1.2 Характеристика стану вугільної промисловості.

У зв’язку iз залежнiстю нашої країни вiд iмпорту ядерного палива, природного газу i нафти єдино надiйною базою енергетики є вiтчизняна вугiльна промисловiсть. Вiдiграваючи провiдну роль у збереженнi та нарощуваннi потужностей металургiйного циклу — експортного потенцiалу України, вугiльна промисловiсть була i залишається основою створення нової економiки.

За останнi 6 рокiв через неухильне зниження вуглевидобутку Україна недоодержала 179 млн. т вугiлля, що еквiвалентне майже 5 млрд. дол. За попереднiми оцiнками, у поточному роцi буде видобуто лише 70 млн. т вугiлля, а iмпортовано — 40 млн. т. Вiдбувається явне згортання вiтчизняної вугiльної промисловостi. Це дiстає свiй прояв, зокрема, i в тому, що надмiру перебiльшено значення закриття неперспективних шахт. У системi Мiнвуглепрому спецiально створено солiдний пiдроздiл для закриття вуглевидобувних пiдприємств, iноземнi експерти навчають наших спецiалiстiв. Так, неперспективнi шахти закривати треба. Але це тiльки частина, i не найголовнiша, загальної проблеми скорочення витрат у видобутку вугiлля. А захоплення Мiнвуглепрому закриттям шахт призвело до фактичної лiквiдації шахтобудiвного комплексу.

Суперечнiсть мiж тим значенням, яке має вугiльна промисловiсть для долi України, з одного боку, i дiйсним ставом галузi та й перспективами — з iншого, гальмує економiчне реформування. Щоб визначити приоритетнiсть заходiв щодо подолання кризи у вугiльнiй промисловостi, необхiдно конкретно i всебiчно проаналiзувати становище, що створилося.

Суперечнiсть мiж правильно обраним курсом переходу до ринкового типу регулювання економiки країни i не завжди послiдовними методами його реалiзації — головна причина нинійшнiх негараздiв. Прикладом такої непослiдовностi стала реанiмацiя наприкiнцi 1994 р. Галузевої адмiнiстративної структури у виглядi Мiнiстерства вугiльної промисловостi, хоча нi галузевий, нi адмiнiстративний принцип управлiння в умовах ринку не є прийнятним. Уже тодi висловлювалися припущення, що ця адмiнiстративна структура постiйно вступатиме у суперечнiсть з новим економiчним середовищем, яке буде прагнути витiснити чужий елемент (а разом з ним i вугiльну промисловiсть). Пiдтвердження з’явилися скоро. Багаторазове адмiнiстративне (без погодження iз споживачами, без огляду на загальну економiчну ситуацiю) пiдвищення оптових цiн на вугiлля у кiнцi 1994 — на початку 1995 рр. завело весь виробничий комплекс України, і саму вугiльну промисловiсть у глухий кут, звiдки вони не вийшли i досi.

Для приватного бiзнесу шахти України як об’єкт приватизації не становлять iнтересу. Справа не тiльки в їхній збитковостi. Що приватизувати? Адже надра належать державi, а гiрничi виробки, машини та механiзми надто недовговiчнi. Набагато цiкавiша присутнiсть «близько шахт», навiть партнерство. Але велика фiрма часто застосовує тактику «спаленої землi» щодо шахти. «Злизавши вершки», фiрми звертають свою увагу на iншi, багатшi шахти. Вони свiдчать про те, що через непослiдовне реформування української економiки вугiльна промисловiсть стала об’єктом експлуатацiї (привласнення додаткової вартостi) з боку пiдприємств нових форм власностi. Таке привласнення є водночас тiньовою формою елiмiнацiї державної власностi, способом первiсного нагромадження капiталу.

На одному кiнцi єдиного технологiчного ланцюжка «вугiлля — кокс — метал» зберiгається дрiмуча державна власнiсть, посерединi його — власнiсть приватна, а на другому кiнцi — хоча ще й не зовсiм приватна, та вже далеко не державна. Кращого «економiчного насоса» для тiньового перекачування коштiв з одного сектора економiки в iнший годi й придумати! У комбiнацii з «присутнiстю» бiля державних шахт приватних комерцiйних структур цей механiзм дiє на повну потужнiсть. Якщо не вжити якихось заходiв, це триватиме доти, доки не будуть знекровленi одна за одною усi шахти.

Свiтова практика господарювання показує, що у перехiдний перiод держава повинна жорстко, адмiнiстративним шляхом встановити основнi пропорції господарського механiзму. Вони визначалися на основi оптимiзацiї вiдповiдних мiжгалузевих виробничих балансiв. Лише пiсля цього запускався ринковий механiзм самовалагоджування та саморегулювання суспiльного виробництва.

Непропорцiональнiсть ланок суспiльного виробництва, усього господарського механiзму України зумовлює подальший рiвень суперечностей — суперечностi мiж обсяговими, а також цiновими параметрами сумiжних галузей. Обсягова непропорцiональнiсть перiодично призводить до нестачi чи вiдносного надлишку виробництва продукції однiєї галузi для задоволення потреби iншої, сумiжної галузi. Так, на заводах вугiльного машинобудування через низьку платоспроможнiсть шахт виникли серйознi проблеми з реалiзацiєю гiрничих машин та механiзмiв. Водночас шахти, не маючи гiрничої технiки, не можуть забезпечити потреби електростанцiй i коксохiмічних заводiв у паливi.

Таким чином, недодержання закону пропорцiональностi суспiльного виробництва спричинює обмеження сумiжними галузями одна одної, зброї та сповiльнення дiяння усього господарського механiзму. Запровадження ринкового механiзму тут не допоможе. Адже диспропорції величезні. Так, у Донецькiй областi вуглевидобувнi пiдприємства зможуть забезпечити тепловi електростанції цього регiону твердим паливом проектної якостi i потрiбних марок тiльки на 70—80 %. Причому такий рiвень забезпеченостi досягається в умовах кризового спаду обсягiв виробництва в основних галузях промисловостi.

Гiршi наслiдки має цiнова незбалансованiсть. Вугiлля України об’єктивно має цiну, вищу за свiтову. Це визначається трьома факторами. По-перше, для Донбасу, де видобувається переважна кiлькiсть вугiлля, характернi найскладнiшi у свiтi умови залягання пластiв, а природна якiсть вугiлля iстотно нижча за середньосвiтову. По-друге, ще на початку 70-х рокiв капiтальнi вкладення у розвиток вугiльної промисловостi України були рiзко обмеженi. В останнi роки iнвестицiйна дiяльнiсть на вуглевидобувних пiдприємствах майже повнiстю призупинена. В результатi на бiльшостi шахт гiрниче господарство остаточно занепало. По-трете, адмiнiстративне встановлення цiни на вугiлля на рiвнi свiтової, при загальному технологiчному рiвнi виробництва, нижчому за свiтовий, призводить до того, що цiни на продукцiю металургiв, машинобудiвникiв і т. д. перевищують свiтовий рiвень, вiдповiдним чином впливаючи і на вартiсть вугiлля.

Купуючи матерiали та устаткування за реально дiючими цiнами, вуглевидобувнi пiдприємства постiйно витрачають бiльше, нiж можуть одержати вiд реалiзацiї вугiлля. За 1996 р. кредиторська заборгованiсть вуглевидобувних пiдприємств Донецької областi збiльшилася на 1 млрд. грн. Водночас сумiжнi галузi не можуть купувати українське вугiлля за його фактичною собiвартiстю, iнакше зросте цiна електроенергії та чорних металiв. На внутрiшньому ринку це спричинить цiновий вибух та поглиблення економiчних диспропорцiй, на зовнiшньому ринку — i тi останнi види української продукцiї, якi ще експортуються, втратять конкурентоспроможнiсть.

Вуглевидобування припинити не можна: адже зупиняться електростанцiї, коксохiмзаводи, весь виробничий комплекс України. Тому сумiжнi пiдприємства змушенi кредитувати шахти. А оскiльки практично всi цi пiдприємства розташованi у Донбасi, то виходить, що саме регіон дотує видобуток вугiлля, потрiбного всiй Українi. Пiдприємства вугiльної промисловостi заборгували Обленерго за поставленi матерiали та устаткування 193 млн. грн., за виробнитчі послуги — 1189 млн. грн., борг людям за вкладену у видобуток працю становить 393 млн. грн. Навiть пенсiонери опосередковано кредитують вугiльну промисловiсть: заборгованiсть галузi перед пенсiйним фондом дорiвнює 384 млн. грн.

Таким чином, соцiально-економiчна суперечнiсть функцiонування вугiльної промисловостi дiє на регiональному рiвнi. Спустошуються бюджети мiст, фонди соцiального страхування, оборотнi кошти сумiжних пiдприємств, падає платоспроможнiсть населення. Пiдприємства вугiльної промисловостi стали для регiону немовби «чорною дiрою». Якi до того ж врахували борги iнших регiонiв України за вiдвантажене паливо (79 млн. грв.). І те, що мiсцевий бюджет повинен повертати вугiльникам сплачений ними податок на додану вартiсть (борт бюджету — 38 млн. грн.), а також і те, що область є донором для держбюджету України, то стає зрозумiло: дотувати пiдприємства вугiльної промисловостi України навiть такiй областi, як Донецька, просто не пiд силу.

Суперечнiсть мiж дiйсними iнтересами працівника і необхiднiстю пiдтримати й розвинути вуглевидобуток загострилася у зв’язку iз способом розподiлу і тих обмежених фiнансових ресурсiв, що надходять у галузь i на шахти. До середини 1996 р. цi кошти розподiлялися найчастiше на користь виробництва (хоча навiть на просте вiдтворення iх не вистачало); через це збiльшувалися борги по зарплатi, а разом з ними — зростала соцiальиа напруженiсть у шахтарських мiстах і селищах. У червнi — липнi 1996 р. сталися масовi виступи шахтарiв. Було запроваджено державну пiдтримку вуглевидобувних пiдприємств, яка сьогоднi направляється в основному на виплату заробiтної плати шахтарям. Розподiл фiнансових надходжень змiнився, як бачимо, на користь живої працi, i це iстотно послабило соцiальну напруженiсть, стимулювало пiдвищення трудовоi дисциплiни та продуктивнiсть працi. Видобуток вугiлля почав помiтно збiльшуватися. Але водночас було допущено значне вiдставання у вiдтвореннi очисних лiнiй вибоїв. З початку 1997 р. не пройдено 23 км пiдготовчих виробок, що передбачалося завданням.

Ще гiршi справи з гiрничокапiтальними роботами.Радикальнi заходи щодо зниження собiвартостi видобутку Донецького вугiлля пов’язанi з удосконаленням структури шахтного фонду. Проблема полягає у тому, що, по-перше, катастрофiчно бракує коштiв на закриття шахт, де промисловi запаси вугiлля скiнчилися. Потрiбнi кошти на погашення боргiв по зарплатi, регресних позовах. Немає джерел фiнансування для утримання соцiальної сфери таких шахт, для оплати вугiлля, що видiляєтъся пенсiонерам. Тому триває вимушена експлуатацiя багатьох особливо збиткових шахт. По-друге, дефiцит коштiв рiзко сповiльнив роботи з реконструкцiї та розвитку шахт, де є перспективнi запаси вугiлля, але для їх високоефективного вiдпрацювання необхiдно виконати певний обсяг гiрничокапiтальних робiт (закiнчити будування горизонту, проходки, вiдвалу, свердловини великого дiаметра тощо). По-трете, практично припинено будiвництво нових шахт.

На кожнiй шахтi Донбасу для зниження собiвартостi видобутку необхiдно реалiзувати комплекс заходiв щодо змiни структури основних фондiв. Рiч у тому, що постiйний дефiцит коштiв призвiв до неефективного збiльшення у структурi основних фондiв їх пасивної частини у вiдношеннi до активної (у зiставних цiнах). Це заводить у глухий кут економiку вуглевидобувних пiдприємств. Адже без рацiоналъного скорочення питомої протяжностi пiдтримуваних гiрничих виробок впровадження нехай найдосконалiшої та високопродуктивної очисної технiки може виявитися малоефективним або навiть економiчно недоцiльним.

З початку 1997 р. питома вага матерiальних затрат у собiвартостi готової вугiльної продукцiї становить 38—50 %. Заробiтна плата —20- 30 %. Разом 90—95 % затрат, вiднесених на собiвартiсть готової продукції, пов’язанi із забзпеченням факторiв виробництва, якi споживаються безпосередньо в його процесi. І тiльки 5—10 % затрат за собiвартiстю направленi на реновацiю. Для вугiльвої промисловостi, специфiка якої полягає у вiдносно швидкому споживаннi як активної, так i пасивної частини основних фондiв, такий рiвень затрат на вiдтворення є вкрай недостатнiм. Фактичнi затрати на заробiтну плату також, мабуть, не мають вiдтворювальної складової. Пiдставу твердити це дає факт неухильного погiршення кiлькiсних та якiсних параметрiв трудового потенцiалу на вуглевидобувних пiдприємствах. На багатъох шахтах виникли проблеми з укомплектуванням штату робiтниками основних професiй, вiдбуваетья старiння, знижується квалiфiкацiйний рiвень робiтникiв.

Забезпечення стабільної держбюджетної фiнансової пiдтримки вуглевидобувних пiдприємств дало змогу дещо пiдвищити рiвень вiдтворювальної складової у собiвартостi вугiльної продукцiї. у 1996 р. амортизацiйнi вiдрахування у собiвартостi видобутку вугiлля становили у середньому тiлъки 3—5 %. Проте вжитих заходiв щодо фiнансового оздоровлення галузi явно не досить. Крiм того, використовуваний механiзм державної пiдтримки (дотування затрат на видобуток вугiлля через держбюджет) суперечить ринковiй сутностi економiчних реформ. Через недостатнiсть фiнансової компенсацiї вартостi видобутку вугiлля тривало погiршення основних факторiв виробництва. Неринковий, суб’єктивний порядок розподiлу цiєї компенсації дозволяє керiвникам направляти кошти тiльки на споживання, на пiдтримання екстенсивних факторiв виробництва, що здійснюється часом у важкоконтрольованiй формi (так, затрати за статтею «Послуги виробничого характеру» зросли на окремих пiдприємствах в 1,3—1,8 раза). Через це зупинити зростання собiвартостi видобутку вугiлля не вдається. Тiльки протягом листопада 1997 р. собiвартiсть вугльної продукцiї по основних вуглевидобувних районах Донеччини збiльшилась на 4—20 %, у вiдношеннi до ринкових цiн збитковiсть вугiльної промисловостi зросла.

Антикризова програма повинна включати комплекс суворо послiдовних заходiв, якi б у порядку системного ранжирування усували причини кризи вугiльної промисловостi.

Спочатку треба забезпечити пропорцiональнiсть усього виробничого комплексу України. Це дасть справжнi критерiї для оптимізації затрат i результатiв вуглевидобутку, для формування такого механiзму цiноутворення на вугiльну продукцiю, який забезпечував би її конкурентоспроможнiсть i покриття затрат на видобуток. Аналогiчно розв’язання суперечностей загальнодержавного рiвня на користь дiйсно послiдовного ринкового реформування має вiдбуватися з випередженням; так будуть створенi умови та визначенi критерiї для позитивної змiни кiлькiсних пропорцiй i якiсних характеристик перехiдних процесiв у пiдпорядкованих сферах суспiльно-економ iчних вiдносин.

Необхiдно розподiлити вiдповiдальнiсть за виконання завдань економiчного реформування мiж суб’єктами управлiння рiзних рiвнiв. Критерiями належного викопання своїх функцiй для кожного з iєрархiчних рiвнiв управлiння буде зняття негативного прояву суспiльно-економiчних суперечностей. Критерiями для вищих державних органiв управлiння у питаннях розвитiу вугiльної промисловостi є:

— багатофакторна протекцiонiстська полiтика щодо неї;

— остаточна вiдмова вiд галузевої адмiнiстративної форми управління економiкою;

— лiквiдацiя умов для тiньової приватизацiї i тiньового присвоєння додаткової вартостi, у тому числi у вугiльнiй промисловостi;

— адаптацiя механiзму цiноутворення на енергоносiї, включаючи вугiльну продукцiю, до умов ринкової економiки.

На державному рiвнi уже зроблено досить важливi кроки у цъому напрямi. У лютому 1996 р. вийшов Указ Президента України «Про структурну перебудову вугiльної промисловостi», який вiдкрив шлях для реформування структур, якi управляють вугiльною промисловiстю. У ходi реалiзацiї цього документа завершено процес надання статусу юридичної особи кожнiй iз шахт, що ранiше були структурними одиницями об’єднань. Особливо збитковi шахти переведено у режим закриття. На базi об’єднань утворено державнi холдинговi компанiї. Із складу компанiй виключено непрофiльнi для вуглевидобутку пiдприємства. Важливе значення має рiшення про державну фiнансову пiдтримку вуглевидобувних пiдприемств. За 1996 р. надходження коштiв дало змогу приблизно на 30 % зменшити дефiцит відтворювальних ресурсiв, що позитивно вiдбилося на динамiцi стану вугiльної промисловостi.

Проте у цiлому про досягнення докорiнних зрушень i подолання кризи вугiльної промисловостi України говорити поки що рано. Умова комплексного й послiдовного розв’язання проблем галузi не виконується. Згаданий Указ стосується переважно формоутворюючих змiн i не торкається сутнiсних питань (цiноутворення, паливного балансу держави, фiнансової збалансованостi, технiчного прогресу та iн.) - Це поставило пiд загрозу зриву реальне (не формальне) виконання Указу Президента. Адже, скажiмо, без досягнення фiнансової збалансованостi, без реструктуризацiї кредиторської заборгованостi пiдприємств змiни залишаться суто формальними, бо не можна здiйснити реальне акцiонування пiдприємства, яке фактично є банкрутом. Державна фiнансова пiдтримка також могла принести кращий результат, якби передбачила об’єктивний механiзм розподiлу i стимулювала скорочення витрат виробництва.

На державному рiвнi необхiдно ухвалити рiшення про надання вугiльнiй промисловостi статусу галузi, що гарантує енергетичну безпеку держави, визначивши такi основнi напрями державної полiтики з цього питання:

— адаптація оргструктур i господарської дiяльностi вугiльної промисловостi до умов нового (ринкового) внутрiекономiчного середовища;

— реструктуризацiя боргiв вугiльної промисловостi з визначенням принципів фiнансування затрат, безпосередньо не пов’язаних з вуглевидобутком (регреси та одноразовi допомоги, утримання об’єктiв соцiальної сфери, соцiальний захист вивiльнюваних працiвникiв, пiльги пенсiонерам, будiвництво нових пiдприємств i т. iн.);

-чiтке визначення частки участi вугiльної промисловостi у паливно-енергетичному балансi держави на тривалу перспективу;

— загальнi напрями та контрольнi показники оновлення шахтного фонду, модернiзацiї та технiчного переозброєння пiдприємств галузi, з обгрунтуванням джерел фiнансування;

— розподiл цих завдань i вiдповiдальностi за їх виконання мiж органами виконавчої влади.

Кабiнет Мiнiстрiв України, iз залученням науковцiв та спецiалiстiв, повинен деталiзувати цi основнi напрями, наповнити їх конкретним змiстом, забезпечити скоординованiсть i повноту дiй, у разi потреби — пiдготувати проекти вiдповiдних законодавчих актiв.

Центральна ланка усього комплексу заходiв для реабiлiтацiї вугiльної промисловостi — впровадження механізму цiноутворення, який змiнить кiлькiснi та якiснi параметри суперечностi мiж вартiстю i цiною вугiльної продукцiї до рiвня, що забезпечить розширене вiдтворення. Принцип дії такого механiзму, його кiлькiснi характеристики мають враховувати:

— об’єктивне перевищення затрат на видобуток вугiлля в Українi порiвняно iз свiтовим рiвнем цiн;

— вiдсутнiсть можливостi у виробника швидко привести цi затрати у вiдповiднiсть з конкурентною цiною, а у споживача — купувати вiтчизняну вугiльну продукцiю за затратними цiнами;

— невiдповiднiсть бюджетного дотування затрат на видобуток вугiлля принципам ринкової економiки;

---доцiльнiсть розширения бази фiнансової пiдтримки вуглевидобувних пiдпримєтв шляхом залучення якомога бiльшої кiлькостi суб’єктiв господарськсої дiяльностi.

Реалiзувати цi умови можна, запровадивши механiзм спецiальної надбавки до тарифу на електроенергiю. При иьому ціноутворення вiдбуватиметься так. Цiна вугiлля для споживача визначається на оптовому ринку, який об’єктивно, залежно вiд технологiчно цiнностi, встановить верхню та нижню межу оптової цiни. У платiжних документах споживач електроенергії окремим рядком вiдбиває суму спецiальної надбавки. Одержанi кошти акумулюються на спецiальному рахунку вугiльно промисловостi (припустимо, у Мiнiстерствi фiнансiв). Потiм вiдбувається розподiл цих коштiв по вуглевидобувних пiдприємствах пропорцiоналъно документально підтвердженому обсягу поставок вугiлля споживачам.

Якщо необхiдна компенсацiя затрат на видобуток вугiлля в Україні дорiвнюватиме З млрд. грн. на рiк, то при рiчному споживаннi електроенергiї 160 млрд. кВт•г спецiальна надбавка до тарифу на неї складе приблизно 1,9 коп. за кВт.г. У мiру наведення ладу у шахтному фондi, гiрничому господарствi шахт, виконання iнших заходiв щодо зниження собiвартостi видобутку вугiлля розмiр спецiальної надбавки зменшуватиметься. Попередньо з вартостi видобутку вугiлля мають бути виключенi затрати, пов’язанi з утриманням об’єктiв соціальної сфери, та рiзноманiтнi соцiальнi виплати працiвникам. Включення таких виплат у цiну вугiлля було б рудиментом минулої економiчної системи. Джерелами фiнансування цих затрат повиннi бути, вiдповiдно, мiсцевi бюджети i фонди соцiального захисту трудящих. У ринковiй цiнi українського вугiлля названим затратам просто немає мiсця.

Величину компенсацій затрат на реалiзовану вугiльну продукцiю доцiльно диференцiювати по регiонах вуглевидобутку шляхом запровадження районних коефiцiентiв. При рiчному видобутку вугiлля в Українi 100 млн. т i загальнiй величинi компенсацiї затрат на цей видобуток З млрд. грн. середня величина дотації на 1 т вугiлля становитиме 30 грн. Для Центрального району Донбасу треба буде спочатку застосувати районний коефiцiент 4, щоб дотацiя дорiвнювала, вiдповiдно, 120 грн/т. Для Добропiльського району цей коефiцiент може бути мiнiмальним (0,2—0,3).

Величина надбавки до тарифу на електроенергiю i районнi коефiцiєнти компенсацiйних доплат до реалiзованоi вугiльної продукцiї мають затверджуватися щороку Верховною Радою України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв. Головна вимога до шахт полягає у шорiчному зниженнi загальної суми необхiдних компенсацiйних доплат, наближеннi цих доплат до постiйного, рiвня, що залежить тiльки вiд складностi гiрничогеологiчних умов. Тобто мається на увазi, що технiко-технологiчний та економiчний фактора додаткових затрат на видобуток вугiлля в Українi з часом будуть усунутi.

Основним результатом запровадження такого механiзму утворення цiн на вугiльну продукцiю стане, з одного боку, досягнення й конкурентоспроможностi на внутрiшньому та зовнiшньому ринках, а з iншого — забезпечення компенсації вуглевидобувним пiдприємствам об’єктивно необхiдних у реальних гiрничогеологiчних, гiрничотехнiчних та економiчних умовах додаткових затрат на вадобуток вугiлля. Це дасть змогу шахтам нормально господарювати і в цiлому прискорить реформування вугiльної помисловостi. Цей механiзм цiноутворення забезпечить, в основному, тiльки просте вiдтворення на дiючих шахтах. У зв’язку з цим державну бюджетну пiдтримку вугiльної промисловостi доцiльно зберегти, але вона повинна спрямовуватись виключно на розвиток галузi (будiвництво нових шахт, блокiв, горизонтiв, великi проекта технiчного переозброєння тощо). Запровадження компенсацiйно-ринкового механiзму цiноутворення дасть змогу розв’язати проблему боргiв, оскiльки джерело їх вiдтворення буде лiквiдоване. Реструктуризацiю боргiв вуглевидобувних пiдприємств можна здiйснити за такою схемою:

— погасити борги за бюджетними та позабюджетними платежами, з вiднесенням їх на внутрішнiй борг держави;

— видiлити довгостроковий пiльговий кредит, якщо для погашення боргiв потрiбнi джерела покриття;

— у рахунок часткового погашення сума наданих кредитiв передати банкам дебiторсъку заборгованiсть вуглевидобувних пiдприємств.

В утвореннi цiни на вугiлля як найважливiший для України енергоносiй має утвердитися регулююча роль держави. Економiчнi правила для всiх господарюючих у паливно-енергетичному комплексi суб’єктiв повинні розроблятися та контролюватися державою. Загальнодержавних iнтересiв необхiдно дотримати щодо надiйного на взаємовигiднiй основi забезпечення паливом головних споживачiв вугiльної продукцiї (соцiально-побутова сфера, електростанцiї, коксохiмзаводи), пiдтримання через цiну на вугiлля конкурентоспроможностi кiнцевих продуктiв вiтчизняного виробництва, антидемпiнгової полiтики у продажу вугiлля, формування та досягнення рацiонального паливно-енергетичного балансу.

Об’єктивнi кiлькіснi критерії для державних рiшень може дати тiльки реальний паливно-енергетичний баланс України. Для його розробки, на основi галузевих та мiжгалузевих матерiально-виробничих балансiв, визначається загальна потреба народного господарства в електроенергії, енергоносiях, побутовому й технологiчному паливi. Виходячи з цього, з огляду на економiчну доцiльнiсть та реальнi можливостi зовнiшньоекономiчного балансу визначаються обсяги закупiвлi iмпортних і надобутку вiтчизняних енергоносіїв. Шляхом порiвння показникiв паливно-екергетичного балансу i реальних обсягiв видобутку вiтчизняних енергоносiв приймаються державнi рiшення, а також встановлюються контрольнi цифри щодо обсягiв видобутку вугiлля. Вартостi видобутку, загальної суми компенсацiйних виплат, районних коефiцiєнтiв та iн.

Створення для вуглевидобувних пiдприємств нормального економiчного середовища, адекватне поєднання їх виробничо-господарської дiяльностi iз загальним ринковим механiзмом формує можливість необхiднiсть для них постійно знижувати затрати на видобуток, а також оптимiзувати структуру його собiвартостi. У цiй структурi питома вага оплати працi має зрости до рiвня, вiдповiдного цiнi робочої сили на ринку працi. Необхiдно також значно збiльшити частку амортизацiйних вiдрахувань — до рiвня, що забезпечує вiдтворення основних фондiв. Таким чином, по-перше, будуть послiдовно подоланi основнi суспiльно-економiчнi суперечностi з блокуючою дiєю щодо розвитку вугiльної промисловостi; по-друге, ця галузь увiйде у сферу впливу об’єктивних загально-економiчних потенцiалiв ефективностi й прогресу. Це створить умови для перебудови структури власностi, забезпечить iнвестиційну привабливiсть галузi та якiсне зрушення в ефективностi вуглевидобутку.

Розділ 2. Структура і територіальна організація вугільної промисловості.