§ 3. Соціальних змін

Реформи:

· поліпшення матеріального положення трудящих;

· грошова оплата праці колгоспників;

· підвищення зарплати робочих і службовців;

· скасована плата за навчання в старших класах загальноосвітньої школи і вузах;

· збільшення розмірів пенсій;

· скорочений робочий день (7-годинний робочий день, 5-денний робочий тиждень);

· збільшені капіталовкладення в житлове будівництво (застосування блокового будівництва);

· понижений пенсійний вік для жінок - до 55 років, для чоловіків - до 60 років;

· збільшена тривалість відпусток (тарифних і по догляду за дітьми);

· у 1958 р. припинений випуск державних позик для розповсюдження серед населення.

Недоліки:

• проведення в 1961 р. грошової реформи (вилучення грошових накопичень);

• підвищення цін на основні продукти харчування. Підсумки: реформи Хрущова, безумовно, мали позитивне значення, проте основ існуючої системи не торкнулися. Нововведення викликали незадоволеність партаппарата і військово-промислового комплексу і привели до відставки Хрущова.

§ 4. Дисидентський рух на Україні (середина 1950-х - 80-і рр.)

Дисидент (лат.) - незгідний, "виступаючий проти".

Причини:

• порушення демократичних свобод і прав людини в країні;

• дискримінаційна, колоніальна політика центру по відношенню до України;

• переслідування церкви.

Соціальна база: всі шари інтелігенції, робочі, селяни (найбільш свідомі),духівництво.

Особливості руху на Україні:

• національно-демократичне забарвлення;

• починається в середині 50-х рр. (тобто раніше, ніж в інших районах СРСР).

Характерні риси:

• мирна, ненасильницька форма протесту;

• організаційно-оформлений характер (гуртки, союзи, об'єднання);

• залучення всіх районів України (загальноукраїнський характер);

• участь різних соціальних верств українського населення (інтелігенція, студенти, робочі).

Дві течії:

помірна: реформування, поліпшення системи, що існує в країні;

радикальна: повна зміна системи.

Форми протесту:

• святкування шевченківських ювілеїв;

• проведення конференцій, літературно-художніх вечорів по проблемах мови, захисті політичних прав і свобод (зокрема національних меншин: татари);

• надсилання листів керівництву республіки і СРСР;

• розповсюдження "самвидаву" (В. Чорновіл, "Лихо з розуму"; В. Мороз, "Репортаж із заповідника імені Берії"), а також літератури, виданої за кордоном;

• діяльність релігійних дисидентів по розповсюдженню своїх ідей.

Основні напрями:

• національно-визвольне (самостійність України, свобода мови);

• правозахисне (боротьба за дотримання прав людини);

• релігійне (свобода віросповідання).

Організації:

• Український робітничо-селянський союз (організований в 1959 р. Лук’яненко; мета - вихід України з СРСР);

• Українська група сприяння виконанню Хельсінкських угод (Український Хельсінкський Союз (УХС); створений в 1976 р., керівник - І. Руденко - автор програмних документів);

• Український національний комітет.

Цілі Хельсінкського Союзу:

• сприяти ознайомленню широких кругів української громадськості з Декларацією Прав Людини;

· сприяти виконанню статей Заключного Акту по питаннях безпеки і співпраці в Європі;

· добиватися представництва України на всіх міжнародних нарадах по виконанню Хельсінкських угод ;

• добиватися акредитації в Україні представників зарубіжного друку.

Реакція властей: арешти Руденко і Лук’яненко.

Організація відновлює діяльність в 1988 р. (назва - Український Хельсінкський Союз, УХС). Учасники: В. Стус, В. Чорновіл, Л. Лук’яненко.

• Відкрита організація;

· характерний контакт з аналогічними групами за кордоном.

Етапи розвитку дисидентського руху:

1) середина 50-х - середина 60-х рр. - початок руху (раніше, ніж в Росії і СРСР в цілому);

2) середина 60-х років - середина 70-х рр. - активні форми протесту;

3) середина 70-х - середина 80-х рр. - поява відкритих громадських організацій (УГС).

Методи придушення руху:

• тривалий висновок, посилання, притягання до судової відповідальності;

· звинувачення в антирадянській діяльності, націоналізмі, поміщення в психіатричні "лікарні".

Представники дисиденства в Україні: В. Стус, В. Чорновіл, І . Дзюба, Є. Сверстюк, М. Руденко, Л. Лук’яненко, О. Тихий, І. Кандиба і ін.

Таким чином, дисидентський рух продемонстрував наявність в Україні сил, здатних протиставити себе існуючому режиму.

Розділ VIII. Загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.)