Неоінституціоналізм
Історичні особливості розвитку інституціоналізму зумовили виникнення на основі традиційної інституціональної теорії її розгалужень. На відміну від нової інституціональної економіки неоінституціоналізм генетично більш наближений до неокласичної економічної теорії і є неоднорідним: складається з великого спектра теорій власності та відносин (теорія прав власності, теорія контрактів, теорія фірми) і теорії трансакційних витрат, які взаємодіють між собою.
Історично первісним і найважливішим напрямком для подальшого розвитку неоінституціоналізму є теорія трансакційних витрат. Розвиток теорії трансакційних витрат пов'язаний з іменами таких різних за своїми поглядами науковців, як Р. Коуз, Д. Норт, О. Вільямсон, однак її предтечею із загалу "старих" інституціоналістів є Дж. Коммонс. Крім того, теорія трансакційних витрат спирається на праці представників головного напрямку економічного аналізу, найвідомішим серед яких є Ф. Найт. На цій основі ще в 1937 році, в час розквіту "старого" інституціоналізму майбутній Нобелівський лауреат, професор Чиказького університету Рональд Коуз (нар. 1910 р.) написав першу статтю, присвячену трансакційним витратам - "Природа фірми". Однак наукова громадськість звернула увагу до цієї проблеми лише після другої статті Коуза - "Проблеми соціальних витрат" (1960).
Трансакційні витрати коротко можна визначити як витрати, що виникають під час обміну прав власності, тобто під час трансакції. Однак саме поняття трансакції не є однозначним. Скажімо, Коммонс і трансакції трактував розширено, виділяючи трансакції угоди, трансакції управління і трансакції раціонування, але лише трансакція угоди може бути трансакцією в повному розумінні, оскільки тільки для неї характерна повна правова симетричність сторін. Погляди Р.Коуза на сутність трансакцій і трансакційних витрат еволюціонували: якщо у своїй першій статті він виділяв ринкові трансакції та трансакції всередині фірм, то в 90-ті роки називав трансакціиними витратами затрати на взаємодію покупців і продавців та утворення ринків. Саме це визначення трансакцій покладене в основу визначення трансакційних витрат, а розуміння трансакцій як ринкового феномена стало панівним у світовій економічній літературі.
Визначення трансакційних витрат спричинено утвердженням у сучасній економічній теорії організацій як головного "водорозділу", які відрізняються від ринку зовсім іншою процедурою координації. Якщо прийняти організації за критерій поділу на внутрішнє і зовнішнє у діях ринкового суб'єкта, то виявиться, що трансакції здійснюються на ринку, тобто поза організацією. Підтвердженням того, що неоінституціоналісти, не наголошуючи явно, дотримуються саме цієї точки зору, є широко визнане ними обґрунтування існування організацій наявністю трансакційних витрат. Це обгрунтування сягає праці Р.Коуза "Природа фірми" і було розвинуте О. Вільямсоном, який сьогодні є найпослідовнішим продовжувачем ідей Р.Коуза. Його дослідження переважно являють собою використання теорії трансакційних витрат в економіці організацій - особливої течії неоінституціоналізму, яка являє собою застосування його ідей до проблем організацій. Саме це завдання вирішувалося у найвідоміших працях О. Вільямсона "Ринки та ієрархія", "Економічні інститути капіталізму" та ін.
Нобелівський лауреат Дуглас Норт (нар. 1920 р.), який неформально очолює Вашингтонську школу, вперше підрахував розмір трансакційного сектора економіки, тобто частки ВНП, яка створюється в процесі трансакцій. За цими підрахунками вже до кінця XX ст. частка трансакційного сектора у США перевищувала 50 %, що підтверджує важливість його дослідження.
Однак головний внесок Д. Норта до неоінституціоналізму полягає у здійсненому ним аналізі еволюції інститутів та її зв'язку з динамікою трансакційних витрат. Д. Норт визначає інститути як сукупність формальних і неформальних правил у вигляді обмежень для економічних агентів, а також механізмів контролю за їх дотриманням. Проблема неформальності істотно ускладнює завдання розробки категоріального апарату неоінституціоналізму, даючи можливість усі існуючі в суспільстві типи поведінки віднести до інститутів. Досліджуючи інституціональні зміни, Норт дійшов висновку, що у найзагальнішому вигляді взаємозв'язок останніх із трансакцій ними витратами проявляється у вигляді скорочення трансакційних витрат у ході інституційних змін, хоч в окремих випадках можна спостерігати і їхнє зростання. Кінцевий результат значною мірою залежить від характеру змін - еволюційного чи революційного. Самі зміни в ході еволюційного розвитку є потенційно ефективними: автоматичні сигнали ринку у вигляді співвідношення затрат і вигод підштовхують до вибору тих варіантів змін, які сумісні з існуючою інституціональною структурою.
Отже, інституціоналісти були переконані, що ринок не є єдиною ареною економічної діяльності, а економічний аналіз не може бути зведений лише до теорії цін, адже сучасна економіка не має великої жорсткості і допускає значну гру різних сил. На їхню думку, зміна в одній частині системи не обов'язково передається на інші безпосередньо і з великою швидкістю. Процес росту і відбору інститутів теж є досить гнучким.