Сума видатків на утримання лікарні з міського бюджету за 2008-2010рр.

(млн., грн.)

Роки	Видатки	Абсолютне відхилення, (+/-)	Темп росту, %
2008	22,9	-	123,09
2009	26,6	3,7	116,15
2010	33,1	6,5	112,44

На утримання в середньому лікарні з міського бюджету в 2008 році виділено 22,9 млн. грн. Порівняно з 2007 роком зростання суми фінансування склало 23,09%, а з 2006 роком зростання відбулося більше, ніж у з рази. У 2009 році сума виділених коштів становила 26,6 млн. грн., тобто відбулося зростання її на 3,7 млн. грн., або 16,15%. У 2010 році на утримання лікарні була виділена сума 33,1 млн. грн., що на 6,5 млн. грн., або 12,44% перевищувала суму виділених коштів у 2009 році. Динаміка видатків на утримання лікарні з міського бюджету зображена на рис. 3.1

Рис. 3.1 Динаміка видатків на утримання лікарні з міського бюджету

Відплив молодих фахівців зумовлений низькими заробітними платами, коли оплачується тільки відпрацьований час. Де ж тут мотивація до праці, поліпшення її якості?

Проблеми фінансового забезпечення галузі спричинені недосконалістю чинної бюджетної моделі, яка пропонує жорстке пос­татейне планування, що не дає можливості керівникам лікарень оперативно й гнучко управляти фінансовими потоками, оскільки відхилення від кошторису вважається нецільовим використанням коштів. Такий метод фінансування не враховує обсягу і якості надаваних послуг. Кошти виділяються залежно від штатного розпису, ліжкового фонду, вартості комунальних витрат та інших показників, прямо не пов'язаних із наданням медичних послуг.

Відплив молодих фахівців зумовлений низькими заробітними платами, коли оплачується тільки відпрацьований час. Де ж тут мотивація до праці, поліпшення її якості?

Цілком очевидно, що принципи фінансування медичної допомоги потрібно змінювати, а для цього треба вдосконалювати саму структуру охорони здоров'я (табл. 2).

В Україні до сьогодні не існує чіткого поділу первинної і вторинної допомоги. Зайва децентралізація управління й відсутність чіткої вертикалі влади призводять до мінімізації важелів управління на всіх рівнях надання медичної допомоги. До цього слід додати ще й такі проблеми: на 50% зношені основні фонди галузі (будинки, медичне устаткування, автопарк санітарних машин), відсутність професійного менеджменту в охороні здоров'я, що впливає на ефективність управління. Зворотним боком такого стану справ і є великі витрати на медичну допомогу, що стали непомірними для населення, зростання тіньових платних послуг.

Відповідно до Конституції України, людина, її життя і здоров'я є найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя і право на захист свого життя та здоров'я, зокрема, на охорону здоров'я та медичне страхування. Охорона здоров'я населення нашої держави повинна стати однією із життєзабезпечуючих сфер, адже рівень медичної та медикаментозної допомоги, яка сьогодні надається в Україні, не сприяє можливості мати здорову націю у майбутньому.

Протягом останніх років система охорони здоров'я зазнала значних труднощів, пов'язаних з гострим дефіцитом бюджетних коштів. Недостатність фінансування із бюджету призвела до суттєвих соціально-економічних наслідків. Загальнодоступна мережа закладів охорони здоров'я у плані медичних технологій помітно регресує, зменшилася доступність безкоштовної медичної допомоги. Відсутні стимули до праці у медичних працівників, низький рівень майже недиференційованої оплати їх праці незалежно від рівня класифікації.

В умовах ринкової економіки страхова медицина повинна займати належне місце у структурі медичної допомоги населенню. Ми підтримуємо здійснення заходів, направлених на створення у сфері охорони здоров'я конкурентного середовища, яке сприятиме якісному поліпшенню медичних послуг, підвищенню їх доступності. Поряд із розвитком державної системи охорони здоров'я повинна динамічно розвиватися мережа приватних та інших недержавних лікувальних закладів, покликаних розширити і зробити більш різноманітними медичні послуги, які надаються населенню.

Ринковий механізм вітчизняної охорони здоров'я повинен передбачати чотирирівневу структуру та включати:

3. гарантований рівень медичної допомоги громадянам України, забезпечений державою (швидка допомога, невідкладна допомога, щорічний диспансерний огляд);

4. спеціальну державну медичну допомогу дітям та жінкам (в тому числі вагітним);

5. обов'язкове медичне страхування для працюючих у державному та недержавному секторах економіки;

6. добровільне медичне страхування населення.

У межах концепції фінансової реформи охорони здоров'я планується поступовий перехід до системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, яке необхідно розглядати як складову частину загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В Україні обговорюється законопроект "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування", який визначає правові, соціальні, фінансово- економічні та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування населення з метою реалізації встановлених Конституцією України прав усіх громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. При підготовці цього законопроекту використано зарубіжний досвід у створенні системи медичного страхування. Особливу увагу приділено аналізу деяких негативних наслідків впровадження медичного страхування в Росії, а саме: участь у медичному страхуванні комерційних страхових організацій, відставання або відсутність одночасної адекватної реформи всієї системи охорони здоров'я, а не лише одного з механізмів фінансування.

В умовах, які склалися в економіці України, запровадження додаткового страхового внеску на медичне страхування є досить складною проблемою.

Сьогодні державні зобов'язання галузі охорони здоров'я мають декларативний характер і не забезпечені реальним фінансуванням. У ситуації, що склалася, збереження державних зобов'язань з наданням медичної допомоги на унікальній основі є нереальним. Навіть економічно розвинуті країни не можуть собі дозволити такі високі соціальні категорії щодо безоплатної медичної допомоги.

Впровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування передбачає здобуття закладами охорони здоров'я більшої господарської самостійності, оскільки вони одержують кошти від страховиків без розподілу витрат.

Безумовно, загальнообов'язкове соціальне медичне страхування має певні переваги. Зокрема, забезпечуються вагоміші позиції охорони здоров'я в системі суспільних пріоритетів (кошти охорони здоров'я стають захищеними від зазіхань відомств), впроваджується принцип суспільної солідарності. Крім того, наявність між споживачем медичних послуг (пацієнтом) і їхнім виробником (медичним закладом) проміжної ланки (фонду медичного страхування) забезпечує незалежний, ефективніший контроль за діяльністю медичних закладів, якістю та ефективністю медичної допомоги.

Таким чином, у результаті проведеного дослідження ми з'ясували, що в Україні сьогодні діє низка економічних, правових та соціальних факторів, вплив яких стримує розвиток медичного страхування. Існує соціальна невизначеність статусу та перспектив медичного страхування, що створює у більшості населення ілюзію його неактуальності.

Невизначеність правових питань медичного страхування робить цю галузь суспільних відносин непривабливою і неперспективною в інвестиційному, економічному, маркетинговому аспектах. У зв'язку з цим ринок медичного страхування розвинутий слабо, серйозної конкуренції між страхувальниками не існує.

Велике значення має фактор низьких доходів населення. Невідповідність між реальним прожитковим мінімумом і середньостатистичною заробітною платою, а також високі податкові ставки на доходи підприємств не дозволяють залучати додаткові ресурси в систему добровільного медичного страхування. Не проявляють особливої зацікавленості в розвитку страхової медицини і суб'єкти системи охорони здоров'я. Це пояснюється, насамперед, внутрішніми факторами. Адже для певної частини працівників практичної охорони здоров'я існуюча ситуація в галузі припустима.

В умовах дефіциту бюджетних коштів багато закладів функціонує за рахунок залучення додаткових ресурсів, головним чином, особистих заощаджень громадян. Екстрена допомога в необхідних обсягах буде надана, а за планові операції, догляд, маніпуляції потрібно платити. При медичному страхуванні ці фінансові потоки будуть контролюватися державою, вони сформують фонд обов'язкового медичного страхування, а за їх раціональним використанням будуть слідкувати страхові компанії.

Задовольнити, стимулювати, формувати попит на страхові послуги в існуючих економічних умовах украй важко, проте страхувальники на ринку повинні зайняти активнішу позицію.

Радикальна реформа системи охорони здоров'я на принципах страхової медицини дасть змогу розширити канали фінансового забезпечення цієї сфери за рахунок нетрадиційних коштів - страхових фондів. Це сприятиме соціально спрямованому і ефективному розвитку галузі, а в кінцевому результаті - поліпшенню справи охорони здоров'я громадян незалежної України.

Зміну структури фінансування системи охорони здоровя за 2000-2008 рр.

Таблиця 2

Фактичні видатки на утримання системи охорони здоров'я в Україні за 2000 - 2006 роки

Роки	Загальна сума видатків (млн. грн.)		ВВП (у фактично діючих цінах) (млн. грн.)		Видатки на охорону здо­ров'я (млн. грн.)			Питома вага видатків на охорону здоров'я (%)щодо:
								ВВП		Загальної суми видатків
2000	53950,3		170070		4888,2			2,9		9,1
	Державний бюджет: 35532,6	Місцевий бюджет: 18417,7			Державний бюджет: 722,3	Місцевий бюджет: 4165,9
2001	65292,5		204190		6461			3,2		9,9
	Державний бюджет: 40407,1	Місцевий бюджет: 24885,4			Державний бюджет: 1327,9	Місцевий бюджет: 5133,1
2002	72079,6		225810		7537,9			3,3		10,5
	Державний бюджет: 44348,2	Місцевий бюджет: 27731,4			Державний бюджет: 1582,3	Місцевий бюджет: 5955,6
2003	89890,2		267344		9708,2			3,6		10,8
	Державний бюджет: 56120,1	Місцевий бюджет: 33770,1			Державний бюджет: 2351,8	Місцевий бюджет: 7356,4
2004	120951		345113		12159,4			3,5		10,1
	Державний бюджет: 80554,3	Місцевий бюджет: 40396,7			Державний бюджет: 3447,8	Місцевий бюджет: 8711,6
2005	166813,8		441452		15476,5			3,5		9,3
	Державний бюджет: 113275,9	Місцевий бюджет: 53537,9			Державний бюджет: 3508,1	Місцевий бюджет: 11968,4
2006	213117,6		537667		19737,8			3,7		9,3
	Державний бюджет: 137298,3	Місцевий бюджет: 75819,3			Державний бюджет: 4099,7	Місцевий бюджет: 15638,1
2007	275062		706467		23856,1			3,4		8,7
	Державний бюджет: 174254,3	Місцевий бюджет: 100807,7			Державний бюджет: 6321,0	Місцевий бюджет: 17535,1
2008	340565		810100		27335,7			3,4		8,0
	Державний бюджет: 220165,8	Місцевий бюджет: 120399,2			Державний бюджет: 5968,9	Місцевий бюджет: 15366,8

Повертаючись до новітнього періоду суспільно­го розвитку країни та аналізуючи статистичні дані табл. 2, можна прийти до висновку, що у суспільно- політичному розвитку України фінансування дер­жавної системи охорони здоров'я, протягом 2000­2008 років, здійснювалося нерівномірно із держав­ного бюджету та місцевих бюджетів.

Більша частка коштів, які йдуть на фінансування системи охорони здоров'я України належить саме місцевим бюджетам. Дана частка впродовж 2000-2008 років коливається від 71 до 85%, проте як, частка коштів із державного бюджету колива­ється від 14 від 28%. Даний факт свідчить, що саме місцеві бюджету мають дуже велике значення у процесі фінансування системи охорони здоров'я України. Графічно структуру бюджетного фінансування видатків на охорону здоров'я за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів зображено на рис. 1.

Наведені у табл. 2 дані свідчать про реальне щорічне збільшення на макрорівні держави показника загального обсягу видатків для системи охорони здоров'я у 5,6 рази (27335,7/4888,2), або на 22447,5 млн. грн. Варто відзначити також зростан­ня і показника загальної суми видатків із бюджету країни в 6,3 рази (340565/53950,3), або на 286624,7 млн. грн.

Протягом 2000-2008 років показник валового внутрішнього продукту зріс у 4,8 рази (810100/170070), або на 640030 грн., що свідчить про позитивні зрушення в економіці, проте, питома вага видатків на охорону здоров'я щодо ВВП має нерівномірний характер. Мінімальне значення да­ного показника було досягнуто у 2000 році і стано­вить 2,9%. Максимальне значення показника було досягнуто у 2006 році і становило 3,7%. Проте, не дивлячись на збільшення самого показника ВВП, у 2007-2008 роках питома вага видатків на охорону здоров'я відносно ВВП за дані роки була зменшена до 3,4%.

Варто зазначити, що крім бюджетних коштів, медична галузь, незважаючи на наявність низки нормативно-правових рішень щодо обмеження пла­тних послуг у державних і комунальних закладах системи охорони здоров'я, щорічно додає до про­цесу фінансування кошти, власноруч зароблені за­кладами та установами.

Відсутність швидких та ефективних змін у фінансуванні й управлінні ресурсами сис­теми медичного обслуговування може приз­вести до її подальшого глибокого занепаду, зростання нерівності, руйнування принципу солідарності і загальної доступності медич­ного обслуговування.

Водночас дедалі глибшає й розуміння того, що причина незадовільного стану сис­теми охорони здоров'я полягає не лише в кількісному дефіциті коштів, а й у неефекти­вному використанні наявних ресурсів. Так, на 100 тис. населення в Україні припадає 5,6 лікарень, тоді як у ЄС цей показник ста­новить 2,6; кількість ліжкомісць в Україні - 868 на 100 тис. населення, а в ЄС - 644; кількість лікарів на 100 тис. населення в нашій державі - 302, у ЄС - 261 [3, с. 13]. До того ж, 86% бюджетних коштів, що виді­ляються на охорону здоров'я, йде на утри­мання вітчизняних медичних закладів та оплату лікарів.