4.3. Терапія сенсорних розладів

Бернард Рімланд [41] звернув увагу на те, що симптоми аутизму можуть бути спричинені труднощами у сприйманні сенсорних подразників. Концепція Рімланда підтверджена в дослідженнях Гашімото, Макклелланда та ін. [31, 36].

Термін „сенсорна інтеграція” вперше вжив у 1902 році Ч. Шерінгтон. Нове, ширше значення запропонувала Дж. Айерс наприкінці 60-х років минулого століття. За Айерс, сенсорна інтеграція є процесом, у якому відбувається організація (інтеграція) перцептивних даних.

Терапію сенсорних розладів треба трактувати як базову у допомозі аутистичній дитині. Техніки, які застосовують у терапії сенсорних розладів, найкраще викоритовувати стосовно окремих сфер відчуттів. Найважливішою спільною рисою цих технік, їхнім завданням є вироблення у дитини толерантності на зовнішні подразники і контролювання їх терапевтом, а не самою дитиною [6].

Терапія повинна стосуватись передусім тих сфер, у яких в конкретної дитини простежуються стереотипи. Згідно з головними засадами сенсорної інтеграції особа, з якою проводять терапію, повинна бути активною, тобто сама вибирати те, що їй приємне, чого вона потребує.

Зауважимо, що сенсорна інтеграція концентрується більше на причинах, якщо досягнення адаптаційної поведінки не є її головною метою. З’ясування причин аутизму тільки в категоріях сенсорних розладів є однобічним вирішенням проблеми.

4.4. Недирективні форми терапії

Метою цих форм терапії є зниження рівня страху в аутистичних осіб внаслідок пристосування до довкілля, а також навчання поведінки, необхідної для адаптації в суспільстві; головний акцент роблять на налагодженні контакту через наслідування і спільну активність.

До цієї терапії належить, зокрема, ігрова терапія, розроблена Вірджинією Акслайн, в основі якої є налагодження теплих, приятельських взаємин між терапевтом і дитиною. Засади недирективної ігрової терапії грунтуються на концепції недирективної терапії Карла Роджерса. У процесі застосування цього виду терапії дитина має змогу відкрито виражати свої почуття і керувати процесом зустрічі. Важливими є такі обмеження, як заборона нищення речей або атакування інших осіб.

Недирективна терапія охоплює також елементи арт-терапії (малювання, ліплення, колаж), ігри з різноманітними предметами та речовинами.

Використання спеціальних психотерапевтичних ігор під час занять із аутистичною дитиною

Необхідність психотерапевтичної роботи

У житті будь-якої дитини час від часу трапляються моменти, коли вона потребує психотерапевтичної допомоги. Пояснити це можна особливостями людської психіки: якщо накопичився критичний рівень напруження, то в здоровому організмі виникає захисна реакція, щоб звільнитися від цього напруження і від негативних емоцій. Така захисна реакція виникає, наприклад, якщо дитина втомилася або якщо її ображають. Звільнення від негативних емоцій найчастіше настає, коли люди плачуть. За допомогою сліз вдається послабити напруження, причому цей спосіб найбільш гуманний, соціально адекватний і безпечний для навколишніх. Також емоційна реакція дитини може виявлятися в агресивності. Дитина починає кричати, битися або кусатися. І в одному, і в іншому випадку такі реакції виникають спонтанно: дитина не усвідомлює, чому вона кричить або плаче. Однак унаслідок цього настає довгожданне полегшення.

Зауважимо, що не завжди інстинктивні способи захисту допомагають самостійно позбутися стану напруження. До того ж неконтрольовані емоційні спалахи в поведінці дитини можуть бути соціально неприйнятними: якщо вона кусається, штовхається і плюється, це ускладнює процес спілкування з нею.

У подібних випадках допоможуть спеціально організовані ситуації, які можуть дати психотерапевтичний ефект:

• відвідини басейну;

• дитячі атракціони: стрибки на батутах, басейн з пластмасовими кульками та ін.;

• різноманітні види рухової активності: метушня (жартівлива боротьба), фізичні вправи, заняття спортом, танці;

• спілкування з природою: прогулянки в ліс, парк тощо.

На відміну від здорової дитини, яка звичайно відчуває труднощі лише час від часу, а інколи й успішно справляється з ними без сторонньої допомоги, аутистична дитина постійно перебуває у стані напруги і не здатна вийти з нього самостійно.

Аутист не вміє керувати своїми емоціями, зокрема негативними. Це часто завдає труднощів батькам, яким важко контролювати поведінкові реакції дитини. Через неможливість вплинути на поведінку дитини батьки часто соромляться з’являтися з нею на вулиці, у громадських місцях; на прогулянці вважають за краще усамітнитися в найтихішому куточку парку, не бавитися з дітьми на дитячому майданчику. Однак така поведінка батьків не вирішує проблеми .

У моменти, коли дитина починає поводитися неадекватно, близькі дорослі повинні розуміти, що вона робить це не спеціально, а лише тому, що почувається дискомфортно. Агресивні випади, крик, розкидання предметів та іграшок тощо – так дитина намагається захистити себе в ситуації, що виявилася для неї болючою. Під час загострень треба думати про стан дитини, а не про правила пристойності, і докласти всіх зусиль, щоб допомогти їй.

Допомогти дитині-аутисту дуже важко. По-перше, далеко не завжди зрозуміла причина такої реакції, важко виявити джерело дискомфорту. По-друге, батьки і педагоги не знають, що робити в подібній ситуації, а звичні спроби заспокоїти не дають результату, а інколи ще більше дратують дитину. Зауважимо, що емоційні спалахи виникають в аутистичної дитини досить часто і з найрізноманітніших причин. Щоб допомогти такій дитині, треба зрозуміти характер цього спалаху, з’ясувати причину неадекватної поведінки.

Причиною емоційного спалаху аутистичної дитини може бути переживання гострого дискомфорту, наприклад, коли перервана стереотипна гра дитини (гра, основним змістом якої є багаторазове повторення незмінного ланцюжка певних дій протягом тривалого часу; учасником гри є саме дитина; мета і логіка гри, значення пророблюваних дій часто незрозумілі для оточуючих). Якщо спробувати відірвати її від улюбленої гри в кубики або забрати пластилін, з якого вона годинами ліпить абстрактні фігури, то швидше за все дитина виразить свій протест криком і відмовиться віддавати іграшки.

Причиною неадекватних дій може бути емоційне перенасичення, дитина намагається своїми діями дозувати емоційно насичену інформацію, яка надходить ззовні. Наприклад, якщо дорослий співає дитині пісеньку, яка їй дуже подобається, а вона раптом затуляє долонькою рот дорослого, закликаючи припинити спів. Негайно припиніть і не наполягайте на продовженні.

Причиною багатьох емоційних реакцій аутистичної дитини є бажання позбутися негативних емоцій, що накопичилися. У цьому випадку можна говорити про своєрідну «емоційну розрядку».. Іноді така реакція виявляється в агресивних діях. У цій ситуації треба дати можливість дитині заспокоїтися, не намагатися карати дитину за погану поведінку.

В інших випадках дитина своїми діями намагається підвищити власний емоційне тло, наче «само стимулюється», вона надто збуджена, втрачає контроль над своєю поведінкою. Дитина може завдавати собі удари по голові та інших частинах тіла. У цьому випадку вона викликає у себе переживання Тевних примітивних емоцій, які дають їй заряд енергії. Таку реакцію дитини можна назвати «емоційною підзарядкою».

Найскладніший випадок, коли причину афективного спалаху зрозуміти неможливо. Дитина раптом починає поводитися дивно й неадекватно, хоча щойно була абсолютно спокійною. В цьому випадку треба спробувати переключити увагу дитини на її улюблене відчуття: наприклад, погладити її по спинці або почати її улюблену гру, - можна запропонувати конструктор, з деталями якого дитина почне забавлятися, можна також переливати воду. Швидше за все, дитина підтримає дорослого і заспокоїться.

Використання психотерапевтичних ігор необхідне, однак доцільне не у всіх випадках. На наш погляд, коли аутистична дитина намагається або підвищити своє емоційне збудження, або позбутися негативних емоцій, використовуючи „емоційну підзарядку” або „емоційну розрядку”, вона застосовує найефективніші засоби для контролю над власною поведінкою.

Психотерапевтична гра як перший крок до контролю над емоціями

Під поняттям „психотерапевтична гра” маємо на увазі гру, мета якої – допомогти дитині досягти стану психічної рівноваги. У процесі проведення психотерапевтичної гри можна:

• допомогти дитині зняти напруженість;

• згладити прояви афективних спалахів, зробити їх контрольованими;

• навчити дитину виражати емоції адекватно.

Для психотерапевтичних ігор характерні такі особливості:

1. Психотерапевтична гра не є організованою, а виникає спонтанно у зв’язку із зміною стану дитини. Тому психолог повинен бути готовий до проведення такої гри у разі потреби.

2. Психотерапевтичну гру проводить і контролює психолог, який переживає разом із дитиною певні емоції, коментує те, що відбувається, допомагаючи дитині усвідомити власну поведінку.

3. У психотерапевтичній грі обов'язково є об'єкт, на який спрямовані дії дитини, - це можуть бути речовини: крупи, вата, вода т.д. і предмети: кубики, конструктор, газети тощо.

Для психотерапевтичної гри характерний принцип повторюваності. Це означає, що використавши конкретну гру як „легальний” спосіб прояву власних емоцій дитина наступного разу, коли відчує необхідність емоційної розрядки, сама запропонує в цю гру побавитись. Протягом проведення психотерапевтичних можуть виявлятися приховані страхи дитини. У момент емоційного під’йому дитина починає коментувати свої дії, а уважний психолог може розкодувати підтекст дій і слів дитини.

Види психотерапевтичних ігор: