Зараз в Україні відбувається трансформація економічної стратегії саме в цьому напрямі.

Незважаючи на складний екологічний стан країни на думку західних експертів певні сьогоднішні переваги України щодо вирішення екологічних проблем полягають у тому, що:

- моральна і фізична застарілість виробничого устаткування потребує його термінової заміни, а це є сприятливою передумовою для модернізації і запровадження нових, екологічно безпечних його модифікацій;

- гостра екологічна криза та брак енергоносіїв в Україні може, як це відбувалось підчас "нафтової кризи" в 1973 р. у промислово розвинених країнах Заходу, стимулювати пошук дешевих енергетично ощадливих та відновлювальних технологій і альтернативних джерел енергії.

На сучасному етапі розвитку України необхідність державного регулювання в галузі охорони довкілля обумовлена, по-перше, значним загостренням проблеми екологічної безпеки; по-друге, неефективністю, а часом і недієвістю, традиційних ринкових механізмів саморегулювання. Тут ми маємо справу з зовнішніми ефектами (див. п. 6), які не приймаються до уваги виробниками; їх важко оцінити кількісно і вони являють собою витрати для суспільства, а інколи і для наступних поколінь.

Суть державного регулювання охорони навколишнього середовища визначається екологічною політикою держави. В сучасних умовах розрізняють два типи екологічної політики: пасивну і активну. Пасивна політика спрямована на стримування зростання забруднення і ґрунтується на адміністративно-розпорядчих (регламентуючих) інструментах, екологічних стандартах та нормах, дозвільних процедурах. Активна екологічна політика орієнтована на послідовне скорочення забруднення шляхом застосування економічних регуляторів – емісійних нормативів поетапного зниження забруднення, тимчасових дозволів на викиди, створення ринку квот на забруднення тощо.

Об’єктами державного регулювання в галузі охорони природи та природокористування є передусім стан навколишнього середовища, тобто сукупність природних та природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і ті, що на цей час не використовуються в народному господарстві (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та ін.), а також здоров'я та життя людей.

Охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є обов’язковою умовою сталого економічного розвитку України. Тому до основних принципів охорони навколишнього середовища належать такі:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

- гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров’я людей;

- превентивний (запобіжний) характер заходів з охорони навколишнього природного середовища;

- екологізація матеріального виробництва на засадах комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання і відтворення відновлюваних природних ресурсів, впровадження новітніх технологій;

- обов’язковість екологічної експертизи підготовлених проектів;

- гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

- безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

- стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, направлення її на компенсацію шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища.

Екологічне регулювання – це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примусу забруднювачів навколишнього середовища обмежувати викиди шкідливих речовин, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.

Основними завданнями нинішнього етапу вирішення екологічних проблем в Україні слід вважати:

- створення державної системи розробки екологічного прогнозу, збирання, систематизації, оптимізації та аналізу екологічної інформації, створення систем автоматизованого управління природоохоронною діяльністю;

- перегляд і встановлення високих (на рівні європейських) екологічних нормативів і стандартів якості навколишнього середовища, удосконалення методів екологічного контролю на базі досягнень науки і техніки, впровадження обов’язковості екологічної експертизи, визнання пріоритетності вимог екологічної безпеки;

- створення ринку купівлі-продажу прав на скидання забруднюючих речовин у природне середовище в межах встановлених лімітів;

- організація в сільському господарстві використання земель на ґрунтозахисній основі з відновленням родючості ґрунтів, рекультивації зіпсованих земель, повернення у сільськогосподарський обіг підтоплених і засолених угідь, перехід на застосування переважно біологічних методів захисту рослин та стимуляторів росту.

Сьогодні в галузі охорони довкілля склався так званий змішаний механізм регулювання, що включає адміністративні і ринкові важелі впливу.

До адміністративно-розпорядчих (регламентаційних) інструментів державного екологічного регулювання належать: кадастри природних ресурсів (земельний, водний, лісовий тощо); екологічна експертиза; екологічний моніторинг; екологічні нормативи, економічні санкції, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за їх невиконання.

До дієвих важелів державного регулювання належать кадастри природних ресурсів – ухвалені ВР офіційні документи, які призначені для забезпечення органів державної влади, підприємств, установ та організацій інформацією про стан природних ресурсів з метою їх раціонального використання та охорони, регулювання правових та економічних відносин, обґрунтування плати за їх використання. З відомих і уже схвалених кадастрів природних ресурсів вкажемо на Кадастр земельних ресурсів, який містить документи про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувачами за категоріями земель, відомості про якісну характеристику й цінність земель.

Важливим важелем державного регулювання є екологічна експертиза. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Її проведення є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності. Екологічній експертизі підлягають:

- проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів;

- техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти будівництва нових і реконструкції (розширення, технічного переозброєння) існуючих підприємств та інших об’єктів, незалежно від форм власності та підпорядкування;

- проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

- документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі тої, що імпортується з-за кордону;

У межах екологічного моніторингу здійснюються: нагляд за якістю повітря, води, ґрунту, рівня радіації тощо.

Регулювання охорони навколишнього середовища забезпечується за допомогою системи екологічних нормативів, яка включає: а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування); б) гранично допустимі норми викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, у тому числі прогресивні нормативи зниження рівня викидів (емісійні нормативи); в) нормативи використання природних ресурсів; г) нормативи платежів і тарифів за використання природних ресурсів и забруднення довкілля.

Найважливішим засобом розв’язання екологічних проблем є розроблення та реалізація екологічних державних цільових програм (зокрема, Державної програми охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів).

Адміністративний вплив в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів здійснюють такі органи державного управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Рада Національної безпеки і оборони, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, спеціальні управління місцевих органів виконавчої влади (державних адміністрацій), Державні комітети по ресурсам, органи місцевого самоврядування.

Верховна Рада України визначає основні напрямки державної політики в галузі охорони природного середовища та затверджує державні екологічні програми; визначає правові основи регулювання відносин у природоохоронній галузі; встановлює правовий режим зон надзвичайної ситуації, оголошує такі зони та території та визначає статус потерпілих громадян.

Кабінет Міністрів України здійснює реалізацію визначеної ВР України екологічної політики через розробку державних республіканських, міждержавних і регіональних екологічних програм; координує діяльність органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища; визначає порядок розробки та затвердження екологічних нормативів та лімітів; встановлює порядок та граничні розміри плати за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, захоронення (складування) відходів, інші види шкідливого впливу на довкілля; організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян; приймає рішення про зупинення або припинення діяльності підприємств, установ і організацій (незалежно від форм власності та підпорядкування) у разі порушення ними екологічного законодавства.

Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях: проверить название

- здійснюють комплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в країні, проводять єдину науково-технічну політику з питань охорони навколишнього природного середовища й використання природних ресурсів, координують діяльність міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій у цій галузі;

- ведуть державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони держави, а також за додержанням норм екологічної безпеки;

- затверджують нормативи, правила, беруть участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;

- здійснюють державну екологічну експертизу;

- видають дозволи на захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів, на скиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, та спеціальне використання природних ресурсів, відповідно до законодавства України;

- обмежують чи припиняють діяльність підприємств і об’єктів незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону довкілля.

Місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети забезпечують реалізацію екологічної політики України та екологічних прав громадян; дають згоду на розміщення з урахуванням екологічних вимог на підвідомчій території підприємств, установ і організацій; здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та ін.

У ринковій економіці особливого значення набувають економічні інструменти державного регулювання природоохоронної діяльності. За природою впливу вони умовно поділяються на два види: ті, що вилучають дохід, і ті, що збільшують вигоду. Вибір державою конкретних еколого-економічних інструментів ґрунтується на використанні одного з принципів: "забруднювач (або споживач природних ресурсів) сплачує"; "споживач сплачує"; "все суспільство сплачує".

Головними з еколого-економічних інструментів є: фінансування заходів з охорони навколишнього середовища; установлення нормативів та розмірів платежів за використання природних ресурсів і забруднення довкілля; установлення екологічних податків та пільг; надання пільг (кредитних, податкових тощо) за впровадження ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій; цінове регулювання щодо товарів, виробів і продуктів; обов’язкове страхування екологічних ризиків; надання сприяння (або обмеження) на ринку .

Фінансування заходів з охорони довкілля здійснюється за рахунок Державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, та організацій, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, а також добровільних внесків. Державний, регіональні (обласні) і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища формуються в спеціальному фонді відповідних бюджетів за рахунок платежів, зборів, стягнень, пов’язаних з використанням природних ресурсів. Кошти цих фондів витрачаються виключно на природоохоронні та ресурсозберігаючі заходи.

Суттєве значення для формування означених фондів мають державні дотації та субсидії, а також гранти. Екологічно орієнтовані дотації та субсидії – це грошова допомога, яка надається підприємствам, регіонам з бюджету на вирішення важливих екологічних завдань (наприклад, на вирощування сільськогосподарської продукції без отруйних хімікатів, ведення сільського господарства у особливо обережному режимі, на здійснення природоохоронних програм, фінансування НДР по створенню екологічно чистих технологій тощо). Грант – це вид економічної допомоги, що надається на конкурсній основі в порядку доброчинності; використовується на визначені екологічні цілі під жорстким контролем надавачів гранту.

Основним джерелом надходжень до бюджетів є плата за спеціальне використання природних ресурсів (лісових, водних, рибних, корисних копалин), яка встановлюється з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, можливості утилізації відходів тощо. Регулюючий механізм цих платежів ґрунтується на диференціації джерел їх сплати та лімітах використання ресурсів: платежі за використання природних ресурсів у межах лімітів відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (тобто діє принцип "споживач сплачує"), понад ліміти – стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (за принципом "виробник сплачує").

Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за викиди у атмосферне повітря та скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, а також розміщення відходів виробництва на основі їх лімітів в залежності від їх виду, ступеня безпеки, кількості мешканців та значення населеного пункту. Крім наповнення відповідних екологічних фондів, зазначені збори стимулюють підприємства скорочувати шкідливий вплив на довкілля, бо, як правило, вони стягуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а за понадлімітні викиди та скиди – у п’ятикратному розмірі.

Особливо широко використовуваним і ефективним інструментом економічного впливу вважаються екологічні (так звані "зелені") податки. Податки екологічної спрямованості стягуються або окремо, або в складі інших податків (відраховуються частки від суми стягнених податків). Серед них можна назвати: громадянський екологічний податок (стягується із платоспроможних громадян на екологічні потреби); податок на розв’язання глобальних, національних, регіональних або місцевих екологічних проблем (наприклад, податок на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, що був в Україні); податок на транзит через країну вантажів (в Україні на екологічні цілі передбачена частина цього податку); екологічний податок на автомобілі (екологічна складова податку включається в загальний податок за використання автомобілів); податок на повітряний транспорт (є часткою загальної ставки податку на здійснення цього виду діяльності та за проліт через територію країни); екологічний податок на конкретні групи товарів (мінеральні добрива, пестициди, масова тара, шини, батарейки і акумулятори, озоноруйнуючі речовини, мастила); екологічний податок на паливо (залежно від наявності в ньому свинцю, вуглецю, сірки, окислів азоту); комунальний податок (враховує компенсацію виробниками витрат на водогін, каналізацію, утилізацію відходів). На сьогодні в Україні використовуються не всі з перелічених екологічних податків.

Зазначені податки можна вважати такими, що спрямовані на вилучення доходів. В ринкових умовах не менш важливою мірою є стимулювання екологічно орієнтованої діяльності хазяйнуючи суб’єктів за допомогою стимулюючих пільгових податкових інструментів. До основних видів податкових пільг можна віднести: податкові пільги на сплату ПДВ і податку на прибуток на виробництво продукції екологічного призначення (очисне устаткування, моніторингові системи, рекультиваційна техніка тощо); податкові пільги на сплату ПДВ, податку на прибуток, на майно і на землю щодо здійснення екологічно орієнтованих видів діяльності (переробка відходів, очищення рік і озер, екотуризм; рекреаційні послуги, екологічна освіта); податкові пільги (ПДВ, податки на прибуток) для підприємств, що випускають екологічно чисту продукцію, яка дозволяє замінити екологічно несприятливі товари (сільгосппродукція, будматеріали, миючі засоби тощо), а також продукцію, що сприяє зниженню матеріаломісткості та енергоємності продукції ( нові матеріали, біогазові установки, альтернативні джерела енергії); податкові пільги (на прибуток) на інвестиції екологічного призначення; податкові пільги (плата за надра) за використання виснажених і бідних джерел природних ресурсів; відстрочення виплати патентних мит за екологічні відкриття і винаходи екологічної спрямованості; прискорена амортизація основних фондів, що обслуговують екологічно орієнтовані види діяльності, для їх прискореної модернізації і активізації інноваційної політики в екологічній сфері.

Одним із різновидів податків є мита, які також можуть використовуватись як інструмент еколого-економічного регулювання з боку держави. Мита стягуються з товарів, що ввозяться (ввізні або імпортні мита) чи вивозяться з території України (вивізні або експортні мита). Найбільш ефективно екологічні фактори враховують екологічні ввізні мита для екологічно несприятливих товарів, що можуть завдати шкоди при їх експлуатації на території країни (використані автомобілі, пестициди, озоноруйнуючі речовини, миючі засоби тощо). Від ввізних мит може звільнятись (частково або повністю) продукція екологічного призначення (устаткування, засобів моніторингу тощо).

Цінові інструменти в державному регулюванні природоохоронної діяльності направлені на зміну вигідності різних видів діяльності (товарів) за допомогою збільшення чи зменшення цін на них. Прикладом використання методів прямого регулювання цін у природокористуванні є: диференціація тарифів у часі (протягом доби) на електроенергію з метою більш рівномірного і ощадливого використання енергоресурсів; диференціація цін за споживачами на природні ресурси (наприклад, тарифи на воду для населення і промислових споживачів); встановлення підвищених закупівельних цін на екологічно чисту продукцію (якщо держава є її замовником). Серед непрямих методів регулювання цін з метою стимулювання природоохоронної діяльності можна назвати: підвищення або зниження цін споживання на екологічно сприятливу (несприятливу) продукцію; створення цінових гарантій вирішення екологічних проблем (наприклад, встановлення заставних цін на тару, включення в ціну продукції витрат на її утилізацію після використання та ін.).

Широке використання в багатьох країнах набуло екологічне страхування – створення за рахунок коштів економічних суб’єктів резервних (страхових) фондів, призначених для відшкодування збитків від впливу на довкілля внаслідок непередбачених надзвичайних ситуацій (екологічних катастроф, аварій). Страхуванню підлягають об’єкти, що є носіями екологічного ризику (трубопроводи, ємності шкідливих і вибухонебезпечних речовин, шкідливі виробництва). Екологічне страхування непрямо створює економічні стимули для відмови або скорочення потенційно небезпечних виробництв за рахунок підвищення економічної відповідальності суб’єктів господарювання.

Сприяння або обмеження на ринку звичайно пов’язане з використанням негрошових форм підтримки економічних суб’єктів, які створюють їм додаткові переваги в конкурентній боротьбі на ринку. До таких форм підтримки належать присудження нагород, призів, звань виробникам, що мають досягнення в екологічній діяльності; присвоєння спеціальних екологічних торгових знаків екологічно чистій продукції або технології; безплатна реклама такої продукції.