8.5.3. Робота з верстальником

Верстальником називають видавничого працівника, який на основі видавничого оригіналу, технічного паспорта, а за потреби — макету й стилів за допомогою видавничої системи безпосередньо конструює (верстає) видання. Сутність верстання полягає у введенні у видавничий оригінал потрібних команд поліграфічного оформлення. Множину цих команд у виданні називають службовою інформацією.

Для конструювання видання верстальник повинен детально знати ВС і поліграфічні норми редагування. Професійні вимоги до верстальника — наявність технічної середньої або вищої освіти.

У процесі конструювання видання, як правило, виникають так звані конфлікти між макетом верстки та видавничим оригіналом (наприклад, між кількістю сторінок у виданні й кратністю друкованого аркуша, незаповненість останнього стовпця сторінки, брак місця для розміщення примітки внизу сторінки тощо). Оскільки видав­ничий оригінал уже узгоджено автором і редактором, його намагаються або не виправляти взагалі, або, в край­ньому разі, — виправляти мінімально.

Відмінності між конструюванням книжкових і газетно-журнальних видань на цьому етапі видавничого процесу полягають у тому, що газетні видання верстають на сторінках великих форматів, причому з багатостовпцевим набором.

Результатом верстання є проект (верстка) видання — комплект окремих надрукованих зверстаних сторінок. Таких комплектів виготовляють, як правило, три—п’ять (для автора, редактора, коректора, технічного й художнього редакторів).

Співпраця редактора з верстальником на цьому етапі полягає в контролі за дотриманням норм верстання і виправленні помилок. Для такої ефективної співпраці редактор повинен знати технологічні можливості й спеціалізацію сучасних ВС.

На цьому етапі здійснюють і конструювання електронних видань. Їх конструюють за допомогою таких веб-редакторів, як FrontPage, Dream Viewer та ін. Враховуючи це, редактор повинен знати основи конструювання електронних видань, яке ґрунтується на мові HTML (HiperText Mark up Language) та її наступних клонах (XML), а також усі можливості, які надають веб-редактори.

Паралельно з проектом видання конструюють його обкладинку чи оправу.

8.5.4. Редагування й коректура верстки видання

На цьому етапі контролюють дотримання у верстці видання поліграфічних норм. Проте іноді доводиться контролювати й дотримання видавничих норм, які не вдалося реалізувати у видавничому оригіналі (наприклад, при повторенні одних і тих самих приміток на одній сторінці).

Редагування й коректуру проекту видання (верстки) виконують автор, редактор, художній і технічний редактори. Допомагають виконувати ці операції корек­тори й молодші редактори (необхідність проведення коректури верстки викликана тим, що в процесі верстання верстальник іноді упускає деякі фрагменти видавничого оригіналу). Остаточне рішення про узгодження виправлень (з авторського, редакторського примірників і примірника художнього й технічного редакторів) редактор приймає сам.

У проекті видання використовують два види виправлень: компенсаційні та некомпенсаційні.

За компенсаційних виправлень кількість видаленого тексту чи площі ілюстрації повинна дорівнювати кількості вставлюваного тексту чи такій самій площі ілюстрації. Іншими словами, компенсаційні виправлення — це заміна одного компонента іншим, еквівалентним за кількістю знаків або за площею. Компенсаційні виправлення часто використовували в традиційній (некомп’ютерній) технології верстання видань, коли переверстування вимагало великих витрат ручної праці. Зараз же, коли переверстування у ВС відбувається автоматично, такий вид виправлень використо­вують рідше.

Види некомпенсаційних виправлень:

— вставляння чи видалення порожніх рядків;

— об’єднання кількох абзаців в один чи поділ одного абзацу на кілька нових;

— зменшення чи збільшення міжлітерних віддалей (апрошів) у фрагменті тексту шляхом трекінгу чи кернінгу;

— зменшення чи збільшення середньої величини міжслівних пробілів у фрагменті тексту;

— зменшення чи збільшення міжрядкових віддалей (інтерліньяжу) у фрагменті тексту;

— зменшення чи збільшення міжабзацних віддалей у фрагменті тексту;

— зменшення чи збільшення кегля шрифту у фрагменті тексту;

— зміна гарнітури шрифту у фрагменті тексту (за умови, що нова гарнітура забезпечує значно більшу чи меншу кількість літер на одиницю площі, ніж попередня, тобто суттєво змінює ємність шрифту);

— зменшення чи збільшення кількості кінцевих рядків в абзацах;

— зменшення чи збільшення абзацного відступу у фрагменті тексту;

— видалення частини тексту (ілюстрації) з видавничого оригіналу чи вставляння додаткового тексту (ілюстрації) у видавничий оригінал.

Редактор повинен слідкувати, щоб некомпенсаційні виправлення, які полягають у прямому видаленні чи вставлянні тексту у видавничий оригінал (останній із перелічених методів), були якнайменшими. Некомпенсаційні виправлення слід здійснювати насамперед іншими переліченими вище методами.

Виправлену верстку передають верстальникові для внесення виправлень. Після цього проект видання повторно друкують у трьох-п’яти примірниках і передають на повторне редагування й коректуру тим самим виконавцям. Після виправлення помилок проект видання передають керівництву ЗМІ для підписання “до друку”.

Отже, редагування й коректуру верстки видання виконують не менше ніж двічі. Відповідно, розрізняють першу й другу верстки. Для складних видань версток може бути й більше.

Іноді на етапі конструювання трапляється, що в проект видання треба внести виправлення, не передбачені видавничим оригіналом. Це може статися з вини автора — через неякісне готування авторського оригіналу; з вини редактора — через неякісне опрацювання видавничого оригіналу; або ж автор вирішив удосконалити оригінал. У наш час встановлено норми, які визначають такі обсяги авторських і видавничих виправлень, при яких ЗМІ не вираховують з автора чи редактора коштів за завдані збитки (у середньому це до 2—3% обсягу для нескладних видань)¹. Проте дотримуватися встановлених обсягів виправлень на практиці не завжди вдається. Тому — при перевищенні встановленого максимального обсягу — вартість виправлень оплачує їх винуватець (автор, редактор, пере­кладач, укладач, конструктор, художник тощо).

Паралельно з проектом видання редагують і підписують “до друку” його обкладинку чи оправу.