35. Безробіття

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці. Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких – 9,2%, у Польщі – 19,2%, у Чехії – 7,8%, в Італії – 8,2%, у Португалії – 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в Європі «економічне диво».

Уряд правління в Україні звітує, що 2006 року економіка зросла на 14 %. Але робочих місць побільшало тільки на 1%!

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

36. Становлення ринку праці в україні.

Ринок праці – сук. механізмів, що забезпечують узгодженість та координацію попиту і пропозиції праці, оплати праці, соц. захист найманих працівників.. Загалом становлення ринку праці Укр.. розпочалось напоч. 90рр. В цей період держава відмовляється від монопального права на працевлаштування і бере на себе ф-цію здійснювати матеріальне та соціальне підтримання працівників, які втратили роботу. На поч. 90-рр ринок праці характеризувався наявністю значної к-сті зайнятих на держ. підприємствах, існування негнучкої сис-ми оплати праці та низької мобільності робочої сили. За роки незалежності, внаслідок спаду в-ва попит на робочу силу різко скоротився. Найбільше скорочення попиту на робочу силу припадає 1996-98рр. Тоді величина попиту складала 35 тис. вакансій, коли в 1995 було 86 тис. вакансій. В 1996-98 на одне робоче місце припадало до 30 осіб. Від 1999 пропозиція робочої сили скорочується, а попит натомість збільшується, і у 2004 попит на робочу силу становив 170тис. вакансій. Найменше вакансій на и1 робоче місце в м.Києві, 7 осіб на 1 роб. місце у Львові, 27-Фран.обл.,31-Терн.обл., 25-Черк.,21- Рівненська. За роки незалежності в Україні склалась 3ох секторна модель ринку праці: сектор занятих в офіц. екон., зайняті в неофіц., і зайняті в оф. і неоф. секторах. На сегментацію ринку праці впливають: структурні зміни, які спричиняють диспропорції в попиті і пропозиції робочої сили на ринку праці, поява нових альтернативних форм господарювання, зміни у сис-мі власності, зовнішньо-екон. чинники, які суттєво впливають на рівень сегментації та на процеси входження в СОТ.

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності. Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік. Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Йдеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та самозайнятих. Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері. Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні - до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар'єром економічного зростання.