10.Особливості трактування теми зведення паном дівчини-селянки у повісті «Сердешна Оксана» г.Квітки-Основ’яненка

Вищого рівня реалізму письменник досяг у повісті «Сердешна Оксана» (1838), де розробляється злободенна в ті часи тема — зведення паном дівчини-селянки. В багатьох російських «повістях із спокушан­нями», що з'явилися після «Бідної Лізи» Карамзіна, тема кохання дворянина й селянки трактувалася в плані «неприродності», ненормальності такої «спілки» представників різних станів. Аналогічне розуміння цих стосунків виявляв і Квітка-Основ'яненко в спеціально присвячених їх показу повістях «Сердешна Оксана» та «Щира любов». Частину вини за життєву драму покритки Оксани він перекладає на саму героїню, яка, мовляв, порушуючи узаконені норми станового поділу, прагнула перейти в інший, вищий стан, що й сприяло зближенню її з паном офіцером. Однак, акцентуючи на соціальній природі розбещеності капітана, па його суто панському ставленні до «мужички» Оксани, письменник трактує основну колізію як безкарне насильство й знущання типового представника гнобительського класу,—з його розбещеною мораллю та панськими правами й можливостями,— над безправною, беззахисною селянкою. Важливе значення для надання повісті саме такого, соціального, ідейного спрямування має епізод, коли капітан з позицій свого офіцерського становища наказує сільській владі — голові «розквартирувати» його на постій в Оксанину хату; особливо ідейного навантаження письменник надає своєму ліричному відступу- загальненню: «Оксано, Оксано! якби ти більше панів знала.., ти б з першого слова відбігла б від нього, як від лихої години... Не диво їм одурити селянку... вони... гублять тих, що їм піддасться».

Описуючи позбавлення багатіями і владою Оксаниної матері її землі й господарства, письменник одним з перших порушує питання про тогочасну правову нерівність жінки.

Майстерне відтворення соціальної психології героїв, аналітичне зображення суперечливої динаміки внутрішнього світу Оксани, розвитку її індивідуального характеру, прагнення письменника до крити-ко-аналітичного розкриття сенсу реальних суспільних закономірностей — усе це свідчить про появу в художньому методі Квітки-Основ'яненка зародкових ознак критичного реалізму.

11.Суспільно-викривальний характер повісті «Козир-дівка» г.Квітки-Основ’яненка, співвідношення рис сентименталізму та реалізму.

Повість «Козир-дівка» характеризується великим обсягом подій, широтою залучення життєвого матеріалу, складністю сюжетної побудови, рівнем узагальнення. учасні історики літератури, характеризуючи «Козир-дівку» як сентиментально-реалістичну повість, відзначають посилене критичне начало і наявність еволюції в зображенні селянства та жіночого образу, що наближує твір до критичного реалізму.

Ідучи від власних життєвих спостережень, розвиваючи напрям на демократизацію естетичного ідеалу, Квітка-Основ'яненко створює в повісті «Козир-дівка» (1836) новий для української літератури, соціальне й реалістично більш окреслений образ вольової, рішучої, сповненої почуття людської гідності селянської дівчини Івги, яка теж жертвує собою задля коханого, але жертвує активно, кохання дає їй і крила орлині, надихає енергією без краю, водить нею по всіх митарствах соціально-державного пекла, — проте незаплямованим проносить вона крізь них своє почуття, щоб віддати його визволеному її заходами обранцеві. Це вже такої жінки тип, що в старовину бралась до зброї, щоб оборонити родинне вогнище,

була не тільки товаришем і помічницею чоловікові, а частіше навіть передвела, головувала в родині.

Образ «козир дівки» – ідеальний образ жінки в чоловічій уяві, котрий, як вважають деякі дослідниці, є непоганим аргументом на користь того, що, буцімто, немає гендерної нерівності. Цей, цікавий своєю неоднозначністю, суперечливістю і невичерпним потенціалом, образ, як не дивно, розроблявся лише письменниками-чоловіками. Ївга, Настя, Одарка, Мотря та Маруся, Наталка – головні героїні у творах Г. Квітки-Основ’яненка, І. Нечуя-Левицького, І. Котляревського. Ці жіночі образи різною мірою можна вважати «козирними дівчатами». Обігруючи такий манливий образ відважної, сильної духом, десь розумної, десь і скандальної, але все ж такої рідної і знайомої української дівчини, письменники різною мірою наснажили його притаманними рисами козир-дівчини. Цей факт не стосується повною мірою лише образу Ївги, адже у повісті її вчинки розвиваються на соціальному тлі. Вона перемагає в боротьбі з сільською та повітовою владою і навіть губернським судом, добивається до губернатора й визволяє з в'язниці свого нареченого — бідняка-сироту Левка, несправедливо засудженого до заслання в Сибір. У «козирному» характері Ївги, в її рішучих діях, ставленні до «п'явки людської» — писаря з усім його «родом поганим писарським», до здирців панів-судящих показується питома риса української жінки з її жагою до справедливості, зображено пробудження громадянської активності в простої людини.