2. Матеріальне і технічне забезпечення бригади (полку) по службах тилу
Матеріальне забезпечення. Успіх наступу багато в чому залежить від матеріального забезпечення підрозділів. Важливе завдання матеріального забезпечення – правильне визначення потреби бригади (полку) в матеріальних засобах на бій.
Потреба бригади (полку) в матеріальних засобах у наступі залежить від способів переходу в наступ, отриманого бойового завдання, місця бригади (полку) в оперативній побудові корпусу (бойовому порядку дивізії), характеру оборони і дій противника, умов місцевості, пори року та інших факторів.
Потреба підрозділів бригади (полку) в матеріальних засобах на бій визначається з урахуванням встановлених норм витрат на бій і запасів на кінець дня бою, а на підготовку до наступу – з урахуванням встановлених норм витрат на підготовку і запасів на початок бою.
В забезпеченість зараховуються тільки ті матеріальні засоби, які реально поступили в батальйон тилового забезпечення (роту матеріального забезпечення) та в підрозділи бригади (полку).
Норми витрат матеріальних засобів для кожного з’єднання (частини) встановлюються вищим командувачем (командиром). Для бригади норми витрат будуть визначатись командувачем корпусу і вказуватись в бойовому наказі (бойовому розпорядженні) і наказі (розпорядженні) по тилу.
Найбільша кількість боєприпасів буде потрібна при прориві розвинутої і підготовленої в інженерному відношенні оборони противника.
Можливі витрати матеріальних засобів в механізованій бригаді (полку) за добу наступу можуть скласти: боєприпасів – артилерійських пострілів і мін – 1,2 – 2,5 бк і більше, танкових і до бойових машин піхоти – 0,8 – 1,0 бк, зенітних – 1,0 – 1,5 бк, ракет до зенітних ракетних комплексів типу “Стріла” – 0,2 – 0,3 бк, ПТКР – 0.4 – 1,1 бк, до стрілецької зброї – 0,3 – 0,5 бк; пального – автомобільного бензину – 0,35 – 0,4 запр, дизельного палива – 0,35 – 0,6 запр.
Витрати пального при підготовці до наступу можуть складати: автомобільного бензину – 0,1 – 0,15 запр, дизельного пального – до 0,12 запр.
Витрати звичайних боєприпасів будуть знижуватись при використанні високоточної зброї і зброї залпового вогню. Зниження потреби в боєприпасах буде також мати місце при веденні наступу в оперативній глибині, при переслідуванні противника або у випадку значного його ослаблення в попередніх бойових діях.
Маса витрат боєприпасів у механізованій бригаді (полку) за день наступу може скласти від 150 до 400 т.
Підвищені витрати пального в наступі будуть при ведені бойових дій в оперативній глибині у зв'язку з підвищеною напруженістю роботи машин. Крім того, витрати пального будуть залежати від глибини і характеру завдань, умов місцевості, пори року, погодних умов, технічного стану озброєння і техніки, а також підготовленості особового складу. В окремих випадках може бути необхідним створення додаткових запасів пального. Маса витрат пального в механізованій бригаді (полку) може скласти за добу наступу до 100 – 180 т.
Загальна маса витрат матеріальних засобів за день бою може скласти: в механізованій бригаді (полку) 280 – 540 т; в танковій бригаді (полку) 250 – 500 т. Це в 10 – 15 разів більше, ніж витрачав стрілецький (танковий) полк за день бою у роки другої світової війни.
В ході наступу заступник командира бригади (полку) з тилу основну увагу повинен зосередити на поповненні витрат і втрат матеріальних засобів. Поповнення витрат і втрат матеріальних засобів у ході наступу в першу чергу здійснюється в підрозділах, які ведуть бойові дії на головному напрямку (виконують головне завдання). Запаси матеріальних засобів у підрозділах і у всіх ланках військового тилу повинні підтримуватися у встановлених обсягах.
Поповнення витрат запасів здійснюється шляхом підвезення їх в підрозділи бригади (полку) з батальйону тилового забезпечення (роти матеріального забезпечення). Підвезення матеріальних засобів – основне завдання матеріального забезпечення. Підстава для підвезення – донесення (усні доповіді) командирів підрозділів і заявки начальників родів військ і служб.
Підвезення матеріальних засобів у наступі здійснюється, як правило, в складній обстановці. Це зумовлено обмеженими строками підготовки до наступу, великим загальним обсягом підвезення матеріальних засобів, завантаженістю доріг військами, що пересуваються, частими і різкими змінами обстановки і можливістю впливу противника високоточною зброєю та іншими засобами ураження на транспортні засоби і шляхи підвезення та евакуації.
Крім того, у вихідному районі транспортні засоби батальйонів (дивізіонів) можуть залучатись для підвезення матеріальних засобів із батальйону тилового забезпечення бригади (роти матеріального забезпечення полку).
На початку воєнного конфлікту, при переході бригади (полку) в наступ із місць постійної дислокації, підвезення матеріальних засобів може здійснюватись із стаціонарних складів.
Під час наступу підвезення матеріальних засобів у підрозділи першого ешелону бригади (полку) здійснюється, як правило, бригадними (полковими) транспортними засобами один раз чи двічі на добу (боєприпасів – з виконанням подальшого завдання та на кінець дня бою, решти матеріальних засобів – на кінець дня бою), а також при необхідності.
Підвезення матеріальних засобів підрозділами другого ешелону (загальновійськового резерву) і спеціальним підрозділам здійснюється, як правило, їхніми транспортними засобами.
Пункти передачі матеріальних засобів із транспортних засобів бригади (полку) в транспортні засоби підрозділів призначаються, по можливості, ближче до бойових підрозділів, в районах, які дозволяють здійснити швидке перевантаження матеріальних засобів.
Відповідальність за зустріч автомобільних підрозділів (колон) і своєчасне приймання від них матеріальних засобів покладається на командирів підрозділів, в адресу яких вони підвозяться.
Складним питанням у наступі буде підвезення боєприпасів на вогневі позиції артилерії. Тому в їх підвезенні можуть приймати участь не тільки бригадні (полкові) автомобільні підрозділи, а й корпусні.
Як правило, в наступі з висуванням із глибини, артилерія, що залучається до артилерійської підготовки, висувається на вогневі позиції завчасно. У зв'язку з цим і автомобільні підрозділи з боєприпасами для артилерії необхідно вести спільно з нею. З цією метою транспортні засоби з боєприпасами повинні бути направлені в артилерійські підрозділи до виходу їх із вихідного району.
Своєчасне підвезення матеріальних засобів можливе тільки при добре організованих вантажно-розвантажувальних роботах. Їх обсяг у кілька разів перевищує обсяг підвезення, тому що матеріальні засоби за час доставки їх у кінцеву ланку багато разів перевантажуються. Так, у військовій ланці, під час підвезення від полку матеріального забезпечення армійського корпусу до танку (бойової машини піхоти, гармати і т. п.), матеріальні засоби перевантажуються 3 – 4 рази.
За сучасними поглядами прискорення доставки матеріальних засобів можливе при скороченні кількості перевантажень та широкому використанні контейнерів, пакетів і піддонів.
Заправлення техніки пальним здійснюється, як правило, на кінець дня бою.
Рубежі (райони) і строки заправлення машин пальним визначає командир бригади (полку). Безпосередньо за організацію і проведення заправлення відповідають командири підрозділів.
В наступі з висуванням із районів зосередження або пунктів постійної дислокації, які віддалені на 60 км і більше від лінії фронту, доцільно провести дозаправку техніки підрозділів перед введенням їх в бій на рубежі, установленому командиром бригади (полку). У цьому випадку дозаправлення здійснюється з бочок, які встановлені на бойових машинах, і виконується екіпажами з використанням малогабаритних заправних агрегатів. Після дозаправлення танків бочки повинні зосереджуватись в пунктах збору, які завчасно визначені на маршрутах висування підрозділів бригади (полку).
Забезпечення особового складу гарячою їжею в бригаді (полку) організовується через продовольчі пункти, які розгортаються господарчими відділеннями взводів забезпечення батальйонів, а для підрозділів, які не мають штатних засобів приготування їжі – через роту забезпечення батальйону тилового забезпечення бригади (господарчий взвод роти матеріального забезпечення полку).
Коли дозволяє обстановка, їжа і чай можуть видаватись особовому складу на продовольчому пункті батальйону (дивізіону) безпосередньо із кухонь в казанки.
Якщо в ході бойових дій неможливо організувати харчування гарячою їжею тричі на день, то з дозволу командира бригади (полку) забезпечення гарячою їжею організується двічі з видачею на проміжне харчування особовому складу продуктів за рахунок добової норми, які не потребують термічної обробки.
У тих випадках, коли за умовами бойового застосування підрозділів забезпечення гарячою їжею неможливе, особовому складу видається сухий пайок на період виконання бойових завдань. Це в першу чергу стосується особового складу розвідувальної, інженерно-саперної рот, комендантського взводу, які часто діють у відриві від головних сил.
Технічне забезпечення по службах тилу, яке є складовою частиною тилового забезпечення бригади (полку), організовується заступником командира з тилу у тісній взаємодії із заступником командира з озброєння з метою своєчасного укомплектування бригади (полку) технікою тилу і забезпечення технічним майном.
В ході наступу бригади (полку) основним завданням технічного забезпечення по службах тилу є найшвидше повернення в стрій можливо більшою кількості несправної та виведеної з ладу техніки.
При ведені бригадою (полком) наступальних дій більша частина техніки тилу буде виходити з ладу під впливом вогневих засобів та авіації противника. Кількість втрат техніки тилу буде залежати від різних факторів, передусім від ступеня впливу на неї різних видів зброї противника та її захищеності
Так, при наступі на противника, що обороняється, з темпом до 30 км на добу середньодобові втрати техніки тилу можуть скласти: автомобільної техніки – 14 – 17%; технічних засобів служби пального і мастильних матеріалів – автомобільних засобів – 14 – 17%, спеціального обладнання – 6 – 8%; технічних засобів продовольчої служби – 3 – 4%; технічних засобів речової служби – 3 – 4% від їх наявності в бригаді (полку).
При неможливості виконання ремонту техніки тилу силами ремонтної роти бригади (полку), вона евакуюється в окрему ремонтно-відновлювальну роту техніки тилу корпусу (окремий ремонтно-відновлювальний батальйон техніки тилу оперативного командування), в залежності від того ремонту, якого вона потребує.
Техніка продовольчої, речової служб, служби пального з пошкодженнями спеціального обладнання евакуюється на відповідні склади батальйону тилового забезпечення бригади (роти матеріального забезпечення полку), а далі – в ремонтні органи частин і установ тилу корпусу і оперативного командування.
3.Захист частин і підрозділів військового тилу. Протипожежний захист
Під захистом від високоточної зброї противника необхідно розуміти комплекс заходів, що здійснюється з метою максимального зниження ефективності дії цієї зброї на свої війська і збереження їх боєздатності.
Заходи захисту від високоточної зброї включають: своєчасне попередження військ про небезпеку нанесення ударів високоточною зброєю; розосередження частин і підрозділів тилу, їх маскування і періодичну зміну районів розміщення; обладнання в інженерному відношенні районів розміщення, а також створення та обладнання фальшивих (удаваних) районів розміщення, використання маскувальних та захисних якостей місцевості; протидія усім видам розвідки, особливо радіотехнічній; обмеження роботи радіозасобів в радіомережах тилу; обмеження руху автомобілів в районах розміщення тилу; пофарбування техніки тилу радіопоглинаючими фарбами; створення навколо тилових об'єктів зон (загороджень) із матеріалів, які здатні поглинати випромінювання радіосигналів (металізовані тканини, кутникові відбивачі, синтетичні полотна, задимлення районів; використання природних укрить та штучних споруд, які виключають появлення тіней від тилових об'єктів; надійний протипожежний захист та протиповітряну оборону; використання інфрачервоних пасток; створення захисних димів та маскувальних аерозолів; оснащення вихлопних труб засобами розсіювання тепла і теплоізоляції; ліквідація наслідків використання противником високоточної зброї; інші заходи, які сприяють захисту військового тилу від високоточної зброї.
Інженерне обладнання районів розміщення тилових пунктів управління і частин (підрозділів) тилу проводиться з метою підвищення їх захисту від усіх засобів ураження. Відповідно до завдань, які виконуються, захисних властивостей місцевості та наявності часу, для захисту особового складу обладнуються відкриті і перекриті щілини, бліндажі та сховища, а для техніки і запасів матеріальних засобів – траншеї, укриття котлованного і закритого типу.
Для розрахунку часу, необхібного для виконання земляних робіт однією особою на годину при ритті грунту саперною лопатою на глибину 1,5 м можуть бути використані такі середні норми виконання робіт: у слабкому грунті –1,25 м3, у середньому грунті – 1,0 м3, у твердому грунті – 0,5-0,6 м3.
В першу чергу відриваються одиночні окопи для особового складу і вогневих засобів підрозділів, згідно з бойовим розрахунком, зводяться основні споруди для тилових пунктів управління і медичних підрозділів, відриваються відкриті щілини (одна на відділення), обладнуються пункти водопостачання.
В другу чергу відриваються окопи на відділення, дообладнуються пункти управління тилом і укриття в медичних підрозділах, зводяться перекриті щілини (одна на відділення), бліндажі (один на взвод), сховища для техніки і запасів матеріальних засобів, обладнуються шляхи підвезення та евакуації.
Загальний обсяг земляних робіт при повному обладнанні укрить для особового складу, транспортних засобів з запасами матеріальних засобів і техніки тилу може орієнтовно скласти: для батальйонного тилу - 1500-2000м3; полкового (бригадного) - 8000-16000 м3;
Протипожежний захист в частинах (підрозділах) тилу організується з метою запобігання виникнення пожеж, їх ліквідації і гасіння. Він включає виконання таких заходів: суворе і безумовне виконання правил пожежної безпеки під час розміщення тилу; обкопування ділянок зберігання матеріальних засобів, які можуть легко зайнятися, а також вогнезахисну обробку (при необхідності) брезентів, тканин і дерев'яних виробів; очищення території від предметів, які можуть легко зайнятися, та створення протипожежних розривів при розміщенні тилу в лісі; створення пожежних груп або відділень у складі команд по ліквідації наслідків застосування противником високоточної та запалювальної зброї; забезпечення частин (підрозділів) тилу необхідним протипожежним обладнанням; визначення порядку дій особового складу тилу після подання сигналу пожежної тривоги, навчання його заходам щодо попередження і правилам гасіння пожеж, дій з протипожежним обладнанням.
3.1 0борона і охорона частин і підрозділів військового тилу у бою
Оборона військового тилу організується від повітряного та наземного противника.
У всіх частинах (підрозділах) тилу за розпорядженнями їх командирів проводяться заходи щодо маскування від повітряного противника та інженерного обладнання районів розміщення, організується спостереження за повітрям, сповіщення про наближення авіації противника і система вогню з штатної зброї по цілях на малих висотах.
Оборона тилу від наземного противника організується з метою відбиття нападу противника, збереження боєздатності частин (підрозділів) тилу і забезпечення виконання ними поставлених завдань. Організація оборони передбачає виконання заходів: організацію кругового спостереження і сповіщення; визначення порядку збору особового складу при оголошенні бойової тривоги; призначення підрозділів згідно бойового розрахунку, в тому числі і резерву; встановлення межі відповідальності за оборону районів (секторів); підготовку на кожному об'єкті тилу систем оборонних споруд і вогню; широке використання рельєфу місцевості для створення перешкод просуванню противника; обладнання протитанкових і протипіхотних загороджень на загрозливих напрямках.
На кожен розрахунковий взвод (відділення) готується до 2-3 опорних пунктів (позицій). Оборонні позиції для оборони районів розміщення транспортних засобів з боєприпасами і пальним доцільно виносити за межі районів на 300-500 м і більше, щоб виключити можливість ведення противником прицільного вогню з стрілецької зброї.
Протитанкова оборона частин (підрозділів) тилу досягається розміщенням їх в недоступних для танків районах і якісним маскуванням. На танконебезпечних напрямках можуть встановлюватись протитанкові загородження і мінні поля. Для знищення броньованих машин противника, які прорвались в райони розташування, застосовуються наявні в частинах (підрозділах) тилу ручні протитанкові гранатомети (РПГ-7).
Крім резерву призначається черговий підрозділ, який при виникненні небезпеки нападу противника першим приводиться в бойову готовність і використовується для зайняття оборони на загрозливому напрямку, забезпечує збір і розгортання для оборони всього особового складу, а також ведення розвідки і знищення дрібних груп противника. На відміну від чергового підрозділу, резерв створюється після розгортання усього особового складу за бойовим розрахунком.
Охорона тилу здійснюється його особовим складом шляхом організації всіх видів охорони, патрулювання і комендантської служби з урахуванням характеру місцевості, умов видимості, важливості об'єктів, відстані підрозділів один від одного, площі районів розміщення і кількості проміжків між ними, які підлягають забезпеченню спостереженням, а також нормативних даних щодо організації охорони, вказаних в статутах і настановах.
Безпосередня охорона тилових об'єктів організується в усіх випадках і здійснюється вартами і добовим нарядом. Вартові з складу варти виставляються на пости (двох-трьохзмінні) перш за все для охорони тилових пунктів управління з'єднань (частин), пунктів управління частин (підрозділів) тилу, складів артилерійських і пального, а також біля контрольно-перепускних пунктів (на в’їздах і виїздах) в райони розміщення тилу. Охорону об'єктів вартові здійснюють спостереженням з визначеного місця або з укриття чи патрулюванням.
При довжині маршруту вздовж периметру району розміщення підрозділу типу автомобільного взводу в середньому 1,5 - 1,8 км, для його охорони треба мати один пост вдень і до двох постів вночі. Тому при організації охорони тилу і визначенні потреби в силах для безпосередньої охорони можна практично вважати, що кількість постів охорони вдень повинна відповідати кількості підрозділів тилу типу автомобільного взводу.
Охорону об’єктів тилу спостереженням вартові можуть здійснювати з окопів, щілин, природних укрить, а вдень та при наявності сприятливих умов місцевості – з спеціально обладнаних вишок.
Охорона колон тилу на марші, при підвезенні матеріальних засобів та евакуації поранених здійснюється шляхом виділення похідної охорони (головних, тилових і бокових дозорів). Головний і тиловий дозори призначаються від підрозділів, які пересуваються, відповідно в голові і хвості колони. Їх завдання виконують загін забезпечення руху і замикання. Чисельність дозорів визначається складом колони і може скласти від кількох чоловік до відділення. Дозори рухаються на відстані до 2 - 3 км вдень і до 1 - 1,5 км вночі від голови (хвоста) колони тилу. У випадку виявлення наземного противника дозор установленим сигналом сповіщає колону тилу і залежно від чисельності противника активними діями знищує його або розгорнувшись на вигідному рубежі, відбиває його атаки.
З метою забезпечення прихованого розміщення частин (підрозділів) тилу в призначених районах, контролю за виконанням заходів щодо маскування, заборони проникнення сторонніх осіб, регулювання руху в районі розміщення тилу і на під’їзних шляхах до них організується комендантська служба. Вона здійснюється силами і засобами, які виділяються з частин (підрозділів) тилу шляхом виставлення постів регулювання руху, контрольно-перепускних пунктів, а, при необхідності, і комендантських постів (рухомих і нерухомих). Склад кожного поста і пункту визначається, виходячи з обсягу завдань, які на нього покладені і умов їх виконання. Як правило, він включає 2 - 3 військовослужбовці, з яких один призначається старшим. Безпосереднє керівництво комендантською службою покладається командиром частини (підрозділу) тилу на одного з офіцерів (прапорщиків), які мають можливість виконувати ці додаткові обов'язки разом з обов'язками щодо основної посади.
3.2 Маскування частин і підрозділів військового тилу
Маскування - це комплекс заходів, які направлені на приховання від усіх засобів розвідки противника дійсного розміщення частин, підрозділів і об'єктів тилу, введення його в оману відносно наявності, розміщення, складу, дій та намірів своїх частин та підрозділів тилу.
Маскування досягається: збереженням особовим складом військової таємниці; прихованим розміщенням, переміщенням і діями сил і засобів тилу з використанням маскувальних якостей місцевості і умов обмеженої видимості, а також застосуванням димів та аерозолів, табельних і підручних засобів маскування; фарбуванням техніки тилу, обладнання і табельного майна під фон місцевості; створенням фальшивих районів розміщення органів тилу з імітацією дій підрозділів і техніки; застосуванням технічних засобів маскування від всіх видів розвідки противника, яка комплексно застосовує оптичні (оптико-електронні), радіо, радіотехнічні, радіолокаційні, теплові та інші технічні засоби розвідки; строгим виконанням вимог маскувальної дисципліни, а також своєчасним виявленням і усуненням демаскуючих ознак тилових об’єктів.
Основними способами маскування є: приховання; імітація; демонстративні дії; дезінформація.
Приховання полягає в усуненні характерних демаскуючих ознак частин і підрозділів тилу і здійснюється постійно.
Імітація – це створення фальшивих районів розміщення тилу шляхом обладнання фальшивих споруд, використання макетів техніки та інших інженерних засобів для введення противника в оману.
Демонстративні дії - показ фальшивої діяльності реальних підрозділів під час пересування, ведення бойових та інших дій на фальшивих напрямках.
Дезінформація полягає у доведенні до противника фальшивих даних.
Основними демаскуючими ознаками частин, підрозділів і об'єктів тилу є: форми, розміри і вид техніки, інженерних споруд, палаток та майна; зосередження вантажопідйомних засобів; власні і падаючі тіні від техніки і об'єктів; відблиски від скла, металу, техніки; відбиття радіохвиль, інфрачервоні та інші невидимі випромінювання; рух, сліди машин, звуки, пил, дим, вийнятий грунт, свіжі вирубки рослинності, витоптані місця; групове, обумовлене функціональним взаємозв'язком, розміщення на місцевості транспортної техніки, палаток, штабелів, окопів і укрить на визначеній відстані від переднього краю і елементів бойового порядку; наявність під'їзних шляхів, рух по них техніки, особового складу; радіопередачі та інші ознаки наявності частин (підрозділів) тилу.
Маскування тилу повинно бути активним, переконливим, безперервним і комплексним.
Ефективність і надійність маскування досягається: розміщенням об'єктів тилу у лісах, складках місцевості, на зворотних схилах висот; приховуванням процесу інженерного обладнання районів розміщення і діяльності в них; обладнанням фальшивих споруд і встановленням макетів техніки; зміною зовнішнього вигляду об'єктів тилу. Ефективність маскування забезпечується своєчасним, якісним і комплексним виконанням організаційних, інженерних і технічних заходів.
Інженерні заходи включають: маскувальне фарбування техніки тилу; використання табельних засобів приховування і масок військового виготовлення; обладнання фальшивих споруд і використання інженерних засобів імітації; використання рослинності в рельєфі місцевості.
Технічні заходи включають використання димів, аерозолів, піротехнічних та інших засобів.
Умови для приховування від спостереження з повітря створюються при розміщенні техніки в тіні дерев, будівель та інших місцевих предметів. Для приховування від наземної розвідки противника частин і підрозділів тилу їх необхідно розміщувати і пересувати за будівлями та іншими місцевими предметами. На місцевості, яка не має природних масок, техніку тилу розміщують на плямистих ділянках, де її виявлення противником ускладнено. Для зменшення помітності шляхів підвезення та евакуації, стежок, траншей, ходів сполучення, ліній зв'язку їх доцільно прокладати вздовж канав, дамб огородження і меж контрастних плям на місцевості.
Маскувальне фарбування використовується з метою зменшення помітності техніки і споруд або спотворення їх зовнішнього вигляду, надання їм кольору та малюнку оточуючої місцевості.
Горизонтальні маски призначені для приховання автомобілів і військових об'єктів від повітряного противника.
Вертикальні маски призначені для приховання від наземної оптичної розвідки техніки, особового складу, а також для приховання руху на відкритих ділянках доріг. Вони поділяються на дорожні і траншейні.
Маски-перекриття призначені для приховання об'єктів від наземної і повітряної розвідки. Вони можуть бути випуклими, ввігнутими і плоскими. Покриття таких масок по всьому контуру повинні примикати до поверхні землі.
При маскуванні траншей, ходів сполучення, окопів і укрить бруствери і обсипку покривають дерниною під фон місцевості. Розплямування місцевості проводять з метою полегшення приховання об'єктів на відкритих ділянках місцевості і зменшення помітності на ній техніки і споруд.
Приховання дійсного розміщення частин і підрозділів тилу досягається не тільки маскуванням займаних районів, а і обладнанням фальшивих районів тилу. Для показу фальшивого розташування окремих об'єктів і підрозділів будуються і обладнуються фальшиві райони. Наприклад, глибина відкритих фальшивих споруд повинна бути від 0,3 до 0,5 глибини дійсних споруд. Макети техніки не тільки повинні бути зовні схожими на дійсні зразки, а і мати демаскуючі признаки щодо теплового і електромагнітного випромінювання, які має справжня техніка. Обладнання таких макетів особливо необхідно в умовах застосування противником боєприпасів, які наводяться самостійно по тепловому або радіовипромінюванню.
Під час обладнання фальшивих районів розміщення підрозділів виконуються по суті ті ж самі завдання, що і в основних районах, але їх обсяг і розміщення об'єктів на місцевості повинні визначатись, виходячи з призначення цих районів.
Особливістю зведення фальшивих споруд і фальшивих районів в сучасних умовах є те, що противник має ефективні засоби розвідки і може дуже швидко відрізнити фальшиве від справжнього, якщо це фальшиве розміщене на місцевості, де малоімовірне знаходження справжнього, якщо фальшиве зроблене недбало і не має демаскуючих ознак справжніх споруд.
Для маскування частин і підрозділів тилу в горах, крім зворотних скатів висот і рослинності, повинні максимально використовуватись наявні печери, тунелі та підземні виробки. На вузьких ділянках доріг рух транспортної техніки від засобів повітряної розвідки противника приховують обладнанням наддоріжних та горизонтальних масок з табельних засобів і місцевих матеріалів.
Зимою техніку і озброєння тилу маскують з використанням снігу. Техніку в укриттях, як і в окопах, маскують масками-перекриттями із снігу з обов'язковою присипкою снігом брустверу.
заключна частина
У лекції розглянуті основні положення щодо тилового і технічного по службах тилу забезпечення підрозділів механізованого (танкового) полку в наступі. З викладеного ясно, що організація тилового забезпечення потребує твердих знань основних теоретичних положень щодо тилового забезпечення військ і залежить від конкретної обстановки. Головним і визначаючим при цьому є завдання, що виконуються полком і стан полкового тилу.
Існує ряд проблем в тиловому забезпеченні військ, що потребують свого вирішення.
Основні з них:
забезпечення підрозділів матеріальними засобами по модульному принципу;
скорочення часу на навантажувально-розвантажувальні роботи:
збільшення вантажності транспортних засобів без зменшення їх рухомості;
підвищення живучості підрозділів тилу;
підвищення вогневих можливостей підрозділів тилу при відбитті нападу наземного і повітряного противника;
використання в органах тилу ЕОМ та відповідного програмного забезпечення та інші питання .
ЗАВДАННЯ НА САМОСТІЙНУ ПІДГОТОВКУ
Вивчити рекомендовану літературу та доповнити конспект лекції
Накреслити у робочих зошитах схеми:
"Розміщення і переміщення тилу мп в наступі".
"Розміщення і переміщення тилу омбр в наступі".