5.Cубєкти законодавчої ініціативи та особливості їх участі у розробці законопроекту.

Юридична наука багато уваги приділяє процесу законотворення, і це природно, адже саме зараз існує гостра необхідність вдосконалення законодавчої діяльності українського парламенту. Особлива роль у законодавчому процесі належить законодавчій ініціативі.

Ініціатива (від фр. іпісіаііуе, від лат. іпіїНіит — початок) означає внесення до парламенту суб'єктом права законодавчої ініціативи проектів законів та за­конодавчих пропозицій як початок законодавчого процесу в парламенті. Більш широке поняття наводиться у Законі України "Про закони і законодавчу діяльність в Україні", прийнятому Верховною Радою України 7 грудня 2000 р., але такому, що не набув чинності у зв'язку з вето Президента України. Зако­нодавча ініціатива, вказується у ст. 18 цього Закону, — це звернення суб'єкта права законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд парламенту.

Носіями даного права виступають відповідні суб'єкти. З наукової точки зору, суб'єкти права законодавчої ініціативи - це учасники правовідносин, які складаються між цими суб'єктами і парламентом внаслідок подання проекту законодавчого акта до Верховної Ради України. Право законодавчої ініціативи служить для прийняття таких актів, в яких найбільш точно і повно відображаються потреби суспільства.

Суб'єкти права законодавчої ініціативи перебувають у прямому зв'язку з парламентом, що проявляється в наступному:

- через суб'єктів права законодавчої ініціативи забезпечується можливість своєчасно отримати законопроекти, підготовлені компетентними органами, зацікавленими в правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин або тими, що діють за дорученням;

- суб'єкти права законодавчої ініціативи дають можливість координувати і узгоджувати в законодавстві інтереси різних органів державної влади та всередині виконавчої гілки влади, а також окремих відомств.

Двосторонній зв'язок між парламентом і суб'єктами права законодавчої ініціативи обумовлений, насамперед, представницьким складом самої Верховної Ради України. Депутати, що представляють народ як безпосередньо, так і через комітети і тимчасові комісії парламенту виражають інтереси і волю народу в різних сферах державного і суспільного життя. Цей двосторонній зв'язок зумовлюється й співвідношенням між парламентом і виконавчою владою (та її найвищим органом — Кабінетом Міністрів України), яке характеризує важливість професійної участі органів виконавчої влади в реалізації законів і тим самим у фахових можливостях органів виконавчої влади щодо створення високоякісних законодавчих актів.

Позитивне значення права законодавчої ініціативи полягає в тому, що саме це право дозволяє найкращим чином представляти в законодавстві інтереси громадян, органів і осіб, які є суб'єктами права законодавчої ініціативи, служить способом підвищення активності різних організацій у процесі форму­вання державної волі в правовому регулюванні, є однією з форм демократичного управління державою.

Визначення органів і осіб, наділених правом законодавчої ініціативи, майже у всіх країнах, у тому числі Україні, здійснюється актом найвищої юридичної сили – конституцією. До прийняття Конституції України 1996 р. суб'єктами права законодавчої ініціативи в державі були Президент України, народні де­путати України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Президія Верховної Ради України, комісії Верховної Ради України, Верховний Суд України, Арбітражний суд України, Генеральний прокурор України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Вартим уваги є співвідношення кількості внесених законопроектів названими суб'єктами. Так, скажімо, в 1994 - 1996 рр. питома вага законопроектів, поданих Президією Верховної Ради України, становила 0,1% усіх законопроектів, поданих Верховним Судом України - 0,8, Вищим арбітражним судом України - 0,3, Верховною Радою Автономної Республіки Крим -0,1%.

Продуктивність роботи у сфері ініціювання різних суб'єктів, як бачимо, була неоднаковою. Крім того, в процесі розробки проекту Конституції України 1996 р. була вироблена нова ідеологія щодо кола суб'єктів права законодавчої ініціативи, спрямована на його оптимізацію і зменшення.

Так, вже за Конституційним Договором (ст. 15) законодавча ініціатива належала народним депутатам України, Президентові України, постійним комісіям Верховної Ради України, Кабінетові Міністрів України, Верховному Суду України і Вищому арбітражному суду України. Як можна пояснити звуження кола суб'єктів права законодавчої ініціативи і наслідки такого звуження?

З одного боку, залучення до законодавчої діяльності широкого кола суб'єктів давало можливість забезпечити виявлення більш широкого спектра потреб і інтересів. З іншого боку, надання права законодавчої ініціативи окремим органам не відповідало принципу поділу влади, давало змогу невиправданого лобіювання відомчих інтересів або ж було традицією авторитарного минулого. Питання представництва на законодавчому рівні таких органів цілком доцільно вирішити через систему взаємодії суб'єктів права законо­давчої ініціативи між собою та з державним апаратом і громадянами.