- •Теоретичні засади товарної інноваційної політики.
- •Поняття інновації.
- •Класифікація інновацій.
- •Сутність інноваційного процесу на підприємстві.
- •Модель інноваційного процесу на підприємстві.
- •Управління процесом інновації на підприємстві.
- •Нормативно-законодавче забезпечення інноваційної діяльності.
- •Організаційні форми інноваційної діяльності.
- •Управління товарним асортиментом на підприємстві.
- •Фактори конкурентоспроможності товару.
- •Стратегічні аспекти товарної інноваційної політики.
- •Організаційні аспекти створення продуктової інновації.
- •Планування створення продуктової інновації.
- •Функціонально-вартісне обґрунтування інноваційного продукту.
- •Управління якістю продукції в товарній політиці.
- •Маркетингове забезпечення якості продуктових інновацій.
- •Інновації як об’єкт інтелектуальної власності.
- •Оцінка ефективності реалізації та використання інновації.
- •Комерціалізація технологічних інновацій.
- •Управління портфелем технологій на промисловому підприємстві.
- •Показники якості продуктових інновацій та методи їх оцінювання.
- •Сучасні методи та засоби генерування ідей.
- •Дизайн як фактор конкурентоспроможності товару.
- •Вимоги міжнародних стандартів до процесів створення якісної продукції.
- •Сучасні системи менеджменту якості.
- •Оцінка ефективності товарної інноваційної політики.
Нормативно-законодавче забезпечення інноваційної діяльності.
Засадничими правовими документами, що регулюють інноваційну діяльність є:
Закон України «Про інноваційну діяльність» (із наступними змінами та доповненнями) — створює сприятливе законодавче поле для реалізації зростання виробництва та конкурентоспроможності товарів вітчизняного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.
У Законі України «Про інвестиційну діяльність» інновації вперше трактуються як специфічна форма інвестицій. Зокрема, у ст. 3 закону вказано, що інноваційна діяльність як форма інвестування здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу і включає: випуск і розповсюдження принципово нової техніки, технологій; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм; фінансування фундаментальних досліджень для забезпечення якісних змін у виробничих засобах; розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного стану виробництва.
Державні пріоритети інноваційної діяльності викладені в Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» . Цей закон визначає правові, економічні й організаційні засади формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в країні.
Організаційні форми інноваційної діяльності.
Спеціалізовані підрозділи — ради, комітети з розробки інноваційної політики — створюються переважно у великих організаціях, що випускають наукоємну продукцію. Завданням таких підрозділів є визначення ключових напрямів інноваційного процесу і подання конкретних пропозицій вищому керівництву для ухвалення рішень.
Служби координації, інновацій — це підрозділи, що здійснюють координацію інноваційної діяльності в рамках організації загалом, узгодження цілей і напрямів технічного розвитку, розробку планів та програм інноваційної діяльності, спостереження за розробкою інновації та її впровадженням.
Програмно-цільові групи з проведення наукових досліджень, розробки і виробництва нової продукції та технології — це самостійні господарські підрозділи для комплексного здійснення інноваційного процесу від ідей до виробництва конкретної програми. Вони створюються на середньому рівні менеджменту у складі підрозділів маркетингу, ИДКР, служб головного конструктора і технолога. Цільові групи, що створюються па тимчасовій чи постійній основі терміном па 1—5 років, сприяють ефективній організації творчого пошуку.
Проектно-цільові групи мають власну систему мотивації для розробки і впровадження інновацій і підпорядковуються вищому менеджменту організації у разі вирішення питань фінансування інновацій. Зазвичай створюються невеликі групи у складі 5—15 осіб, а потім вони можуть перетворюватися в самостійні науково-виробничі підрозділи з розвитку нових сфер діяльності, що поєднують усі основні етапи науково-виробничого процесу.
Центри розвитку — це нова форма організації інноваційного процесу, що передбачає створення самостійних підрозділів, не зв'язаних з основними видами діяльності організації. Вони призначені для розробки інновацій, які скорочують витрати виробництва, підвищують якість продукції, забезпечують виробництво нової продукції, стимулюють розширення обсягу продажів і сприяють завоюванню ринкових позицій. Для стимулюванні! керівників і персоналу центру запроваджується особливий порядок. Зарплатня співробітників і винагорода менеджерів залежать від комерційних результатів діяльності центру, відтак, комерційні ризики і невдачі, пов'язані з впровадженням інновації, не спричиняють покарань за умови відсутності помилкових управлінських рішень.
Спеціалізовані централізовані фонди стимулювання інновацій створюють за допомогою частини прибутку організацій і використовують для пришвидшення впровадження інновації у виробництво. Завдяки централізованим фондам фінансують дослідження і розробки, що мають значення для діяльності всієї організації.
Консультативні чи аналітичні групи, що складаються з дослідників, менеджерів і представників функціональних підрозділів, відповідають за прогнозування розвитку технології і попиту на нову продукцію, вибір перспективних ідей, визначення тематики досліджень, координацію роботи вчених, конструкторів, технологів.