З 2 Степан Бандера

" Бандера народився 1 січня 1909 р. в с. Старий Угринів (тепер ^СТ "^Л район Івано-Франківської області) в сім'ї греко-католицького К.алУ^с1,КІ батько — Андрій, буводружений з Мирославою Глодзінською. ^СВЯІ?^ЄГпбагатодітною: Степан мав чотирьох сестер й трьох братів, через Сім'я У- ' ^ _ЖИЛИ. Після смерті двох сестер інші діти роз'їхалися по _Те в Р^озК _{шоб легше} було батькам. Зусиллями батька у рідному селі Сте- Р^0ДИЧб*л_И читальня «Просвіти», гурток «Рідна школа». У 1918 р. під час ^пана. -,_ьК0.польської війни Андрій Бандера пішов добровольцем до УГА ^У!^РпосадУ польового капелана.

Не відомо достеменно, чи ходив С. Бандера до народної початкової \ але відомо, шо був членом «Пласту». У 1919 р. у 10-річному віці ^ШК°^Л залишає сім'ю і розпочинає навчання в українській гімназії ^СТЄ'стрий на Львівщині. Жив він у родичів, які й забезпечували платнею -^М навчання. Є свідчення, що освіта давалося йому легко. Сама гім- ^И°^Г°я "а своїм національним складом була майже виключно українською. ^Бандера з 5-го класу бере участь у підпільних гімназійних гуртках. В- се тоді його цікавила громадська й політична діяльність. Готуючи себе подальшого життя революціонера, він дбав про власний фізичний стан і виховання сили характеру. У політичну діяльність юного гімна­зиста ввів Степан Охримович, відомий діяч українського молодіжного пуху Галичини.

У 1927 р С Бандера закінчив навчання в гімназії и повертається в село, допомагає у господарстві батькові. У вільний час проводить культурно- освітню роботу в «Просвіті», іншу громадську діяльність. Був одним із засновників у селі кооперації. Разом з тим вів по довколишніх селах під­пільну роботу по лінії УВО, до якої залучився, очевидно, в гімназії.

Наступного року С. Бандера ще до Львова, щоб продовжити навчання у Політехнічному інституті. Життя у столиці Галичини для студента на­чебто складалося з двох частин: легальна - навчання, нелегальна - під­пільна робота в ОУН, яку він розпочав рядовим членом чи то у 1929, чи в 1930 році а вже через 3 роки став першою особою в організації на укра­їнських землях. Навчався С. Бандера на агрономічному факультеті. У сту­дентські роки брав активну участь в організованому українському націо­нальному житті. Був членом українського товариства студентів «Січовик», співпрацював з «Просвітою», «Пластом», Українським студентським спортивним клубом та ін. Серед улюблених спортивних занять - біг, пла­вання, лижний спорт, баскетбол, шахи. Але взагалі про цей бік його жит­тя ми знаємо не дуже багато.

Більше відомо про його діяльність в ОУН. Першим ^и '^ьноїлітей стійним завданням було розповсюдження підпільної наШ^0І|\_сті. Части тури. Якраз тут виявилися його видатні організаторські ³Д'^е .Українсь преси видавалася за кордоном — «Розбудова нації», «Сур^ма>>;._ііерез кордо націоналіст» — і треба було налагодити нелегальну доставку ''.^ху найдо З шістьох провідників преси С. Бандера протримався Д° ^а11._)Єрентом ві ше — до 14 червня 1934 р. з_а ці успіхи його призначили Р^е ^_Кту і вмін ділу пропаганди на українських землях. Ця посада вимагала _{ся якна} налагоджувати стосунки з людьми. Й тут С. Бандера ИР^0>1^_СЯ Євгено краще. Тому в 1933 р. його кандидатура вперше розглЯДа¹ ^у_Країнськи Коновальцем як провідника крайової екзекутиви на заХІД^йно. Таки^г землях. У грудні 1933 р. його затверджують на цю посаду о^¹ .уктура ОУ чином під керівництвом молодої людини опинилася ВСЯ сТР 24 _роки. на території Польщі. С. Бандері на той час виповнилося ^лИ ^х найбіль^г

Саме він зініціював ряд антипольських акцій, серед ^ЯІ\_Тва уЛьвові] відомими було два замахи: на працівника радянського консул¹' Наступної А. Майлова і міністра внутрішніх справ Польщі Б. ПєрацьК^оГ^₀требуюч за значенням була «антипольська» (антидержавна) акиія- _іМОнополг грошей для зміцнення державності, польська влада о гол о^си;1'^іх свідоми' на тютюнові вироби й алкоголь. У відповідь ОУН закликала ¹' _{}0нанс ма}л українців кинути палити і не вживати алкоголю. Великий Р¹- ₀ і о тис. ді шкільна акція — «За українські школи», участь в якій взяли г тей. Все це свідчило про організаційні здібності С. Бандери- ^ештовуютг Після вбивства Б. Пєрацького у 1934 р. С. Бандеру ^заЗІ^ку слідств разом з іншими 11 учасниками замахуй засуджують через 1.5 Р^_ві_Тлювавс до страти. Сам судовий процес тривав 2 місяці й широко а тако

сеР

європейською пресою. Значна частина українських поЛІ^тИ^лила таки митрополит греко-католицької церкви А. Шептицький ^заС^м співпра- метод як політичне убивство. Ряд партій виступили із закДИ* (юрозумін- цювати з поляками (передусім УНДО). І якраз в той час, післЯ ^ _Прийнят ня між українськими й польськими офіційними колами, бУ^¹ Завдяки їй; постанову про амністію, яка була застосована до підсудних- _{ертну кару} С. Бандера та інші уникли шибениці. Згідно з амністією, було замінено на довічне ув'язнення. приділяти

^яу в язни-]

ІЯЛЬНІСТЮ

Приблизно з того часу радянські органи безпеки почал^ наказ про| особливу увагу С. Бандері, оскільки він зізнався, що відД^а'^досяжним і В6ИВСТВОА. Майлова. Поавля ирш-ііта'оінрниапіиіаііиїттіїяґЯ „..о'іииті.

вбивство А. Майлова. Правда, через ув'язнення він залишався для радянських агентів. Колишній смертник відбуває покараН

цях в одиночних камерах, але навіть за таких умов цікавиться

₀уН, видає організаційні директиви. У червні 1938 року Зенон Коссак • р₀ман Шухевич готують йому втечу. План, на реалізацію якого було ви­нено понад 50 тис. злотих, було розроблено до найменших деталей. Але _неВідомих причин в останній момент вирішили відмовитися від акції. и_а той час головою проводу ОУН став родич Є. Коновальця, колишній сотник Січових стрільців А. Мельник.

Після початку Другої світової війни й поразки Польщі С. Бандера ви­ходить на волю, але прихід Червоної армії призвів до подальших переслі­дувань. Згодом радянська влада піддасть репресіям навіть його найближ­чих родичів. Тому після кількатижневого перебування уЛьвові С. Бандера нелегально переходить німецько-радянський кордон і прибуває до Кра­кова. Там він активно включається в діяльність ОУН.

За нових умов С. Бандера та В. Тимчій-Лопатинський розробляють план відносно стратегії та тактики ОУН: переїзд Проводу до нейтральної країни, створення двох запасних керівних центрів (у Європі та Америці), питання про підготовку народу України до загального повстання без орі­єнтації на Німеччину чи будь-яку іншу країну. З цим вони поїхали до А. Мельника в Італію. Але останній швидко відкинув дані пропозиції через свою поміркованість та можливу загрозу власному авторитетові з боку С. Бандери. Розкол організації стає неминучим.

10 лютого 1940 р. у Кракові С. Бандера збирає своїх прихильників, вони проголошують створення революційного Проводу ОУН, більш відо­мий як ОУН(б)— бандерівців. У краківський період політик очевидно найбільше уваги приділяв підготовці воєнних кадрів, більшість з яких у майбутньому стали вояками Української повстанської армії (УПА). На початку радянсько-німецької війни С. Бандеру разом з двома братами майже одразу заарештовує німецька таємна поліція (гестапо) й відправляє до Берлінської в'язниці, а пізніше до концтабору Заксенхаузен, після того, як ОУН(б) ініціювала проголошення відновлення незалежної України 30 червня 1941 р. уЛьвові. Ці події остаточно розвіяли сподівання, що Німеччина може посприяти визволенню України з-під сталінської влади. ОУН(б) оголошує боротьбу на два фронти — проти СРСР і Німеччини.

На той час фактичним керівником ОУН(б) став Роман Шухевич. За Роки війни сама організація еволюціонувала й не ставила кардинально питання про нову форму життя. Погляди, ідеологія стали більш помірко­ваними після спілкування з населенням Східної України, яке сприймало не всі гасла націоналістів. Тому, коли С. Бандера виходить в кінці 1944 р. ³ Ув'язнення (нацистська влада залишила лідеру ОУН життя, сподіваючись ^використати його у боротьбі проти радянської влади; а братів німці розстріляли 21 липня 1942 р.), йому починають закидати, що він не ор єнтується в ситуації. Розпочалися суперечки між ним і Українською Гс ловною Визвольною Радою (УГВР), створеною в 1944 р. для керівництв визвольним рухом. Через це вплив С. Бандери на ситуацію не був суттєвих головні важелі впливу зосередилися в руках Р. Шухевича — головнокомак дувача УПА.

У повоєнні роки С. Бандера розумів, що вести боротьбу проти могу- ньої Радянської імперії силами самих тільки українських націоналіст було б нерозумно, тому в 1946 р. ініціює створення Антибільшовицької Блоку Народів, який очолив Ярослав Стецько, один з найближчих йоі соратників. Сам же С. Бандера у 1946 р. став головою Закордонних Частії

ОУН(б).

У 1950 р. загинув у бою Р. Шухевич. Тепер вже С. Бандера залишаєм ся одноосібним керівником ОУН(б). 1 хоча активність бандерівців в Укра ні пішла на спад, у 1950-х роках радянські органи безпеки не залишаю: сподівань фізично знищити одного з найнебезпечніших для себе ворогі 15 жовтня 1959 р. у Мюнхені агент КДБ СРСР Б. Сташинський постріло капсули з отрутою убив С. Бандеру. Похований на кладовищі в Мюнхені

2.3. Олександр Якович Шумський , Олександр Шумський народився 2 грудня 1890 р. в с. Рудня Борова на ₁ ^^Ит°Мирщині. Закінчив 2-класну сільську школу, працював на лісопиль- У 1908 р. прилучився до робітничого руху. У 1911-1915 рр. працює , _ °скві. 1915 р. вступає до ветеринарного інституту, але того ж року його "^І(|Чрають до армії.

^ Саме там практично й розпочинає свою політичну кар'єру. У війську ' думський залишився під впливом Української партії соціалістів-

Політичні діячі.України: 1917-2004 рр. Навчальний посібник

революціонерів, у московський гурток яких вступив ще 1914 р., проводин антиурядову пропаганду, обирався делегатом корпусного, армійського і фронтового з'їздів солдатських комітетів. Від У ПСР був обраний до Цент­ральної Ради. Як член Київської губернської земельної управи він багато уваги приділяв розв'язанню аграрного питання. Під впливом радикаліза- ції селянського руху О. Шумський стає одним з лідерів лівої течії в У ПСР, членом ЦК якоїбув обраний у листопаді 1917 р. Ліві виступили з критикою соціальної, насамперед аграрної, політики Центральної Ради, проти конф ронтації з радянським урядом. Як наслідок, О. Шумського заарештовують, і лише випадковість рятує його від розстрілу.

Гетьманський переворот український есер розцінив як встановлення диктатури поміщиків, капіталістів і генералів. ЦК УПСР 3 червня 1918 р. приймає рішення про реформування партії в нелегальну з цілком визна­ченим завданням — боротьбою проти гетьманщини. 4 листопада ЦК ухвалив рішення про перехід влади до робітників і селян України шляхом збройного повстання. У ньому йшлося про світову соціалістичну револю­цію та Червоний Інтернаціонал. Це рішення відкривало шлях до зближен­ня лівих есерів і комуністів, обумовило їх спільну боротьбу в майбутньому проти Директорії. О. Шумський бере безпосередню участь в організації повстанських загонів і бойових діях.

У січні 1919 р. керівники УПСР (В. Блакитний, О. Шумський та ін.) висловилися за Українську Соціалістичну Республіку Рад, її союз з інши­ми соціалістичними республіками. Головним завданням вони вважали боротьбу «з буржуазією, буржуазно-націоналістичною владою ... за захо­плення на місцях влади в руки Рад». Керівництво лівих есерів звинувачу вало Директорію в узурпації влади, переслідуванні партій революційного соціалізму, заграванні з Антантою.

У серпні 1919 р. крило, яке очолював О. Шумський, виходить з УПСР й утворює УКП(боротьбистів). Але за активної участі Г. Петровського й X. Раковеького ЦК РКП(б) вирішив, що УКП(б) має самоліквідуватися з наступним індивідуальним вступом її членів до КП(б)У. У березні 1920 р УКП(б) самоліквідовується, й близько 4 тис. боротьбистів було прийняте до КП(б)У, а її лідер обирається членом політбюро ЦК КП(б)У, очолкн відділ ЦК по роботі на селі, потім Одеський і Київський губернські рево люційні комітети. У квітні 1921 р. його призначають повноважним пред ставником України в Польщі, а з 1924 по 1927 рр. — наркомом освіти.

32

Саме О. Шумському належить теоретичне обгрунтування того круто го повороту в політиці КП(б)У, який називається «коренізацією». Ця про грама постійно вступала у суперництво з уніфікторською за своєю суттю

радянські українські політики міжвоєнного періоду

політичною доктриною ВКП(б). В умовах сталінізму вона із самого по­чатку була приречена на невдачу.

Будучи членом Оргбюро ЦК КП(б)У, він з травня 1924 р. очолював агітаційно-пропагандистський відділ ЦК, а з кінця жовтня того ж року — Наркомат освіти УСРР. Дивним було те, що на ключовій ідеологічній посаді опинився саме О. Шумський, у недалекому минулому член Цен­тральної Ради, член УПСР, один із лідерів партії боротьбистів. Розробля­ючи програму українізації, нарком освіти бачив два найважливіших її аспекти: підвищення суспільної ролі української мови та української культури; задоволення інтересів і потреб національних меншин, що про­живають в Україні. Важливо підкреслити, що вже на червневому пленумі ЦК 1923 р., на якому з доповіддю про завдання реалізації рішень XIІ з'їзду партії в національному питанні виступив перший секретар ЦК КП(б)У Е. Квірінг, О. Шумський застерігав проти форсування процесів україніза­ції.

Розроблювана ним концепція українізації передбачала поступове й постійне переведення на українську мову всієїсистеми освіти, політнав- чання, розвиток видавничої справи, відкриття культосвітніх закладів, ліквідацію неписемності. Українізувати планувалося роботу державного й партійного апаратів.

Поступово позиція О. Шумського викликає критику («з нього так і пре націоналізм») з боку ортодоксально налаштованих однопартійців. Особ­ливо вона посилилася з весни 1925 р., коли КП(б)У очолив Л. Каганович. Ставлення нового керівника до О. Шумського стало відверто ворожим після того, як останній поставив перед Й. Сталіним питання про невідпо­відність Л. Кагановича посаді, яку він обіймає. Й. Сталін підтримав свого висуванця з Москви. Він вважав, що процеси українізації виходять з-під контролю, внаслідок чого може спостерігатися небезпечне для системи ³Ростання національної свідомості.

33

О. Шумський у своїх виступах на засіданнях Політбюро був змуше- ^ний постійно пояснювати, що ніколи не обстоював насильницьку украї­нізацію пролетаріату. У суперечках з Л. Кагановичем Політбюро ЦК КП(б)У цілковито прийняло позицію сталінського ставленика. Це й зумо­вило політичну поразку колишнього есера, якого спочатку змусили "Иступити з гострою критикою «помилок» М. Грушевського і М. Хвильо- ^1!°^Го, а потім звинуватили в «націонал-ухильництві». Керований ним ^11аРКомат освіти без кінця піддавали нищівній критиці, аж поки О. Шум- ^Ський не подав заяви про звільнення його з посади. Незабаром він вза- ^Гал' залишає Україну.

Від'їзд з України не врятував О. Шумського від подальшого «викриття» Його оголосили главою націоналістичного ухилу в КП(б)У. Починаюч з 1933 р., на адресу партійця почали лунати звинувачення в контрреволю ційності і державній зраді. В. Чубар назвав його ворогом партії.

Проживаючи в Росії, О. Шумський обіймав досить високі посад» ректор Ленінградського інституту народного господарства, політехнічно го інституту, заступник завідувача агітаційно-масовим відділом ЦК ВКП(б і т. д. За ним постійно велося стеження. 13 травня 1933 р. О. Шумськогі було заарештовано й звинувачено в участі в антирадянській «Українськії військовій організації» (УВО) і керівництві нею. Почалися роки ув'язнен ня і заслання, під час яких він, тяжко хворий, неодноразово писав Й. Ста­ліну, домагаючись реабілітації. Не отримавши відповіді, політичний в'язень 18 вересня 1946 р. намагався покінчити життя самогубством і за> гинув за нез'ясованих обставин.