10.Зовнішня торгівля

Розвивалася зовнішня торгівля. Ще до утворення Давньоруської держави східні слов’яни підтримували економічні зв’язки не тільки з сусідніми племенами, але й з Хозарією, Персією, країнами арабського халіфату, Візантією, західноєвропейськими країнами, Скандинавією.

За часів Київської Русі зовнішня торгівля ще більше розвинулась. Важливе значення мав торговий шлях з півночі на південь, так званий шлях «із варяг у греки». Він розпочинався у Фінській затоці, йшов по Дніпру, а потім Чорним морем до Константинополя, найбільшого торгового центру Європи в середні віки. Важлива роль у торгівлі Київської Русі з Візантією і країнами Центральної Європи належала Дунаю. В 60-х роках Х ст. князь Святослав Ігорович говорив про гирло Дунаю, що це середина його землі, куди сходяться товари з усіх боків. Торгівля з Візантією і арабськими країнами посідала перше місце в зовнішній торгівлі Київської Русі.

З Русі вивозили хутро, віск, льон, мед, лляні тканини, вироби з срібла, заліза. Лляні тканини йшли в Малу і Середню Азію, Дербент. Вироби зі срібла — у Центральну Європу. Печенігам і половцям продавали зброю, прикраси, бронзові дзеркала і т. п. У країни Малої і Середньої Азії продавали рабів.

Довозили в Русь шовкові тканини, парчу, оксамити, зброю, прянощі, фаянс, скло, фарби, благородні та кольорові метали тощо.

В XI — XII ст. у зв’язку з хрестовими походами і конкуренцією італійців торгівля з Візантією занепадає.

Особливістю зовнішньої торгівлі в період панування натурального господарства було те, що вона мало впливала на сферу виробництва і розрахована була на задоволення потреб панівних класів суспільства.

Зовнішня торгівля відіграла велику роль у розвитку таких міст, як Київ, Львів, Галич, Новгород, Чернігів, Смоленськ, Полоцьк. Київ став міжнародним торговим центром, почав суперничати з Константинополем. Сюди надходили товари з півночі Західної Європи, сходу, півдня. Це приносило київським князям прибутки, і вони докладали багато зусиль, щоб ця торгівля процвітала: охороняли торгові шляхи, укладали торгові угоди тощо.

З розвитком торгівлі вдосконалювалася грошова система. Гроші у східних слов’ян з’явилися ще до Київської Русі. Спершу, у давнину, грошовою одиницею був «скот», вартість речей вимірювалась худобою. За часів Давньоруської держави широко розповсюдженою одиницею була «куна» (хутро куниці). З XI ст. з’являється «гривня» — злиток срібла вагою близько 400 г. Гривня поділялась на ногати, резани. Одна гривня дорівнювала 20 ногатам, 50 резанам. Були і золоті гривні, але вони не набули поширення. В XII ст. гривня зменшилась у вазі в два рази. В другій половині ХІІІ ст. з’явився карбованець, який поступово витіснив гривню.

На території Київської Русі були в обігу і монети інших країн: римські, східні, візантійські, датські, англійські, чеські, німецькі тощо.

З часів Володимира Святославовича (980—1015 pp.) почалося карбування власної монети.

11.Взаємовідносини давньогрецьких колоній зі скіфами

Населення грецьких міст-полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно впливало на сусідні племена - скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів тощо. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.

Греки й римляни принесли сюди свої технічні досягнення, високу майстерність, особливо в галузях архітек­тури, ремесел, мистецтва тощо.

Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північного Причорномор´я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор´я був політеїзм - шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їх Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Персефона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен. Ряд основних божеств у тих і інших мали аналогічні функції. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшанованішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті - з Гестією, бога війни називає Ареєм.

відносини античних міст-полісів з місцевими племенами і Римською імперією створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас поповнився в перші століття нової ери скіфськими словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо

В осiлих скiфiв дуже рано з'явилося ремесло. Про це свiдчать знахiдки так званих царських курганiв. На вазах зображенi воїни в шкiряному одязi. Скiфи оволодiли виплавкою мiдi та залiза. Зброярi виготовляли невеличкi мечi, дротики, наконечники списiв i стрiл. У могильниках археологи знаходять золотi та керамiчнi речi грецького виробництва. Все це пiдтверджує широку торгiвлю мiж скiфами i греками. Першi вивозили хлiб, солону рибу, конопляне полотно, мед, вiск, хутро, рабiв, а ввозили рiзнi вина, золото i срiбло, вироби з дорогоцiнних металiв, зброю, тканини та iншi предмети розкошi. Інтенсивний торговий обмiн мiж Скiфiєю i Грецiєю став причиною руйнування родової общини, замiни її землеробною, змiцнення мiсцевої знатi, утворення державностi скiфських царiв. Майже одночасно з заселенням Пiвнiчного Причорномор'я кiммерiйцями i скiфами там розпочалася грецька колонiзацiя. Вона мала рiзнi причини: перенаселення мiстполiсiв, соцiальна i полiтична боротьба, посилення торгового обмiну. Спочатку греки здiйснювали на Чорному морi пiратськi набiги. Так вони знайомилися з народами, якi заселяли його береги. Передумовою заснування мiст-полiсiв була взаємовигiдна торгiвля чи обмiн товарами. Для цього на узбережжi будували тимчасовi торговi факторiї. Найбiльша хвиля колонiзацiї припадала на VIII ст. до н. е., у Пiвнiчне Причорномор'я — на VI ст. до н. е. На перше мiсце з органiзацiї грецьких колонiй у басейнi Чорного моря вийшло малоазiатське мiсто Мiлет. З його iнiцiативи виникло 75 таких поселень. Найвiдомiшi з них на пiвднi України Березаль у Днiпро-Бузькому лиманi, Ольвiя, Пантiкапей (Керч), Tip над Днiстром, Тiрiбака, Нiмфей, Кiммерик на Керченському пiвостровi, Херсонес (Севастополь), Феодосiя. Найвищого розквiту цi мiста досягли у VI—IV ст. до н.е., перетворившись на великi полiтичнi, виробничi, культурнi та торговi центри. Протягом столiть домiнували Ольвiя, Херсонес Таврiйський i Боспора Кiммерiйська. Навколо них жили мiсцевi племена, якi займалися сiльським господарством. Мiж мiсцевими поселенцями i грецькими мiстами зростав обмiн товарами.

У IV—III ст. до н. е. у степах Пiвнiчного Причорномор'я вiдбулися суттєвi зрушення. Скiфська держава зазнала в 339 p. нищiвної поразки вiд батька Олександра Македонського Фiлiппа II. На пiвднi України з'явилася нова грiзна сила — сармати. Вони розбили скiфiв, частину асимiлювали, а решту вiдтiснили в Крим. Усi цi подiї негативно позначилися на економiцi грецьких мiст Причорномор'я. Знесиленi атаками варварiв, вони змушенi були вiдкуплятися вiд них золотом. Занепав експорт збiжжя. До того ж дешева єгипетська пшениця витiсняла з середземноморських ринкiв пiвнiчночорноморських конкурентiв. Населення мiст розбiглося. Постiйнi напади варварiв розладнали фiнанси мiст-полiсiв, їхнi золотi та срiбнi грошi замiнили мiднi.

В елліністичний період (кінець IV ст. до н.е. – І ст. н.е.) серед ужиткових речей побільшало предметів розкоші, ювелірні вироби стали вибагливішими і вишуканішими. У представників еліти скіфського суспільства увійшли в моду еллінські прикраси, декоративні елементи в оформленні головних уборів та одягу, спеціальний посуд для ароматичної олії. Тогочасні ювелірні вироби привертають увагу оригінальними формами й орнаментами. Витвори із золота стали набагато яскравішими завдяки інкрустації їх емаллю, коштовним камінням, кольоровим склом. Це явище дістало назву поліхромного стилю, який набув найбільшого поширення в сарматській культурі.