2. Закріплені в ку (ст.116), а також в зу „Про кму”. Відповідно до ст.116 ку:

- КМУ забезпечує де-вний суверенітет та економічну самостійність України;

- проведення державної фінансової політики, ціньової, інвестиційної, податкової політики;

- розробляє проект закону про бюджет України і забезпечує його виконання.

КМУ:

• утворює, реорганізовує та ліквідовує, відповідно до закону, міністерства та інші центральні органи вик.влади;

• координує роботу міністерства фінансів України, інших органів держ.вик.влади;

• призначає та звільняє з посад, за поданням прем’єр-міністра України керівників центральних органів вик.влади, які не входять до складу КМУ, наприклад, голови ДПА.

Ст.20 ЗУ „Про КМУ” визначає такі повноваження:

• забезпечення проведення державної фінансової політики;

• сприяння стабільності національної грошової одиниці України;

• повноваження в сфері бюджетного процесу;

• приймає рішення про використання коштів резервного фонду;

• обслуговує державний борг;

• приймає рішення про випуск облігацій внутрішніх та зовнішніх позик, а також де-вних грошово-речових лотерей;

• забезпечує проведення державної політики цін;

• виступає гарантом позик, які у визначених законом про державний бюджет України межах або відповідно до МД, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.

3. Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, повноваження визначені в БК, в інших спеціальних законам, Положенні „Про міністерство фінансів України” від 27 грудня 2006 року №1837. Мін.фін. є головним провідним органом у системі центральних органів вик.влади із зебезпечення виконання єдиної фінансової політики, бюджетної, митної, політики у сфері де-вного внутрішнього контролю, розроблення та виробництва колографічних записних елементів.

Здіснює контроль за проведенням фінансової політики Головним контрольно-ревізійним управлінням, Державним казначейством.

Має повноваження за різними напрямами фінансової політики де-ви.

В складі мін.фіну діє де-вне казначейство України, повноваження якого закріплені в БК, інших спеціальних фінансових законах, деталізовані в Положенні „Про Де-вне казначейство України” затверджене Постановою КМУ від 21.12.2005 року №1232. Відповідне до БК:

- веде бугалтерський облік всіх надходжень, які належать де-вному бюджету України;

- за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були надміру або помилково зараховані до де-вного бюджету;

- здійснює обслуговування фонду коштів.

Містять фінансові управління і фінансові відділи.

6. Важливе місце займають органи державної контрольно-ревізійної служби – ЗУ „Про де-вну контрольно-ревізійну службу”, відповідно до якого де-вна контрольно-ревізійна служба складається з головного контрольно-ревізійного управління, контрольно-ревізійних управлінь в АРК, областях, містах Києві і Севастополі, в районах, містах, районах у містах. Головним їх завданням є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням де-вних фін.ресурсів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, ефективним використанням коштів та майна, станом і достовірністю бугалтерського обліку і фін.звітності в міністерствах, інших центральних органах вик.влади, де-вних фондах, у бюджетних установах і у суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах та організаціях, які отримують або отримували у період, який перевіряється кошти з бюджетів всіх рівнів та державних коштів або використовують чи використовували в період, який перевіряється, де-вне чи комунальне майно (підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення вироблених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому.

Форми де-вного контролю КРУ:

• де-вний фінансовий аудит;

• перевірка де-вних закупівель та інспектування.

Органи ДПС. Повноваження закріплені в ЗУ „Про ДПС в Україні”, яким визначена система органів ДПС, основні завдання органів ДПС та функції. Головне завдання – це здійснення державного контролю за своєчасністю, а також за дотриманням зак-ва в сфері розрахунків, за дотриманням валютного зак-ва. Форми контролю: перевірки.

В сфері фінансів повноваження також мають органи державної митної служби:

- здійснення контролю за сплатою обов’язкових платежів, які справляють при перетині державного кордону України.

Митний Кодекс України, ЗУ „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та де-вними цільовими фондами”, Положення „Про де-вну митну службу України, яке затверджене Постановою КМУ від 18 липня 2007 року №940.

Рахункова палата України – це орган парламентського контролю в сфері державних фінансів. Повноваження визначені КУ та ЗУ „Про рахункову палату”. Відповідно до КУ Рахункова палата здійснює контролю за надходженням коштів до державного бюджету України.

ТЕМА: ДУ в сфері банківської ді-сті.

1. Заг. ха-стика банківської системи, як об’єкта управління.

2. НБУ як суб’єкт ДУ.

3. Банківське регулювання.

4. Створення комерційних банків. Відкриття філій, представництв, відділень.

5. Порядок надання дозволів та ліцензій на здійснення бакнківських операцій.

6. Дистанційний контроль.

7. Санкції за порушення банк. зак-ва.

8. Порядок ліквідації комерц. банків.

1. Банк. система України складається з НБУ та комерційних банків. ДУ банківською системою України – це урегульований нормами АП владно-організуючий вплив НБУ на відносини, які виникають в сфері банк.системи, спрямований на забезпечення стабільності грошової одиниці України та банківської системи в цілому. В світі склалося три моделі ДУ банківської системи:

1) характерна для Франції, ця модель характеризується наявністю декількох де-вних органів спец.компетенції, які наділені повноваженнями в різних галузях ДУ в банківській сфері, а саме де-вного органу, який здійснює регулювання банківської ді-сті шляхом видання підзаконних НПА, державного органу, який наділений дозвільними повноваженнями в сфері банківської ді-сті, де-вного органу, до повноважень якго віднесено здійснення нагляду в сфері банківської ді-сті;

2) притаманна Іспанії, для неї характерні: розподіл повноважень щодо ді-сті кредитних установ між центральним банком та міністерством економіки та фінансів (надають дозвіли на заснування приватних банків, вносять зміни до статуту та інших установчих документів, надають згоду на заміщення керівних посад банків);

3) характерне те, що всі повноваження щодо нагляду в сфері банківської ді-сті належать центральному банкому. Така модель використовується в Україні.

2. Центральні банки мають різну назву, однак спільну правову природу (подвійна правова природа). Центр.банк з одного боку є де-вним органом, уповноваженим здійснювати нагляд в сфері банк.ді-сті, а з іншого боку – банківська установа, яка здійснює певні види банківських операцій. Пр.статус центральних банків характеризуються такими основними чинниками:

1. рівнем нормативно-правового закріплення;

2. ступенем самостійності, незалежності в системі органів де-вної влади;

3. за характером взаємовідносин з іншими фінансово-кредитними установами.

Центральний банк – це юридична особа, яка має особливий пр.статус, відмінна ознака якого - відокремленість майна банку від майна де-ви. Хоча формально майно ЦБ перебуває у де-вній власності, проте ЦБ наділений правом розпоряджатися ним як власник. За своєю природою ЦБ відрізняється від де-вного банку. ЦБ за своїм пр.статусом має бути незалежним та впливовою структурою, однак в реальних умовах незалежність реальних банків нерідко виявляється обмеженою. Пр.статус НБУ закріплений в ЗУ „Про НБУ”. В КУ закріплена основна ф-я НБУ – забезпечення стабільності нац.грошової одиниці України. НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом де-вного управління, юр.статус, ф-ї, повноваження та при-пи організації якого визначаються КУ, ЗУ „Про НБУ” тощо. НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів в межах, затвердженого кошторисом, а у визначених законом випадках – за рахунок де-вного бюдежту. НБУ має відокремлене майно, не відповідає за зобов’язання органів д.влади і навпаки. НБУ не відноситься до жодної із гілок влади. Керівні органи НБУ:

• Рада НБУ;

• Правління.

ТЕМА: ДУ в сфері митної справи.

1. Заг.характеристика митної справи в Україні.

2. Система органів ДУ в сфері митної справи.

3. Митні режими.

4. Митна політика та система принципів та напрямів ді-сті де-ви у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних заходів регулювання зовеішньої торгівлі.

1. Порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане із встановленням і справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушенням митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України становлять митну справу. Митна справа є складовою зовнішньополітичною та зовнішньоекономічної ді-сті України. У митній справі Україна дотримується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм та стандартів. Засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів, які справляються при перетині митного кордону України, умови митного укладення, спец.митні зони та митні режими, перелік товарів експорту, імпорту, яких через Україну забороняється встановлюється виключно митним кодексом України та законами України. Відповідно до ст.5 Митного кодексу України, територія України зайнята сушею, територіальним морем, внутрішні води та повітряний простір, а також, штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України становлять митну територію України.

2. Система органів: КМУ (відповідно до КУ, митного кодексу, організовує та забезпечує здійснення митної справи, також координує ді-сть спеціально уповноваженого центр.органу в галузі митної справи при вирішенні питань, що стосуються митної справи). Безпосереднє керівництво покладається на спеціально уповноважений центр.орган виконавчої влади в галузі митної справи – Державна митна служба України. Митне регулювання в Україні здійснюється на основі таких при-пів:

1) виключна юрисдикція України на її митній території;

2) виключна компетенція митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) в єдиному порядку переміщення товарів і трансопртних засобів через митний кордон;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та законних інтересів громадян при здійсненні митної справи, гласності та прозорості.

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, які виконують такі завдання:

1. виконання та контроль за додержанням зак-ва України в галузі митної справи;

2. захист ек.інтересів України;

3. сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовеішньоекономічних зв’язків;

4. застосування заходів тарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон;

5. здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, удосконалення форм і методів його здійснення;

6. здійснення контролю за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

7. здійснення верифікації сертифікатів, походженням товарів з України;

8. розвиток міжн.співробітництва.

Митна служба України – це єдина загальна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональної митниці та митниці. Центральний орган виконавчої влади – повноваження визначені в митному кодексі України.

Регіональна митниця є митним органом, який на території закріпленого за ним регіону, в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням зак-ва України, здійснюється керівництво та контроль за ді-стю підпорядкованим їй митниць та спеціалізованих митних установ та організацій.

Митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання зак-ва України з пиатнь митної справи, справляння податків і зборів, які справляються при перетині митного кордону, а також здійснення інших повноважень у сфері митної служби. Створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюється державною митної службою України. Для забезпечення виконання цих завдань можуть створюватися митні пости, які є структурним підрозділом або регіональної митниці або митниці. Можуть створюватися експлуатаційні транспортні, інформаційно-аналітичні, кінологічні спеціалізовані установи та освітні організації. Спеціально уповноважений центральний орган має такі повноваження:

1. участь у формуванні де-вної політики, у забезпеченні її реалізації, забезпечення захисту економічних інтересів України;

2. організація і забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і трансопртних засобів, що переміщується через митний контроль України;

3. забезпечення контролю за дотриманням правил переміщення валютних цінностей;

4. переговори з митними органами інших де-в.

Митний Кодекс України визначає такі провадження щодо митного контролю:митні контролі, митні режими.

ТЕМА: ДУ в сфері захисту економічної конкуренції.

1. Загальна характеристика державної політики в сфері захисту економічної конкуренції.

2. Органи, які здійснюють управління в сфері захисту економічної конкуренції.

3. Адміністративно-правовий статус антимонопольного комітету України.

НПА: ГК, ЗУ „Про захист економічної конкуренції”, ЗУ „Про антимонопольний комітет України, ЗУ „Про природні монополії”, ЗУ „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

1. Згідно з ГК антимонопольно-конкурентна політика – це політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення від взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок збільшення якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної, соціально-орієнтованої економіки. Де-ва здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвитку змагальності в сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, які затверджуються ВРУ за поданням КМУ. Згідно ст.19 ГК однією із сфер державного контролю є сфера монополізму та конкуренції. Де-ва підтримує конкуренцію як змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання невизначають умов реалізації товару на ринках.

2. Де-вна антимонопольно-конкурентна політика здійснюється уповноваженими органами д.влади та органами МС. Органам д.влади та органам МС, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачені законодавством. В законі можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою збереження нац.безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів. Законом передбачено право суб’єктів господарювання у разі порушення цієї вимоги оскаржувати прийняті рішення в установленому законом порядку. Управління здійснюють органи виконавчої влади до компетенції яких належить забезпечення де-вного регулювання та управління у відповідних галузях економіки, ці органи проводять моніторинг ринків цих галузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку, а контроль за дотриманням антимонопольного конкурентного зак-ва здійснюється антимонопольним комітетом України.

3. Антимонопольний комітет України є де-вним органом із спец. Статусом, метою ді-сті якого є забезпечення де-вного захисту конкуренції у підприємницькій ді-сті та у сфері де-вних закупівель. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту і підзвітний ВРУ. Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації де-вної конкурентної політики в частині здійснення де-вного контролю за дотриманням зак-ва про зихист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення та припинення порушень зак-ва про захист ек.конкуренції; в частині контролю за концентрацією узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулювання цін та тарифів на товари, що реалізуються (виробляються) суб’єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування зак-ва про захист ек.конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренцї в сфері де-вних закупівель. Антимонопольний комітет України утворюється в складі Голови та 10 де-вних уповноважених. Голова призначається ВРУ за поданням Прем’єр-міністра України. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення складають систему органів антимонопольного комітету України.

ТЕМА: ДУ та державне регулювання в сфері паливно-енергетичного комплексу України.

1. Загальні засади державної політики в сфері паливно-енергетичного комплексу України.

2. Органи, які здійснюють управління та регулювання в сфері паливно-енергетичного комплексу України.

3. Основні засоби держ.впливу в сфері паливно-енергетичного комплексу України.

НПА: ЗУ „Про нафту і газ”, „Про електроенергетику”, Гірничний ЗУ, Указ Пр.України від 21 квітня 1998 року №335/98, яким затверджено Положення про національну комісію регулювання електроенергетики, Кодекс України про надра, Постанова КМУ від 2 листопада 2006 року № 1540, якою затв. Положення про міністерство палива та енергетики України, Постанова КМУ від 2 листопада 2006 року №1927, якою затв. Положення про міністерство вугільною промисловості.

1. Паливно-енергетичний комплекс складають певні галузі: галузь електроенергетики, теплової енергетики; атомної; нафти та газу. В Україні затверджено енергетичну стратегію України на період до 2030 року, яку схвалено Розпорядженням КМУ від 15 березня 2006 року №145 – Е. На виконання цієї енергетичної стратегії розроблено план заходів. В енергетичній стратегії визначено основні цілі України в галузі енергетики, основні завдання та напрями, позиціонування України на міжнародних енергетичних ринках. Цілями енергетичної стратегії України є:

• створення умов для постійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти;

• визначення шляхів та створення умов для безпечного, надійного та сталого функціонування енергетики та її максимального розвитку;

• забезпечення енергетичної безпеки де-ви;

• зменшення техногенного навантаження на довкілля та забезпечення цивільного захисту в сфері техногенної безпеки в сфері техногенної безпеки паливно-енергетичного комплексу;

• зниження питомих витрат у виробництві та використання енергопродуктів за рахунок провадження…

• інтеграція об’єднаної енергосистеми України до Європейської енергосистеми з послідовним збільшенням експорту електроенергії.

Існуюча система управління в паливно-енергетичному комплексі України є недосконалою, формувалася спонтанно. Національна комісія регулювання електроенергетики України є центральним органом виконавчої влади із спец.статусом. Ключовими суб’єктами де-вного управління в даній сфері є КМУ, галузеві міністерства і відомства, Де-вний комітет ядерного регулювання України, Національне агенство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Паливно-пенергетичний комплекс України (енергетика) – галузь або сектор економіки, до якого входять суб’єкти господарювання, ді-сть яких пов’язана з розвідуванням, видобутком, переробкою, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, передачею, розподілом, торгівлею, збутом чи продажем енергетичних продуктів (енергоносіїв), а саме палива, електричної і теплової енергії, крім суб’єктів, основна ді-сть яких спрямована на задоволення потреб населення та госп. комплексу у послугах централіхованого опалення та постачання гарячої води.

До повноважень КМУ належать:

1. виконання законів України в сфері ПЕК;

2. затвердження енергетичної політики та умов управління де-вними енергетичними активами;

3. удосконалення системи управління ПЕК.

Безпосередньо управління в сфері ПЕК здійснюють галузеві міністерства.

НАЕР має такі повноваження:

1. проведення єдиної де-вної політики в сфері використання енерг.ресурсів та енергозбереження;

2. забезпечення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних видів палива у балансі попиту та балансування енергоносіїв;

3. створення де-вної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв;

4. удосконалення системи обліку та контролю за споживання енерг.ресурсів;

5. функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енерг.ресурсів у сусп.виробництві.

Суб’єкти госп., які мають право здійснювати аудит мають такі повноваження:

1. розроблення рекомендацій щодо удосконалення;

Контроль за технічним станом об’єктів, режимами енергоспоживання, дотриманням безпеки здійснюють відповідні де-вні інспекції і спец.комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та НС.

Головним провідним органом забезпечення реалізації політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах є міністерство палива і енергетики України, основні завдання якого:

1. де-вне управління паливно-енергетичним комплексом;

2. забезпечення енергетичної безпеки де-ви;

3. розроблення пропозицій щодо удосконалення економічних важелів стимулювання розвитку паливно-енергетичного комплексу;

4. участь у формуванні, регулюванні та удосконаленні ринко-паливно-енергетичних ресурсів.

Міністерство вугільної промисловості України – провідний орган з пиатнь забезп. реалізації де-вної політики у вугільній та торфо-добувній галузі. Завдання:

1. участь у формуванні та забезпеченні реалізації де-вної політики;

2. здійснення структурної перебудови вуг.галузі та підвищення ефективності управління нею;

3. створення сприятливих умов для здійснення приватизації підприємств;

4. формування балансу вугілля та вуг.продукції;

5. участь у формуванні регулювання та вдосконалення ринку вуг.продукції.

Держ.регулювання в сфері енергетики здійснює НКРЕ. Повноваження визначенні в зУ „Про природні монополії” (міститься термін нац.комісія регулювання ринку природ.монополій), ЗУ „Про електроенергетику” і в Указі Пр..

ТЕМА: Державне управління в сфері телекомунікації.

1. Загальна характеристика ДУ в сфері телекомунікації.

2. Органи, які здійснюють управління та регулювання.

3. Основні засоби впливу.

НПА: ЗУ „Про радіочастотний ресурс України”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про нац.систему конфіденційного зв’язку”, „Про телекомунікацію”.

1. Основні засади держ.політики в сфері телекомунікації визначені в НПА України, а також в документах програмного характеру. Основними принципами ді-сті в сфері телекомунікації є:

1. доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних мереж, послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;

2. взаємодія та взаємозв’язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв’язку між споживачами всіх мереж;

3. забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;

4. державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікації;

5. заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;

6. збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;

7. впровадження світових досягнень в сфері телекомунікації, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних та фінансових ресурсів, новітніх технологій, а також управлінського досвіду;

8. сприяння розширенню міжнародного співробітництва;

9. забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;

10. ефективність та прозорість регулювання в сфері телекомунікації;

11. створення умов сприятливих для ді-сті у сфері телекомунікації з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.

2. ДУ в сфері телекомунікації здійснюють: КМУ, центральний орган вик.влади в галузі зв’язку та ін.органи вик.влади в межах їх компетенції.

КМУ має такі повноваження:

• забезпечує проведення державної політики в сфері телекомунікації, рівні умови розвитку всіх форм власності сфері телекомунікації;

• здійснює управління об’єктами державної власності сфері телекомунікації;

• спрямовує та координує діяльність органів виконавчої влади в сфері телекомунікації.

Центральний орган виконавчої влади в галузі зв’язку (міністерство транспорту та зв’язку України) має такі повноваження:

• розробляє пропозиції щодо політики в галузі зв’язку;

• розробляє проекти законодавчих актів з питань телекомунікації;

• приймає НПА з питань, віднесених до його компетенції;

• визначає вимоги щодо рівня якості телекомунікаційних послуг;

• розробляє прогнози розвитку телекомунікаційних ринків та послуг.

Органом регулювання сфері телекомунікації є Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) – центральний орган вик.влади зі спец.статусом.

ЗУ „Про природні монополії”, а саме – ст.12, 13. Відповідно до ст. 12 основними завданнями комісій з питань регулювання природних монополій є:

1. регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

2. сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення і розвитку конкуренції, виведення товарного ринку із стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше розвивати конкуренцію та задовольняти попит;

3. формування ціньової політики у відповідній сфері регулювання;

4. сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів.

Нагляд за ринком телекомунікації здійснюється шляхом:

• контролю за якістю телекомунікаційних послуг;

• перевірки додержання ліцензійних умов оператирами та провайдерами телекомунікації;

• шляхом контролю за додержанням суб’єктами ринку телекомунікації законодавства, стандартів та інших НПА в сфері телекомунікації.

ТЕМА: ДУ транспортною системою.

1. Основні засади держ.політики.

2. Органи, які здійснюють управління.

НПА: ЗУ „Про транспорт”, „Про трубопровідний транспорт”, Про залізничний транспорт, Про автомобільний транспорт, ЗУ „Про державну спеціальну службу транспорту”.

1. Мета та завдання ДУ транспортною системою:

1. своєчасне, повне, якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезенні та задоволення потреб оборони країни;

2. захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

3. безпечне функціонування транспорту;

4. додержання необхідних пропорцій та темпів розвитку нац.транспортної системи;

5. захист економічних інтересів України, законних інтересів підприємств та організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

6. створення рівних умов для розвитку госп.ді-сті підприємств транспорту;

7. обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

8. координація роботи різних видів транспорту;

9. ліцензування окремих видів ді-сті в сфері транспорту;

10. охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

2. КМУ, центр. орган вик.влади (міністерство транспорту та зв’язку України).

ТЕМА: ДУ в сфері будівництва і житлово-комунального господарства.

1. ДУ в сфері будівництва і житлово-комунального господарства здійснюють міністерство з питань регіонального розвитку та будівництва та міністерство з питань житлово-комунального господарства України.

Концеація розвитку житлово-комунального господарства, ЗУ „Про житлово-комунальні послуги”.

Основними завданнями міністерство житлово-комунального госп. є:

1. участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту, а також благоустрою населених пунктів та галузей поховання;

2. управління, координація та регулювання діяльності у зазначеній сфері;

3. реформування житлово-комунального господарства;

4. технічне регулювання в сфері житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту;

5. забезпечення проведення єдиної технічної, соціально-економічної політики в сфері питної води та питного водопостачання;

6. регулювання ді-сті суб’єктів природних монополій в сфері централізованого тепло- водопостачання та водовідведення.

Крім ді-сті суб’єктів господарювання, які здійснюють комбіноване виробництво теплової і елктричної енергії та (або) використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії.

Є пропозиція закріпити повноваження з питань регулювання ринків комунальних послуг за національною комісією з питнь регулювання електроенергетики України.

Створено урядовий орган – державна житлово-комунальна інспекція. Орган створений у 2008 році, підзвітний та підконтрольний міністрові з питань житлово-комунального господарства. Основними завданнями є:

- участь в реалізації держ.політики в сфері житлово-комунального господарства, здійснення де-вного контролю за дотриманням зак-ва, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил в сфері житлово-комунального господарства. Державний контроль здійснюється за дотриманням виконавцями та виробниками житлово-комунальних послуг, в тому числі суб’єктами природних монополій та суміжних ринків в сфері централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення; контроль за дотриманням власниками та співвласниками житлових будинків, квартир, приміщень, стандартів, нормативів, норм і правил щодо введення їх обліку, обстеження і паспортизації. Здійснення контролю за дотриманням суб’єктами в сфері житлово-комунального господарства норм, стандартів, правил стосовно утримання обслуговування, експлуатації, системи водо-, теплопостачання, водовідведення, газопостачання та іншого інженерного обладнання багатоквартирних житлових будинків, утримання, обслуговування і використання житлового фонду, кількості та якості житлово-комунальних послуг, формування цін та тарифів на житлово-комунальні послуги, а також в сфері благоустрою населених пунктів та галузі поховання.

Державний нагляд здійснюється за виконанням:

• робіт з утримання, обслуговування та використання житлового фонду відповідно до стандартів, нормативів, норм та правил;

• нагляд за виконанням інвестиційних і регіональних програм розвитку житлово-комунального господарства.

ТЕМА: ДУ у сфері праці та соціального захисту.

1. Загальні засади ДУ в сфері праці та соц.захисту.

2. Органи, що здійснюють ДУ.

3. Основні засоби державного впливу в сфері праці та соц.захисту.

1. Загальні засади державної політики в сфері праці та соціального захисту закріплені в документах програмного характеру. Концепції соціального забезпечення населення України, схвалена Постановою ВРУ від 21 грудня 1993 року №3758-12. Зазначеною концепцією було передбачено біля здобуття Україною незалежності має бути створено систему соціального забезпечення населення. В основу такої системи мають бути закладені певні принципи та гарантії їх реалізації, зокрема, мають бути закладені гарантії щодо реалізації права на працю та на допомогу у випадку безробіття, підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соц.гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари та послуги. Мають бути закріплені гарантії надання державної допомоги, пільг, інших видів соц.підтримки, малозабезпечених громадянам і сім’ям, які виховують дітей, гарантії, спрямовані на матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, ти мчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника.

Принципи:

1. диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення в залежності від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту;

2. перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами та громадянами;

3. визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів;

4. відповідність форм соціального забезпечення населення, ступенів розвитку ринкових відносин в економіці.

Кодекс Законів про працю України, ЗУ про зайнятьсть населення, про охорону праці, про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку, про статус ветеранів війни, гарантії їх соц.захисту, про основи соц.захищеності інвалідів України, про соц. і пр. захист військовослужбовців та членів їх сімей, про державно-соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям, про соц.захист дітей війни, про основи соц.захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, про забезпечення організаційно-правових умов соц.захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Європейська соціальна Хартія, ратифікована ЗУ від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої де-ви мають запровадити певні основні принципи:

1. кожна л. повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає;

2. усі працівники мають право на справедливі умови праці;

3. усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці;

4. усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їх сімей;

5. усі працівники та роботодавці мають право на свободу об’єднання у національні та міжнародні організації з метою захисту своїх економічних та соц.інтересів;

6. усі працівники та роботодавці мають право на укладання колективних договорів;

7. діти мають право на особливий захист від фізичних та моральних ризиків, на які вони наражаються;

8. працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист;

9. кожна людина має право на належні умови для професійної орієнтації;

10. кожна людина має право на належні умови для професійної підготовки;

11. працівники мають право брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві;

12. усі працівники мають право на рівні можливості та рівне ставлення до них у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі;

13. усі працівники мають право на захист у випадку звільнення;

14. усі працівники мають право на захист своїх вимог у разі банкрутства їх роботодавців;

15. всі працівники мають право на гідне ставлення до них на роботі.

2. Управління здійснює КМУ, Центральні органи вик.влади, МДА. Головним органом є Міністерство праці та соціальної політики України, повноваження якого завтерджені Постановою КМУ від 2 листопада 2006 року №1543.

Згідно з Положенням Мін.праці є головним органом в системі органів ВВ із забезпечення реалізації держ.політики у сфері зайнятості та трудової міграції; соціального захисту населення; загальнообов’язкового державного соціального страхування; в сфері соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням зак-ва про працю, оплати, нормування та стимулювання праці, професійної класифікації робіт та професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, а також розвитку соц. діалогу; керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов’язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній та вільнообраній зайнятості, підвищенню якості та конкурентоспроможності робочої сили; посилення мотивації для праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації громадянами права на соц.захист; забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення нагляду за додержанням роботодавців умов зак-ва про працю; розроблення заходів, спрямованих на подолання бідності; забезпечення здійснення пенсійним фондом його функцій.

Повноваження служби зайнятості визначені в законі „Про зайнятість населення”.