3. Методи шпигунства (методи збирання інформації)

Легальні методи збирання інформації

Збір інформації з легальних каналів повинен розгортатися за багатьма напрямками. У середніх і великих фірмах до цієї роботи за напрямками (фінанси, виробництво, НДДКР, менеджмент, маркетинг, кадри й ін.) залучаються окремі працівники, їм забезпечується доступ до необхідних легальних джерел інформації. За рахунок фірми купуються книги, довідники, виписуються журнали, газети, включаються в мережу "Інтернет" і т.ін. Якщо немає окремих джерел на підприємстві, службовцям, що займаються збором легальної інформації, дозволяється в службовий час працювати в бібліотеках за межами підприємства, відвідувати виставки, презентації, якщо необхідно, вони можуть спеціально відряджатися в інші міста і країни. Щоб виключити зловживання в цій роботі, кожне спеціальне відвідування чи відрядження повинне закінчуватися інформаційною довідкою щодо тих чи інших об'єктів.

Використання експертів

Одним з досить ефективних методів збору легальної інформації є залучення до цієї роботи агентів-експертів (вони можуть бути працівниками державних органів, посередницьких організацій, консалтингових фірм). Ця категорія фахівців, як правило, добре знає ситуацію в галузі і регіоні, непогано орієнтується в інформаційних потоках. Особливе місце в цій категорії займають науковці і викладачі вищих спеціальних навчальних закладів, що мають розвинуті навички аналізу й узагальнення матеріалу.

Використання офіційних представництв за кордоном

В сучасних умовах для цілей економічної розвідки широко використовуються офіційні представництва за кордоном: від посольств, консульств до торгових та інших представництв. Звичайною практикою в цих установах є підготовка економічних оглядів на основі легальних джерел інформації. Завдання подібного роду ставляться в службові обов'язки працівників цих установ. Зразок організації такої легальної економічної розвідки демонструє Японія, що створила доволі-таки ефективну систему збору науково-технічної і комерційної інформації про своїх закордонних конкурентів.

За визнанням фахівців, у Японії немає спеціальних розвідувальних органів, подібних ЦРУ, "Інтеллидженс сервіс", ГРУ і т.ін. До речі, такий центр суперечив би конституції Японії, прийнятій у свій час з подачі американців. Організаційну роботу зі збору економічної інформації в Японії веде ДЖЕТРО — Організація японської зовнішньої торгівлі. У 1954 р. над ДЖЕТРО установило контроль Міністерство Міжнародної торгівлі, а в 1958 р. був прийнятий спеціальний за­кон. На підставі цього закону ДЖЕТРО функціонує як орган, що за завданням Міністерства міжнародної торгівлі займається збором комерційної інформації, необхідної для розвитку зовнішньої торгівлі. ДЖЕТРО має 78 філій у 57 країнах і 84 відділення в Японії. В закордон­них філіях трудяться 300 японців і стільки ж місцевих громадян, що збирають інформацію відносно економіки, торгової промисловості. технологій, нових товарів, кон'юнктури ринку іт.ін.

Той, хто в такий спосіб хоче організувати легальний збір інформації, може поставити перед подібною службою вирішення таких задач:

1. Підтримання контактів між державними органами, приватною промисловістю, дослідницькими організаціями і науковими колами (рішення проблем збору й охорони інформації).

2. Представлення членам цієї організації необхідної інформації про закордонних конкурентів.

3. Представлення інформації про закордонних конкурентів не членам організації на комерційній основі.

4) Відмова від збору інформації нелегальними методами. Зібраний у такий спосіб матеріал накопичується в архіві бази даних.

На закінчення необхідно звернути увага ще на один штрих, що стосується легальних методів збору інформації: ці дані вимагають особливо ретельного аналізу і повторного огляду, тому що в них може виявитися і дезінформація конкурента, що спеціально запускається у засоби масової інформації для приховання дійсного стану, щоб одержати кредит, замовлення, уникнути офіційного визнання банкрутства тощо.

Напівлегальні методи збору інформації

Як уже зазначалося, ці методи збору інформації найчастіше стосуються моральної норми міжособистісних взаємин, етики менеджменту і підприємництва. Тому їх не прийнято представляти сторонньому погляду. Арсенал напівлегальних методів збору інформації досить широкий. Серед них можна виділити такі, як бесіди з фахівцями конкурента в неофіційній обстановці, помилкові переговори про купівлю продукції конкурента, помилкові конкурси, зманювання з роботи провідних спеціалістів конкурента, одержання інформації від спільних постачальників, споживачів, через фонди і благодійні організації, через органи контролю.

Нелегальні методи збору інформації

Як уже підкреслювалося, нелегальні методи збору розвідувальної інформації стосуються таємних відомостей, що охороняються власником, а нерідко і законом.

Численні нелегальні методи збору інформації можуть бути класифіковані в такий спосіб:

1. Викрадання власності конкурента.

2. Викрадання документів, що містять інформацію, яка цікавить заінтересовану сторону.

3. Копіювання документів, що містять інформацію, яка цікавить заінтересовану сторону.

4. Засилання проникаючих агентів на об'єкт конкурента.

5. Впровадження агентів у структурах конкурента.

6. Прослуховування розмов конкурента.

7. Проникнення в комп'ютерну систему конкурента.

Викрадання власності конкурента

Особливо часто прийоми викрадання використовуються під час підготовки, проведення і згортання виставок, ярмарків, демонстрацій та інших рекламних заходів. Крім того, викрадання мають на меті отримання об'єкта для дослідження, вони можуть використовуватися і для зриву рекламних заходів. Історії відомо багато подібних випадків (викрадення шовкопряда, порцеляни, технологій виплавки сталі; зрив демонстрацій кулемета "Максим" і т. ін.). Викрадена продукція потім досліджується в спеціальних таємних лабораторіях.

Викрадання і копіювання документів

Розкрадання документів, якщо воно навіть і не закінчилося провалом агента, служить сигналом для фірми і вона застосує захисні заходи. Більш вдалим у цьому відношенні є копіювання документів конкурента. По-перше, уміло проведене копіювання документів не залишає слідів і для їх власника залишається невідомим. Це, мабуть, найголовніший фактор на користь даного прийому. По-друге, сучасна комп'ютерна, фото- і відеотехніка дозволяють робити цю роботу швидко, якісно і надійно.

Засилання і впровадження агентів у структури конкурента

Задача таємного збору інформації, — відзначав А.Даллес, — складається головним чином з того, щоб обійшовши всі перешкоди наблизитися до визначеного об'єкта. Наступна задача — збір і добір інформації, що також здійснюються таємними методами. Подальша задача і, мабуть, не менш відповідальна — передача інформації користувачу. Нарешті, остання — обробка інформації, вирішується простіше, за допомогою залучення фахівців у спеціальних відділах і лабораторіях.

При нелегальних методах збору інформації перші три задачі вирішуються агентами. Головна проблема підбору агентів зводиться до наступного: вони повинні уміти вирішувати всі три задачі, пов'язані з доступом до об'єкта, збору і добору інформації та її передачі. Цим вимогам різні типи агентів відповідають не рівною мірою.

Відзначені перешкоди переборюються двома методами:

1. комбінуванням агентів для проведення однієї операції чи рішення однотипних задач;

2. впровадженням агента на об'єкт розвідки.

При епізодичному проникненні на об'єкт конкурента можна комбінувати на рішенні однієї задачі декількох агентів, фахівців у різних галузях: проникнення, добору інформації, її доставці. При епізодичному проникненні розвідник на об'єкті знаходиться нелегально і першим кроком до такого стану є подолання охорони на вході і виході.

У цьому випадку використовуються різні прийоми: відключення сигналізації, підробка перепусток, відволікання охорони, вхід з чорного ходу і т.ін. Досвідченому розвіднику найчастіше допомагають інтуїція і випадок. Років тридцять тому робітники одного з тракторних заводів поспорили з охоронцями, що в них на очах виженуть трактор за ворота без документів. Недовго роздумуючи, узяли з конвеєра трактор, причепили до нього візок, що стояв зі сміттям, виїхали за ворота, поставили трактор і сказали охороні, щоб ті відправили його на місце (вочевидь, робітники знали, що в такий спосіб сміття вивозили постійно).

При рішенні задач довгострокового проникнення доцільне вербування фахівця на об'єкті і підключення до нього зв'язкового ззовні.

Велику цінність має таке проникнення, коли агенту вдається потрапити на об'єкт легальним шляхом і влаштуватися там на роботу. Не важливо, що цей агент не буде ключовою фігурою на об'єкті, важливо щоб він мав доступ до каналів інформації. Наприклад, Д.Грінглас в атомній лабораторії Лос-Аламоса (США), де розроблялася атомна бомба, був лише креслярем.

"Впровадження" агента є тривалим і дорогим процесом, тому що агента треба "вирощувати"; його треба відбирати зі студентської лави, його треба "утримувати", його треба підтримувати, допомогти зробити кар'єру (чим вище буде його службова сходинка в ієрархії конкурента, тим більш цінні відомості він буде поставляти). З цього погляду значну економію дає "вербування".

Методики вербування агентів

Цінність завербованого агента на підприємстві конкурента визначається не тільки тією інформацією, що він поставляє, а й самим фактом його присутності на об'єкті конкурента, самою можливістю постачань інформації.

Процес вербування агента умовно можна підрозділити на ряд етапів:

• визначення необхідного об'єкта вербування;

• пошук майбутнього агента;

• процес вербування

а) на добровільній основі;

б) під тиском.

В. Суворов, наприклад, виділяє декілька правил вербування, перше з яких пов'язано з пошуком необхідного об'єкта вербування. Вербування президента корпорації і його заступників, їхніх радників, головних конструкторів і фахівців пов'язане з дуже високими витратами. Іноді ця категорія співробітничає "під тиском", з остраху позбавитися досягнутого статусу.

Наступне правило говорить, що набагато дешевше обійдуться такі носії корпоративної інформації, що не мають високого службового статусу і райдужних перспектив. Такими кандидатами можуть бути працівники ремонтних служб, зв'язківці, працівники канцелярій, секретарі, референти, помічники провідних спеціалістів, президентів і їх заступників, креслярі, програмісти й оператори ЕОМ, дружини і коханки відповідальних працівників. Не треба забувати, що ця категорія людей знає про об'єкт, який вас цікавить, не менше ніж їх начальники.

Важливе правило вербування зводиться до того, що контакт з об'єктом вербування варто встановлювати в невимушеній обстановці.

Четверте правило чи закон вербування, згідно з В. Суворовим, говорить, що в кожної людини в голові є блискучі ідеї, і кожна людина страждає в житті більше від того, що її ніхто не слухає. Головне в мистецтві вербування — уміння уважно слухати співрозмовника. Навчитися слухати не перебиваючи, — це гарантія успіху.

П'яте правило, чи закон вербування — це закон полуниці. Якщо твій співрозмовник любить полуницю, не пригощай його тістечком.

Мистецтво вербування складається в умінні застосовувати всі ці п'ять правил.

Якщо у військово-політичній розвідці добровільне вербування може здійснюватися без підкупу, коли агент готовий працювати на вас з ідейних міркувань, то в економічній розвідці в основі добровільного вербування лежить підкуп.

Коли вербування на добровільній основі не спрацьовує, тобто об'єкт не виявляє готовності до співробітництва, до нього, як правило, застосовують політику "тиску".

Лабораторії "вівісекції"

Викрадені чи придбані продукти, устаткування, їх деталі, як правило, використовуються для "конструювання навпаки". Великий матеріал для цього поставляють таємні лабораторії, що називаються лабораторіями "вівісекції". Такі лабораторії мають усі більш-менш великі корпорації, де досліджується продукція конкурента за всіма параметрами: якості, продуктивності, надійності, технологічності виробництва й обслуговування. Продукція конкурента порівнюється з власною не тільки в цілому, а й за окремими деталями.

Організація лабораторій "вівісекції" повинна будуватися на таких принципах:

1. продукція конкурента аналізується за всіма параметрами;

2. власна продукція аналізується за тими самими параметрами;

3. порівнюється власна продукція і продукція конкурента, виявляються переваги тієї та іншої;

4. виключаються особисті емоції;

5. виключається патріотизм і відданість компанії в оцінці продукції конкурента;

6. продукція конкурента на основі удосконалення пристосовуєть­ся до власного виробництва;

7. інформація про вади власної продукції секретна;

8. існування лабораторій "вівісекції" не афішується.

Використання технічних засобів

Сучасний розвиток науки і техніки дозволяє одержувати інформацію без проникнення на об'єкт звичайними методами. Аудіо- і відеотехніка досягла мікроскопічних розмірів і може виявитися в найнесподіваніших місцях. Датчики монтуються в ручки для писання, окуляри, запальнички, капелюхи, ґудзики, прикраси, зуби, підбори і т.ін. Окрім того, розвиток комп'ютерної техніки та всеохоплюючий її характер потенційно дає можливість проникнути у комп'ютерну мережу, наприклад конкурента, з приміщення, що розташоване далеко за межами його об'єктів; лазерна техніка забезпечує можливість зчитування ззовні розмов всередині будинку; переміщення та радіозв'язок записуються супутником, що пролітає в космосі, і т.ін.