12.5. Ферменти плазми крові
Ферментний склад крові відносно постійний і має різноманітне походження. У сироватці крові виділяють три групи ензимів: клітинні, секреторні та екскреторні.
Клітинні ферменти в залежності від локалізації в тканинах поділяють на дві групи: одні каталізують неспецифічні (спільні для всіх тканин) реакції обміну і містяться в більшості органів та тканин; інші – органоспецифічні, їх ще називають індикаторними або маркерними (наприклад, аргіназа в паренхімі печінки, креатинфосфокіназа в м’язовій тканині). За умов норми їх концентрація в плазмі незначна, але ця група ферментів має суттєве клініко-діагностичне значення при патологічних процесах: ушкодженнях мембран гепатоцитів (АлАТ), міокарда (асАТ, КК) тощо, про що описано в розділі 1. Підвищення концентрації цих ферментів у плазмі пояснюється їх виходом з ушкоджених органів чи тканин на тлі продовження їх синтезу в цих тканинах, а також одночасним зростанням каталітичної активності деяких ферментів крові внаслідок припинення дії відповідних регуляторів (активаторів чи інгібіторів) ферментативних процесів.
Секреторні ферменти, іноді їх називають власне ензимами крові, синтезуються в печінці і звідти вивільняються в плазму, де виконують певні специфічні функції. Типовими представниками цієї групи є ферменти, що беруть участь у зсіданні крові, церулоплазмін, який забезпечує транспорт міді, сироваткова холінестераза тощо..
Інкреторні ферменти виділяються органами травної системи (шлунком, підшлунковою залозою, слизовою оболонкою кишок, ендотелієм жовчних шляхів). Появу цих ензимів (лужної фосфатази, амілази, трипсину тощо) у сироватці крові пояснюють природним руйнуванням клітинних структур, а також підвищенням проникності мембран секреторних клітин.
Різниця активності певних ензимів у плазмі та клітинах тканин може бути значною і залежить від швидкості, з якою вони виходять з клітин, а також від швидкості їх виведення з кровоплину. Так, активність амінотрансфераз у еритроцитах в кілька десятків разів перевищує активність цих ензимів у плазмі крові. Активність ЛДГ у клітинах скелетних м’язів у 1 000 разів, а активність креатинкінази – майже в 1 000 000 разів перевищує активність у плазмі крові. Виведення клітинних ензимів з кровоплину здійснюється шляхом їх поглинання та метаболізму, головним чином, у паренхіматозних органах. Ферменти як і білки, причому переважно високомолекулярні, підлягають клубочковій фільтрації в нирках і не виділяються з сечею, проте існують і певні винятки. Наприклад, амілаза, маючи малу молекулярну масу (менше 50 000 Да) надходить у сечу в нативному стані. Порушення функціонування нирок і погіршення їх видільної функції може призвести до підвищення активності цього ензиму в плазмі крові.
Калікреїн-кінінова система. Кініни – низькомолекулярні пептиди, які містяться в крові та інших біологічних рідинах і тканинах. Основними кінінами крові є нонапептид брадикінін (Arg-Pro-Pro-Gly-Phe-Ser-Pro-Phe-Arg) та декапептид калідин (Lys-Arg-Pro-Pro-Gly-Phe-ser-Pro-Phe-Arg).
Кініни синтезуються з білків кініногенів за участю протеїназ калікреїнів, що вирізають у молекулах кініногенів специфічні нона- або декапептидні фрагменти (рис.12.6). Своєю чергою, калікреїн плазми крові знаходиться в неактивному стані у формі прекалікреїну, який перетворюється на активний фермент за участі серинової протеїнази – фактора XII згортальної системи крові.
П
Рис.
12.6. Кінінова система
плазми крові
Кініни функціонують переважно в місці утворення, швидко інактивуються. Вони володіють вираженим вазоактивним впливом: розширюють дрібні кровоносні судини, сприяючи покращенню мікроциркуляції, викликають гіпотензію, підвищують проникність судин, поліпшують живлення тканин, сприяючи ексудації плазми та речовин, що містяться в ній, в тканини, стимулюють поділ фібробластів, регенерацію тканин, посилюють секрецію слинних і потових залоз, сечовиділення. Крім цього, внутрішньотканинне утворення кінінів у місці запалення спричинює підвищення проникності судинних стінок, відчуття болю.
У зв'язку з участю кінінів у патогенезі запальних процесів, в клінічній практиці широко застосовуються лікарські засоби, які є інгібіторами кініноутворення. Так, гордокс – антиферментний препарат, який отримують із підшлункової залози забійної худоби, інгібує дію калікреїну, трипсину та інших ферментів. Його застосовують при гострому панкреатиті та панкреонекрозі, післяопераційному паротиті, тиреотоксичному кризі, у гострому періоді інфаркту міокарда, у комплексній терапії ішемічної хвороби серця. Для лікування панкреатиту застосовують також пантрипін і контрикал. Згідно сучасних даних при цьому захворюванні процес активування протеолітичних ферментів відбувається в підшлунковій залозі (тоді як за умов норми – в тонкій кишці), що спричинює самоперетравлення тканин залози, появу внутрішньотканинних крововиливів, ділянок некрозу, набряку тощо і, як наслідок, до втрати функціональної активності цього органа, а згодом - порушення метаболічних процесів у організмі.