3. Аналіз використання робочого часу.

Поліпшення використання робочого часу – важливий резерв збільшення продуктивності праці та обсягу виробництва. Його оцінка проводиться шляхом вирахування коефіцієнта зайнятості робітників (К_З):

К_З = т/Т_З*Р , де

т - підсумковий час зайнятості в одну зміну всіх робітників, хвилин;

Т_З – тривалість однієї робочої зміни, хвилин;

Р – кількість робітників, чол.

У процесі аналізу виявляється ефективність використання робочого часу і підраховується величина його втрат, невиробничих втрат. Досліджуються причини виникнення таких втрат, відпрацьовуються заходи щодо усунення недоліків у роботі підприємства.

Причини цілоденних витрат робочого часу вивчаються на основі планового та фактичного балансу робочого часу одного робітника. Використовуються показники: календарний фонд часу, вихідні та святкові дні, число робочих днів, неявки на роботу (чергові відпустки, відпустки з навчання, відпустки по вагітності та пологах, хвороби, виконання громадських та державних обов’язків, неявки з дозволу адміністрації, прогули), число явок на роботу, середня тривалість робочого дня, середньоспискова чисельність робітників.

Основні причини втрат робочого часу:

• Незабезпеченість робочих місць сировиною, матеріалами, енергоресурсами, інструментами, технологічною документацією;

• Поганий стан обладнання;

• Некомплектністю залишків незавершеного виробництва;

• Запізнення на роботу;

• Передчасне залишення робочого місця;

• Інші організаційно-господарські причини.

Крім цілоденних та внутрішньо змінних простоїв на промислових підприємствах мають місце невиробничі втрати робочого часу на виготовлення бракованої продукції чи на виправлення браку, витрати робочого часу у зв’язку зі зміною умов праці, конструкцій виробів та технології виробництва. Ці невиробничі втрати робочого часу визначаються за доплатними листками, нарядами на оплату, за актами, інше.

Втрати робочого часу частково компенсуються понаднормовими годинами праці, які виключаються з втрат робочого часу. Закінчується аналіз підрахунком загальних втрат і невиробничих витрат робочого часу, викладенням заходів недопущенням їх у майбутньому.

4. Аналіз динаміки продуктивності праці.

Продуктивність праці – це виробництво продукції за одиницю часу.

Обернена величина продуктивності праці – працемісткість. Вона характеризує витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими і натуральними показниками. Підприємства планують, обліковуються та аналізують квартальну, піврічну і річну продуктивність праці на одного працюючого і на одного робітника, а також середньоденну і середньогодинну продуктивність праці на одного робітника.

Аналіз продуктивності праці починається з оцінки виконання плану:

1. розраховується рівень виконання плану та виявляються причини, що гальмують зростання продуктивності праці;

2. виявляються і вимірюються невикористані можливості росту обсягу виробництва, зниження собівартості продукції тощо.

При аналізі продуктивності праці обчислюються показники:

• кількість днів, відпрацьованих одним робітником – визначається як відношення загальної кількості днів, відпрацьованих всіма робітниками за рік до середньоспискової чисельності працівників;

• середня тривалість робочого дня – визначається як відношення загальної кількості відпрацьованих всіма робітниками за рік людино-годин до загальної кількості відпрацьованих робітниками за рік людино-днів;

• середня продуктивність праці одного працюючого (робітника) – визначається як відношення випущеної продукції до середньоспискової кількості працюючих (робітників);

• середньоденна продуктивність праці одного робітника – визначається як відношення випущеної продукції до загальної кількості відпрацьованих всіма робітниками за рік людино-днів;

• середньогодинна продуктивність праці одного робітника – визначається як відношення всієї випущеної продукції до загальної кількості відпрацюваних всіма робітниками за рік людино-годин.

Продуктивність праці залежить від екстенсивних та інтенсивних факторів.

До екстенсивних факторів відноситься:

• зміна структури персона­лу;

• співвідношення між основними та допоміжними робітниками;

• використання робочого часу;

• інші кількісні фактори.

Ця група фак­торів впливає на продуктивність праці через організацію праці (мал. 1).

До інтенсивних факторів відносяться:

• зміна рівня кваліфікації;

• зміна технічної та енергетичної озброєності праці;

• зміна спеціалізації та коопе­рації;

• впровадження нової техніки та технології;

• зміни форм та систем заробітної плати, премій та інших видів матеріального заохочення і форм морального стимулювання;

• закріплення робочої сили за підпри­ємствами;

• зміни якості, структури, асортименту та матеріаломіст­кості продукції;

• нормування праці;

• організація робочих місць;

• уп­равління виробництвом та інші фактори.

Ці фактори обумовлюють працемісткість продукції.

На наступному етапі аналізу продуктивності праці характеризу­ються працемісткість продукції і визначаються заплановані заходи, які вплинули на зміну цього показника (зовсім не виконані, вико­нані із запізненням та ті, що знаходяться в стані виконання); вияв­ляється, як це вплинуло на працемісткість продукції.

Працемісткість – це витрати робочого часу на одиницю чи на весь обсяг виготовленої продукції.

Працемісткість одиниці продукції розраховується шляхом ділення фонду робочого часу на обсяг виготовленої продукції певного виду в натуральному чи умовно-натуральному вимірі. Для цього загальний фонд робочого часу на виготовлення всієї продукції ділять на вартість випуску продукції. У процесі аналізу вивчають диниміку працемісткості, виконання плану, причини її зміни та вплив на продуктивність праці.

На продуктивність праці значно впливає рівень кооперування. Зниження рівня цього показника призводить до збільшення працемісткості виробництва.

Розрахунок впливу зниженої питомої ваги кооперованих поста­вок на працемісткість виробництва здійснюється за формулою:

Пм = (Qп – Qф)/(100 – Qп)*100

де Пм — працемісткість виробництва; Qп — питома вага кооперова­них поставок за планом; Qф— фактична питома вага кооперованих поставок за звітом.

Зміна структури асортименту (в сторону випуску виробів з мен­шою питомою вагою вартості сировини, матеріалів, покупних виробів та напівфабрикатів) веде до зростання працемісткості виробництва, і навпаки.

Рівень працемісткості визначається, перш за все, якістю норму­вання праці — основи планування та організації праці.

Нормування праці дозволяє: визначити обсяг робіт, охоплених нормуванням праці; дати оцінку якості діючих на підприємстві норм, виявити й усунути «вигідні» та «не вигідні» норми, оцінити рівень їх виконання; виявити робітників, що не виконують норми та причини невиконання; організувати робо­ту з нормування праці, розробити заходи для підвищення продуктивності праці.

Діючі на підприємстві норми діляться на технічно-обгрунтовані та дослідно-статистичні. Підвищення питомої ваги технічно-обгрун­тованих норм свідчить про більш високий рівень якості нормування і наукової організації праці на підприємстві, цеху, ділянці, бригаді.

Рівень напруженості норм показує їх відповідність суспільно-необхідним затратам праці у визначених організаційно-технічних умовах виробництва. Вимірюється відношенням норми часу, розра­хованої за нормативами, на виконання визначеного виду робіт, до норми часу, фактично встановленої на даному підприємстві. Це відношення повинне прагнути до одиниці.

Рівень виконання норм виробітку визначається відношенням нор­мованого часу до фактично витраченого часу робітниками головного та допоміжного виробництвах на відрядні роботи.

В процесі аналізу фактичне виконання норм порівнюється з пла­новим та у динаміці за декілька періодів; визначається зростання цих показників; дається оцінка виконання норм виробітку робітни­ками-відрядниками.

За результатами аналізу зниження працемісткості та виконання норм виробітку відпрацьовуються заходи для підвищення продук­тивності праці.