5. Субрегіональне співробітництво України на пострадянському просторі. (гууам, ЄвраЗес, снд, Росія-Білорусь і т.Д.).

Україна та СНД

Через тиждень після Всеукраїнського референдуму, 8 грудня 1991 р., Пре­зидент України Л.Кравчук, Президент Російської Федерації Б.Єльцин і Голо­ва Верховної Ради Білорусі С.Шушкевич у Мінську підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Сторонами було заяв­лено, що Радянського Союзу як геополітичної реальності більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припи­няється. Сфери спільної діяльності в рамках СНД мали реалізуватися на рівноправній основі через відповідні координуючі інститути. До сфер спільної діяльності були віднесені такі:

- координація зовнішньополітичної діяльності;

- співпраця у формуванні й розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського та євразійського ринків, у галузі митної політики;

- співпраця в розвитку систем транспорту й зв'язку;

- співпраця в галузі охорони навколишнього середовища, участь у ство­ренні всеохопної міжнародної системи екологічної безпеки;

- боротьба з організованою злочинністю.

21 грудня 1991 р. керівники 11 з 15 колишніх союзних республік підписа­ли в Алма-Аті Протокол до Угоди, в якому фіксувалося утворення на рівно­правних засадах Співдружності Незалежних Держав. Було також ухвалено Декларацію, яка не лише підтверджувала головні цілі та принципи СНД, а й внесла низку істотних уточнень. По суті, на зустрічі 21 грудня відбулося по­вторне утвердження Співдружності в розширеному складі.

Україна як одна з держав-засновниць СНД розвивала співробітництво з іншими державами Співдружності, базуючись на основоположних для неї до­кументах — "Основних напрямках зовнішньої політики", Концепції націо­нальної безпеки, Угоді про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р. із застереженнями Верховної Ради України до неї та заявою, зробленою Верховною Радою України 20 грудня 1991 р. з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав.

Ці документи, що стали частиною національного законодавства, разом з іншими законодавчими актами визначали загальну позицію України щодо СНД. Зазначена позиція дозволяла з достатньою повнотою реалізувати націо­нальні інтереси України у відносинах з колишніми республіками, а нині самос­тійними державами як у рамках Співдружності, так і у двосторонніх відносинах.

Розглядаючи СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштаб-них двосторонніх відносин між державами-учасницями, Україна вважала участь в СНД важливим напрямком своєї зовнішньої політики.

Україна у ставленні до СНД виходить, насамперед, із реалій економічної доцільності існування Співдружності, розвитку тісних і взаємовигідних тор­говельно-економічних відносин між державами-учасницями. Від самого по­чатку процесу формування СНД наша держава виступала з пропозиціями, які передбачали трансформування СНД в раціональний механізм економічного співробітництва, спрямований на створення зони вільної торгівлі з урахуван­ням вимог ҐАТТ/СОТ, оптимізацію її структури, створення ефективного меха­нізму сприяння інтеграції країн СНД у світовий економічний простір.

Виходячи з національних інтересів, Україна не підписала Статут Співдруж­ності Незалежних Держав. Таким чином, вона має в СНД юридичний статус асоційованого члена, не більше. Україна не взяла участі в Митному та Платіж­ному союзах. Вона не бере участі в органах військового співробітництва й до­тримується визначеного Декларацією про державний суверенітет позаблоко-вого статусу. Статус спостерігача має Україна і в Міжпарламентській Асамблеї.

ЄврАзЕС

Євразійське економічне співтовариство було створено відповідно до договору, підписаного в Астані 10 жовтня 2000 року, з метою просування «процесу формування Договірними Сторонами Митного союзу та Єдиного економічного простору». Нова структура має в принципі традиційну для таких організацій систему органів управління: Міждержавна рада (на рівні глав держав і глав урядів), Інтеграційний комітет (постійно діючий орган на рівні заступників глав урядів), Міжпарламентська асамблея та Суд співтовариства. Голоси в Міждержавній раді розподіляються, залежно від внеску в бюджет співтовариства, так: Білорусь — 20 голосів (20% бюджету), Казахстан — 20 (20%), Киргизстан — 10 (10%), Росія — 40 (40%) і Таджикистан — 10 голосів (10%).

Офіційно Єдиним економічним простором вважається територія країн — учасниць договору, на якій «функціонують однотипні механізми регулювання економіки, що грунтуються на ринкових принципах і застосуванні гармонізованих правових норм, існує єдина інфраструктура та проводиться узгоджена податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова, торгова й митна політика, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу й робочої сили». Інакше кажучи, йдеться про намір створити щось на кшталт економічного союзу. Серед цілей такого простору — ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу та праці; створення спільної системи заходів державної підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, виробничої та науково-технологічної кооперації.

Дуже важливо також те, що митні території Сторін — це єдина митна територія, щодо якої Сторонами встановлено Спільний митний тариф, застосовуються єдині заходи нетарифного регулювання, діють уніфіковані митні правила, забезпечено єдність управління митними службами та скасовано митний контроль на внутрішньому митному кордоні.

Щодо зацікавленості України в ринках ЄврАзЕС, то, як свідчить статистика, найбільше цікавить нашу країну ринок Росії. Загалом для зовнішньої торгівлі України сьогодні характерне переорієнтування експорту з ринку СНД на ринки інших країн, тоді як в імпорті питома вага колишніх радянських республік залишається досить високою (передусім за рахунок енергоносіїв та деяких інших видів природних ресурсів).

Формування ЄврАзЕС є зручним приводом спробувати без зайвої політичної ангажованості проаналізувати природу й закономірності інтеграційних процесів, що розгортаються на території СНД.

А загалом поява численних інтеграційних угруповань свідчить, що формат співробітництва в рамках СНД сьогодні себе вичерпав у тому сенсі, що практично всі його члени шукають форм тіснішого співробітництва на субрегіональному рівні.

Цей перелік, який можна й далі продовжувати, свідчить, що практично ЄврАзЕС багато в чому повторює домовленості в рамках СНД, тільки на субрегіональному рівні. Тож можна говорити, що сьогодні відносини між п’ятіркою та Україною в міжнародно-правовому плані врегульовано досить добре, а потенціал домовленостей ще далеко не вичерпано.

Щодо зацікавленості України в ринках ЄврАзЕС, то, як свідчить статистика, найбільше цікавить нашу країну ринок Росії. Загалом для зовнішньої торгівлі України сьогодні характерне переорієнтування експорту з ринку СНД на ринки інших країн, тоді як в імпорті питома вага колишніх радянських республік залишається досить високою (передусім за рахунок енергоносіїв та деяких інших видів природних ресурсів).

Формування ЄврАзЕС є зручним приводом спробувати без зайвої політичної ангажованості проаналізувати природу й закономірності інтеграційних процесів, що розгортаються на території СНД.

З часом почало формуватися розуміння того, що трансформація колишньої системи міжреспубліканських економічних зв’язків мала відбуватися на основі саме розвитку ринкових механізмів, причому реальна інтеграція національних господарств може здійснюватися лише на основі прямих господарських зв’язків підприємств та організацій, взаємопроникнення капіталу, що грунтуються на цілком конкретних економічних інтересах.

Головна проблема початкового періоду пошуку механізмів взаємодії полягала в тому, що розвиток ринкових відносин неминуче привів до економічної переоцінки коопераційних зв’язків, сформованих в умовах планової економіки, у результаті чого проявилася тенденція переорієнтування (правда, в різних масштабах) колишніх радянських республік на ринки третіх країн.

Якщо коротко, то розпад СРСР став початком процесу ідентифікації національних економічних та політичних інтересів нових незалежних держав і відпрацювання, так би мовити, «національних» моделей економічного розвитку. Тому тільки тоді, коли цей процес більш-менш завершиться, з’явиться можливість оцінити реальність того чи іншого виду інтеграційного об’єднання.

Досвід СНД ще раз свідчить, що економічна інтеграція має свої закони й перескакувати окремі її рівні досі нікому не вдавалося.

Слід також зазначити, що сьогодні інтеграційні спроби розгортаються на якісно новому тлі. Якщо раніше країни переживали досить глибоку кризу, то сьогодні можна говорити про економічну стабілізацію і навіть економічне зростання. Водночас дається взнаки тягар колишніх проблем. Така тяжка спадщина для України — нагромаджений зовнішній борг (передусім перед Росією й Туркменістаном).

Слід також зазначити, що в умовах посилення конкуренції на світових ринках національні виробники прагнутимуть зміцнити свої позиції на ринках країн СНД, хоча в цьому разі коректніше говорити про «перезавоювання» цих ринків, зокрема і в конкуренції з виробниками третіх країн. А інструментом такого зміцнення можуть стати й субрегіональні економічні угруповання. Таким чином, на нашу думку, у перспективі на території СНД й далі розвиватиметься процес формування субрегіональних угруповань. Це постійно ставитиме перед Україною проблему відпрацювання своєї позиції, що неможливо без чіткого визначення національних економічних інтересів і місця України у світі загалом і Євразійському регіоні зокрема.