9.Національний колорит і роль побутово-етнографічних картин у творі «Маруся» г.Квітки-Основ’яненка. Проблематика повісті.

Ідейну основу повісті «Маруся» (1832), першого визначного прозово-епічного твору нової української літератури, становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспектива важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нареченого і злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ'яненко намагається знайти полегшене розв'язання цього конфлікту через доброчинного хазяїна, який обіцяє героєві повісті за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за гроші заміну при рекрутському наборі.

Бажаючи показати кращі духовні риси трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність української літературної мови та придатність її для втілення трагічних сюжетів, вираження тонких емоцій, Квітка-Основ'яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин духовно багатих простих людей. Сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі й парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету трагічне: обоє помирають. На фабулі та образах твору позначилися трагічні мотиви народних пісень-балад та пісенної лірики, поезія сільських звичаїв і обрядів. Ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя особливою чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за померлою коханою.

Головна героїня Маруся зображена як утілення найвищих людських якостей — згідно з народним і авторським етичним та естетичним ідеалом. Дівчина «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».

У повісті «Маруся» з'являється характерне для Квітки художньо-етнографічне портретування персонажів, відображення їх внутрішнього світу, морально-етичних якостей, з орієнтацією на фольклорні зразки. Маруся «висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона... Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було, що незвичайно... вже ж пак не так, як городянські дівчата, що у панів понавчались...» Портрети героїв «Марусі» та інших творів Квітки стали зразками художньо-етнографічного портретування для багатьох українських прозаїків.

Повість «Маруся», ця поетична картина з багатьма точно відтвореними істотними реаліями тогочасної дійсності й водночас з ідеалізованими героями (Маруся, Василь, Наум), значною мірою являла собою образ вимріяного Квітчиною просвітительсько-демократичною уявою народного життя України.

Важливе місце в художній структурі повісті «Маруся» займає опис поетичних народно-національних обрядів сватання, весілля як високохудожніх дійств зі своєю режисурою, своїми ролями, з сюжетом, усталеним текстом, глибоко-емоційними піснями та дотепними примовками, з запальними

національно-своєрідними танцями. До найкращих сторінок повісті належить майстерно виписана в традиціях сентименталістів елегійна картина українського ранку, яка ніби символізує зародження кохання Марусі й Василя; вона стала взірцем для пейзажних зарисовок в українській літературі наступних часів.