Параметри стереотипних дій процесу захисту

Перемінні	Пасивна форма	Активна форма
Дистанціювання з агресором	Віддалення себе: втеча, відхід	Віддалення агресора: вигнання, знищення, агресія
Контроль характеру впливу	Блокування — виставляння перепон: бар’єра, «щита», пошук укриття	Контруплив: контроль над агресором, підпорядкування, управління ним
Блокування інформації	Про себе: маскування	Про агресора: ігнорування чи заперечення

Зазначеним діям автор пропонує надати статус базових захисних настанов. Незначна модифікація стосовно рівня міжособистіс­них відносин дозволяє наповнити їх наступним змістом.

Відхід полягає у збільшенні дистанції, перериванні контакту, виведенні себе за межі досяжності впливу агресора. Прояв цього виду захисту: зміна теми бесіди, небажання загострювати відносини, прагнення ухилитися від зустрічей з тим, хто є джерелом неприємних переживань.

Вигнання — це збільшення дистанції, віддалення агресора. Варіації проявів: звільнення з роботи, осуд, глузування, приниження, колючі зауваження.

Блокування має на увазі контроль впливу того, хто нападає, побудову перешкод на його шляху. Варіації: значеннєві бар’єри («мені важко зрозуміти, про що йде мова»); рольові обмеження («я на роботі, поговоримо потім»); «маски», що приймають на себе головний «удар» («це не я — у мене характер такий», «ми лише виконуємо наказ»).

Управління полягає у контролі впливу, що виходить від агресора, і спробі тиску на його характеристики. Це може бути плач (прагнення розжалобити), скарги, зойки; підкуп чи прагнення умилостивити; спроби потоваришувати чи стати членами однієї спільноти («своїх не б’ють»); провокування бажаної поведінки і т. ін. Сюди ж підпадає контрманіпуляція.

Завмирання — це контроль інформації про самого суб’єкта захисту, її перекручування чи скорочення подачі. Прояви: маскування, обман, приховання почуттів, відмова від дій, щоб не виявити себе.

Ігнорування — виявляється в контролі інформації про агресора, у наявності чи характері погрози з його боку; в обмеженні за обсягом інформації чи перекрученому сприйнятті. Наприклад, стереотипізація («так він просто хуліганить»), применшення ступеня погрози, пояснення позитивними намірами («він бажає добра»).

Змішані тенденції. Базові захисні настанови породжують велику розмаїтість міжособистісних захисних дій, відіграючи роль спрямовуючих тенденцій, функції захисту: дистанціювання, конт­роль потоків впливу й інформації.

Оскільки маніпуляції переважно носять прихований характер, наявність погрози адресатом сприймається, в основному, неусвідомлено. Захисні дії його також залишаються непоміченими, а у випадках, коли вони виявляються, їм приписуються прийнятні для даних умов пояснення. Поведінкові прояви захисту від маніпуляцій, загалом, виглядають звично і пристойно.

У спілкуванні з маніпулятором повинні переважати:

• логіка активно-вичікувальної позиції (щоб виграти час і здобути підтвердження будь-яким своїм припущенням, ставте запитання);

• почуття такту і самовладання (не втягуйтесь занадто емоційно в ситуацію, зберігайте дисоційованість з нею);

• віра в здатність партнера відмовитися від боротьби і віра у свої сили (головне — не пересилити, а подужати);

• намір перервати звичний сценарій, що нав’язується, і прагнення запропонувати свій, нестереотипний, не відповідний очікуванням опонента;

• налаштованість на спільне вирішення проблеми.

Треба також пам’ятати, що завжди є «аварійний» вихід із ситуації — можна перервати контакт під пристойним приводом, повернувшись до нього у першому ж слушному випадку (коли ви будете достатньо готові і сильні для протистояння). Будь-які негативні почуття повинні бути переборені (інакше вони можуть зруйнувати вас), а їхня енергія може бути використана для поліп­шення стосунків.

У висновку відзначимо, що прийнятність маніпуляції залежить від того, чи використовується вона як стратегія, як основний і постійний засіб впливу, чи ж як тактика, як ситуативний і непрямий засіб впливу. У першому випадку маніпуляція виступає як специфічна настанова на спілкування, хоч тактики, які використовуються людиною, можуть і не бути маніпулятивними. В другому випадку маніпуляція виступає як засіб непрямого спонукання для створення додаткової мотивації (наприклад, у вихованні і навчанні) чи як засіб захисту від чиїхось небажаних дій (у ситуації тиску, примусу).

Як тактика маніпуляція використовується дуже часто й усіма без винятку. Будь-яке використання метафори, міфу (у навчанні, лікуванні), будь-яка контраргументація (у суперечці, під час ведення переговорів), будь-яке навмисне переключення уваги і дій партнера є своєрідною маніпуляцією.

35