Культура

Розвиток македонської музики

Македонська музика найкраще презентує характер македонського народу. Її історичний розвиток тісно пов’язаний з іншими сегментами духовного життя - від прадавніх часів і дотепер. В давнину музичні прояви були частиною магічних обрядів. Вже тоді існувала велика кількість тонів, мелодій і ритмів, значна частина яких збереглися і в сучасних ліричних творах. Деякі історики вважають, що Орфей мав тракійсько-македонське походження - його мати Каліопа була дочкою македонця Піера, засновника південномакедонської держави Пієрії. Римський географ Помпоній писав, що ця держава була центром багатох музичних шкіл. Варто згадати бронзову статую тетовської менади, яка була знайдена в характерній хореографічній позі. Також можна згадати й інші археологічні знахідки - музу з лірою у Стобі (І ст. н.е.), музикант з лірою цього самого періоду, інструмент кавал в Ліхнідосі (Охриді), бронзова статуетка людини, що грає на кавалі (Бітола), що датується ІІІ ст. н.е. Відомо, що Філіпп і Александр Македонський були великими любителями музики. З приходом слов"ян (VІ ст. н.е.) македонська музика збагатилася новими мотивами - з допомогою мелодій та пісень вони виражали свої думки та почуття, а також здійснювали велику кількість обрядових пісень і танців. З прийняттям християнства з"явилася релігійна музика, яка так і не змогла повністю витіснити язичницькі звичаї.

Протягом віків територія Македонії перебувала під впливом римлян, норманів, хрестоносців та інших народів, і це теж знайшло своє відображення як у вокальній, так і в інструментальній традиції. Народна творчість важко сприймала насильні зміни в музиці. Початок власної музичної ідентичності македонці пов"язують з кінцем ІХ-початком Х ст. н.е. Найталановитіший учень солунських братів Кирила і Мефодія - Святий Климент Охридський - уклав свій Пентикостар (збірник пісень що співалися на Великдень і Духовден). Найважчим періодом для розвитку македонської музики був період османського поневолення. Єдиними місцями де існувало хоч якесь музичне життя були церкви і монастирі. Тогочасні турецькі власті не були зацікавлені в духовному розвитку християнського населення. але ніякі поневолення не змогли знищити співочу душу македонців, вони до сьогодні бережуть і пишаються своєю багатою музичною культурою. Серед пісенної спадщини можна знайти навіть антично-македонські поетично-інструментальні твори часів Александра. Велику частину музики складають так звані "юначкі" пісні любовної тематики, різноманітні народні танці, ора, традиційні календарно-обрядові (особливо зимового і весняного циклу) та весільні пісні

Народні музичні інструменти

Македонія - країна з дуже багатою музичною культурою, яка сформувалася під впливом слов"янських та візантійських мотивів і є зразком високорозвинутого народного мистецтва. Балканці бережуть свої джерельні пісні, популярні виконавці записують цілі альбоми народної музики. Важко знайти настільки ніжні, відкриті, душевні мелодії. А неповторне звучання їм дарують стародавні музичні інструменти - тапан, зурла, кавал, гайда, тамбура, дудук, шупелка. Характерною особливістю балканських свірачів (так македонською називають музикантів) є використання переважно духових інструментів, що притаманно, мабуть, усім мешканцям гір (можна згадати хоча б наших гуцулів з їхніми трембітами та сопілками)

Архітектура і мистецтво

У Македонії збереглася безліч архітектурних пам'яток - будівель православних церков і монастирів, а також пам'ятників доби ісламського панування - мечетей, цивільних споруд тощо. Після землетрусу 1963 р. Скоп'є було перебудоване за проектом японського архітектора К. Танге (н. в 1913).

Засноване на місцевих традиціях образотворче мистецтво розвивалося в 1920-х роках, воно несе на собі відбитки архаїзму; в останні роки македонські художники і скульптори освоюють стилі сучасного мистецтва.

Традиції світської музики з'явилися в кінці XIX- на початку XX ст. У 1907 р. виникло співоче товариство "Вардар", а з 1930-х роках - професійні музичні колективи. Перша театральна трупа в Скоп'є з'явилася в 1901 р., в 1913 р. там же був відкритий перший постійний сербський Народний театр (з 1945 - Македонський народний театр), у 1947 р. при цьому театрі було створено оперну трупу. Усього в 1994 р. в країні нараховувалося 10 театрів (за винятком малих сценічних майданчиків) і 6 симфонічних оркестрів.

У 1967 році була заснована Македонська академія наук і мистецтв. Є кілька наукових інститутів і товариств. По всій країні діють 17 музеїв. Більшість з них зосереджена в Скоп'є. Серед них найбільш відомі: Національний музей, Македонський музей природничої історії, Музей сучасного мистецтва, Музей міста Скоп'є, Музей мистецтва Македонії.

Звичаї та традиції

Ксантика

Ксантика - це антично-македонське свято весни і приходу сонця на землю бога Македона. Саме слово "ксантика" означає "світло" (ксан - перший весняний місяць за давньомакедонським календарем, ймовірно, така назва утворилося від слів "кон сонцето" ( за сонцем), а за старомакедонськими міфічними переказами, воно походить від імені богині квітів Ксантії, в яку був закоханий бог Македон і яка через заздрість богів Пантеону була перетворена на квітку. Свято Ксантика тривало цілий місяць. В ньому вільно брало участь все населення. Ксантика прославлялася спонтанно та з неймовірним ентузіазмом як свято весни, квітів, краси і надій, і особливо як свято душі, що символізуввало домінування пробудженого весняного світла над темнотою та злом в природі і людині. Македонці вірили, що в час Ксантики відбувається очищення душі і прощення гріхів. Символом цього свята була переплетена червоно-біла мотузка, червоний колір якої означав життя і сонце, а білий - чистоту і оновлення (а за одною з гіпотез - священного білого дельфіна, що був знаком особливої прихильності богів), разом же ці фарби символізували гармонію світу. Червоно-білими символами прикрашали одяг, будинки, огорожі, знаряддя побуту, тварин, особливо новонароджених ягнят. Під час Ксантики люди одягалися в новий одяг, вишитий за зимовий період гармонійними різнобарвними узорами, що був зразком творчої майстерності македонських жінок та дівчат. Протягом святкування звучали чарівні звуки тапанів, горнів, зурл, кавалів, лунали пісні, танцювалися ора в усіх населених містах, селах, в усіх долинах і горах. Сучасні дослідники вважають, що Ксантика відіграла ключову роль у світогляді македонців, була і є джерелом їхньої духовної сили, становить собою синонім македонської етнічної ідентичності. Ксантика залишилася незнищенною до теперішнього часу, тому що є невід"ємною частиною весняних традиційних святкувань, що номінально хоч і вважаються християнськими, святкуються абсолютно по-язичницьки і повторюють всі обрядові дійства віковічної Ксантики. В окремих македонських регіонах і сьогодні можна побачити червоно-білі символи, відомі як "мартинки", а люди зустрічають весну з радістю і спонтанними веселощами.

Дудула (закликання дощу)

Літо в Македонії доволі жарке, температура може підніматися до 35-40 градусів за Цельсієм, тож тривала посуха вкрай негативно відображається на врожайності - гине збіжжя, перестають рости овочі, фрукти, бракує корму для овець та корів, а це неминуче призводить до голоду. Щоб уласкавити богів, в окремих македонських поселеннях проводили спеціальний магічний обряд під назвою "дудула", метою якого було випросити дощу у вищих сил, що керують природою. За звичаєм, його влаштовували декілька молодих дівчат з небагатих родин. Отримавши батьківську згоду, вони збиралися всі разом, вибирали одного 10-12 річного хлопчика-сироту (рідше - дівчинку) та прикрашали його з голови до ніг різноманітними травами, гілками дерев, примовляючи: "Ајде Боже, поможе, што радим да направи. Послушај ни Боженце, ние сме сиромаси и ќе умрем за леп. Пожали не Господичко и Богородичко! Дај Божичко, дожд - земја да натопи, трева да поникне, бериќет да се роди, сиромаси да не мриат..." Вдягнувши "дудула", кожна дівчина-"дудуларка" брала якусь ємність для води і невелику торбинку, після чого всі учасники дійства вирушали від хати до хати у своєму селі. Прийшовши на подвір"я, співали: "Вај дудуле! Дај Боже, дожд, да се роди жито - просо, да се ранат сирачета, ситачета, сиромаси", одночасно поливаючи дитину ("дудула") водою. Цю церемонію завершували благословенням: "Како тече вода по Ката (името на дудулата) така да врне дожд, земја да топи, берекет да се роди". Господиня ( чи хтось інший з домашніх) відповідала: "Амин, да сте живи, дај Боже - што радите да ве чуе и до час земја да натопи, земја да се соживи, изгорехме од оѓин...", і дарувала хлопчикові гроші, а дівчатам - борошно, крупу, фрукти, овочі - хто чим був багатий. Обійшовши односельчан, "дудуларки" одягали дитину-"дудула" в новий, попередньо підготовлений, одяг, і подякувавши, відпускали додому. А ввечері починався дощ.

Галичка Свадба

Кожного року в День Св. Петра (12 липня) у селі Галичник македонці влаштовують справжнє народне гуляння під назвою "Галичка свадба". Головними учасниками дійства є двадцять молодих пар, що одружуються (їх на конкурсній основі вибирає спеціальна комісія, при цьому хоча б один з майбутнього подружжя має бути родом із с.Галичник). Галичка свадба - яскравий приклад традиційного македонського весілля, що охоплює понад 30 давніх обрядів, серед яких - "свршувачка" або "вршачка", "китење на куќата" (заквітчування хати), "ставање бајрак", "замесување погача" (замішування святкового хліба на зразок короваю), "канењето на мртвите" (запрошення померлих), "бричење на зетот", "строј по невестата", "чекањето на тапаните" (вдаряння у барабани), свекрвино оро (танець свекрухи), носењето на невестата на вода (носіння молодої на воду), "гледање низ прстен" (коли наречений приходить до дому нареченої щоб забрати її, вона дивиться на нього крізь золотий перстень). В Македонії прийнято, що молода у святковому одязі на коні приїжджає до своєї нової домівки, і там поклоняється двом священним місцям у домі - порогам та вогнищу (печі). Кожна обрядова дія супроводжується величезною кількістю пісень і танців. У зв"язку з оригінальністю та унікальністю Галичка Свадба є важливою справою у збереженні духовного спадку македонського народу та знаходиться під опікою ЮНЕСКО.

Народне мистецтво

Македонці завжди були тісно пов"язані з Батьківщиною і шанували свої традиції, передаючи їх з роду в рід, створюючи нову, рідкісну і незвичайну духовну культуру з цікавими національними особливостями. Македонці - творці вражаючої поезії, фольклору і музики, вони зберегли вагому культурну спадщину навіть сьогодні - мистецтво Македонського фольклору, у якому праслов"янська культура поєдналася з візатійськими і турецькими нотками. Проте, хоч македонський фольклор і охоплює екзотичні елементи, він завжди розвивався незалежно та унікально. Народне мистецтво було простим, красивим і практичним. Предмети домашнього вжитку, навіть суто практичні, були естетично оформлені.

Особлива увага приділялася одягу і прикрасам. Традиційні костюми - найбільш характерні і багаточисельні приклади народної культури. Декоративна македонська вишивка живописих кольорів надавала одягу оригінальності. Жіночий одяг яскраво прикрашався. Найчастіше вишивка виконувалася шерстяними або шовковими нитками різних відтінків червоного кольору. Світло-червоний особливо притаманний для околиць міст Прилеп, Бітола, Охрид. Жіночий одяг Скопського регіону прикрашався чорною вишивкою.

Оскільки в Македонії поширене вівчарство, значного розвитку набуло ткацтво. Особливо славилися килими з Охрида, Прилепа, Крушево. Вони по-справжньому коштовні - завдяки красі, багатим прикрасам і гармонійним кольорам.

Металеві предмети для щоденного вжитку, що виготовляються ковалями, мають артистичні форми і мають ручної роботи гравюри або рельєф на поверхні. Ці мідні кулі дуже поширені в Македонії, особливо в містах. Вони мають відмітні форми і оригінальні лінії і є добре комбінованими функціональними об'єктами.

Кераміка в Македонії розвивалася багато століть, і продовжує розвиватися сьогодні. Македонська кераміка була відома своїми древніми формами, які створювали монументальне вираження об'єктів. Предмети кераміки виготовлялися з глини і прикрашалися простими засобами: кольорами, графітом, рельєфами. Своїми різноманітними формами і багатим оздобленням вони створюють враження високого художньо-технічного рівня.

Важливою частиною народного мистецтва Македонії в усі часи була декоративна різьба по дереву, які можна помітити в оформленні інтер"єру та екстер"єру будинків і храмів.