1. Знайдіть у зазначеному уривку ознаки тексту. Чи дозволяють вони віднести текст до наукового стилю? Обгрунтуйте.

«Хліб — усьому голова», «Зустріти хлібом-сіллю», «Паляниця – хлібові сестриця». Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились до нього як до святині. Щодо хлібу існує багато повір'їв, які у давнину мали як практичний, так і ритуально-магічний зміст. Наші пращури пильнували, щоб хліб не падав додолу. А якщо раптом упаде, то одразу піднімали, обтирали, перепрошували, цілували і з'їдали. Вважалося, якщо так не зробити, то родина зазнає страшенних збитків. Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна було через нього переступати. Треба було підняти, обтрусити й покласти на видному місці — птахам. За гріх вважалося навіть надкусити та недоїсти шматок. Перший хліб нового врожаю давали потроху собаці чи котові.

На жнива виконували особливий обряд. Називався він «свято першого снопа». Сніп пшениці, заквітчаний стрічками, несли селом, і кожний, хто стрічав процесію, низенько їй кланявся.

Окремо хочеться сказати про роль хліба на весіллі. Весільний хліб (коровай) треба швидко з'їсти, щоб не засох, бо в молодих «життя всохне». А чи знаєте ви, що для того, щоб спекти весільний коровай, запрошувались спеціальні люди — жінки, що мають гарну сім'ю, і борошно вони приносили своє. Не менше семи жінок брали участь у випіканні хліба.

Крихти зі столу ніколи не змітали на долівку, ретельно збирали і віддавали птахам, а крихти свяченої паски — худобі.

Ось такі повір'я існують в українського народу споконвіку. Тож давайте продовжувати традиції вшанування святого хліба.

[Килимник С.І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. К.: Обереги, 1994]

2. Прочитайте текст. Визначте його текстовий суб'єкт і текстовий предикат.

У стінах храмів і колиб

сіяє нам святково,

як сонце, випечений хліб

і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,

як сонце незагасне,

і свій духмяний хліб ясний,

і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,

їм тихо дзвонить колос,

і золотом сіяє сніп

під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить

бешкетнику-харцизі

їх слово батьківське звучить

як заповідь у книзі,

цей сплав чудесний, золотий

з ядристих зерен-літер:

«Не кидай хліба - він святий,

не кидай слів на вітер!»

[Українська література: Хрестоматія для 11 класу середньої школи / Упоряд. О. С. Непорожній. – К.: Освіта, 1995. – 623 с.]

3. Укладіть короткий тлумачний словник, попередньо з’ясувавши значення поданих слів та розташуйте їх в алфавітному порядку. На основі складеного словника побудуйте невеликий текст.

Коровай; Жайворонок;

Дивен; Шишка;

Жиляники; Борона;

Паска; Барило;

Калач; Лежень;

Турта; Калита;

Корж; Верч;

4. Подані речення записати у такій послідовності, щоб вони утворили текст. Записуючи текст, почленувати його на абзаци. Сформулювавши мікротеми тексту, скласти й записати його план.

Отже хліб – живий, у нього є Душа. Книш на Різдво навіть має зверху хлібенятко, що його називають „душею”. Тому призначення Хліба – творити Життя, наділяти всіх Живильною Силою Землі-Матінки. На покуті під образами, що є в хаті священим місцем, колись завжди лежала на столі покрита рушником паляниця. Кожен шматочок Хліба з`їдали повністю, не залишаючи куснів, щоб силу не залишити. Хліб Українці називають „Святим”, „Божим даром”, „Батьком”, „Годувальником”, „Головою”, „Розпорядником”. Без Хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. Запах горілого Хліба – це запах біди, нещастя. Хліб в народі весь час – живий, тому Хліба не мали права торкатися жінки, що омивали покійних, гицелі (що мають відношення до вбивства тварин) – щоби не вбити Животворящу силу Хліба. `явиться на світ дитина – з Хлібом йдуть на родини. З Хлібом приходять і на хрестини, виряджають когось у дорогу – ув`язують у рушник житній окраєць або шматочок освяченої Бабки, щоб оберігав подорожнього від біди. З Хлібом йдуть свататись, Хліб повертають, щоб розірвати угоду про шлюб, Хлібом благословляють на подружнє життя, з Хлібом йдуть на новосілля, з Хлібом проводжають покійника.

[Килимник С.І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. К.: Обереги, 1994]