5. Підсистема управління підприємством

Управління підприємством може бути представлене в єдності двох підсистем: підсистеми, яка управляє, і підсистеми, яка потребує управління нею (суб'єкта і об'єкта управління). Виділення цих двох підсистем у цілісній системі, якою є підприємство, зумовлене об'єктивно існуючим поділом праці на підприємстві. Причому виділяється горизонтальний та вертикальний поділ праці.

Горизонтальний поділ праці - це розподіл усієї роботи на скла­дові компоненти. Результатом горизонтального поділу праці у виробничій підсистемі підприємства є формування і функціонування виробничих підрозділів, які виконують (реалізують) окремі складові виробничого процесу: технологічні стадії або фази, часткові процеси і технологічні операції та конкретні види робіт по виготовленню продукції, виконанню поставлених завдань, наданню послуг. У підрозділах працюють робочі групи, колективи людей, діяльність яких свідомо об'єднується, спрямовується і координується для досягнення тих цілей, які перед ними стоять.

Оскільки в результаті горизонтального поділу праці роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має об'єднувати і спрямовувати їх зусилля, координувати їхні дії, щоб досягати загальних цілей і реалізовувати місію діяльності підприємства. Це повинні здійснювати управлінці, працівники підсистеми управління підприємством. Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від неуправлінської.

Отже, необхідність управління підприємствами зумовлена, перш за все, процесами поділу праці в межах цих суб'єктів господарювання.

Управління, яке є діяльністю по об'єднанню, спрямуванню зусиль, координації роботи інших людей (трудових колективів), також є складною підсистемою підприємства, а управлінська праця також підлягає розподілу. Результатом горизонтального розподілу управлінської праці є виділення посадових осіб та структурних компонентів у підсистемі управління підприємством. На них покладається виконання управлінських функцій або робіт по реалізації останніх.

Вертикальний розподіл управлінської праці - це відмежування роботи по об'єднанню, спрямуванню і координації управлінської діяльності від самої цієї діяльності. Діяльність працівників підсистеми управління підприємством складає суть управлінської праці, причому лише їй притаманний вертикальний розподіл. Безпосереднім результатом вертикального розподілу управлінської праці є формування рівнів управління.

Отже, для будь-якого підприємства життєво необхідним є наявність управління, щоб воно могло успішно функціонувати, досягати періодично встановлюваних цілей, реалізовувати (втілювати в життя) покладену на нього місію.

В управлінській науці й практиці підсистему управління підприємством прийнято називати "організаційна структура управління або скорочено ОСУ.

Функції й організаційна структура управління - дві нерозривно пов'язані складові одного цілого, а саме - системи управління під­приємством. Вони виступають, відповідно, як зміст і форма процесу управління. Формування організаційної структури управління являє собою організаційне закріплення управлінських функцій за окремими структурними підрозділами та посадовими особами керуючої підсистеми підприємства.

Під функціями управління слід розуміти відносно відособлені різновиди управлінської діяльності (управлінської праці або трудових процесів у сфері управління), які відзначаються специфікою впливу на об'єкт управління.

Вони у великій мірі відображають сутність управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Функції менеджменту виникли в результаті розподілу праці у сфері управління та спеціалізації окремих працівників і структурних підрозділів цієї сфери на виконанні окремих видів управлінської діяльності або управлінської роботи.

Розподіл праці, в тому числі й управлінської, - це зосередження людської праці на певному об'єкті, до якого вона прикладається (на який вона спрямовується).

Термін "структура" означає сукупність компонентів, а також взаємозв'язки, взаємодію і взаємовідносини між компонентами, завдяки яким забезпечується функціонування як єдиного цілого системи, утвореної з цих компонентів.

Виходячи із сказаного, ОСУ підприємством можна визначити як сукупність посадових осіб та підрозділів керуючої підсистеми, лиж: якими існує система взаємозв'язків, взаємовідносин і взаємодії, що забезпечує виконання управлінських функцій та реалізацію інших складових системи управління з метою досягнення цілей і втілення у життя місії організації.,

ОСУ підприємством складається з таких найважливіших компонентів, як структурні підрозділи, служби, управлінські ланки, врівні управління, посадові особи управлінської сфери.

Відокремлений структурний підрозділ ОСУ являє собою відносно відособлену її частину, що виконує одну чи кілька функцій управління або ж окрему частину певної функції управління. Зв'язки між структурними підрозділами ОСУ носять горизонтальний характер.

Об'єднання кількох структурних підрозділів ОСУ за принципом спорідненості виконуваної управлінської роботи або загальної спрямованості їх зусиль утворюють службу управління, очолювану посадовою особою, яка найчастіше є заступником першого виконавчого керівника підприємства (директора, генерального директора тощо).

Найбільш відомі служби: головного інженера (заступника директора з технічних питань), заступника директора з економічних питань, комерційна служба та інші.

Управлінська ланка - це окремий управлінський працівник або складова частина структурного підрозділу ОСУ, що виконує певні управлінські роботи (наприклад, група, бюро, сектор в складі структурного підрозділу ОСУ).

Рівень управління - це сукупність (група) структурних підрозділів і посадових осіб ОСУ, що займають однакове положення (однакову сходинку) в управлінській ієрархії.

Зв'язки між рівнями управління є вертикальними і носять яскраво виражений характер послідовного підпорядкування, починаючи з низового і аж до вищого рівня управління. Більш високий рівень управління здійснює управлінське розпорядництво стосовно нижчого рівня управління.

Найбільш чітко вираженими і такими, що практично завжди виділяються на підприємствах, є три рівні управління:

низовий,

середній,

вищий.

Ранжування рівнів управління здійснюється за такими ознаками, як складність, відповідальність і значимість управлінських рішень та інших актів управлінського розпорядництва, які приймаються на кожному з них.

Вищий рівень управління (рівень управління вищої ланки) - це керівництво всім підприємством (підприємством в цілому), здійснюване спеціально призначеним для цього управлінським апаратом. Ним забезпечується прийняття і виконання управлінських рішень та інших актів управлінського розпорядництва найвищої складності, найбільшої значимості та відповідальності, які стосуються під­приємства в цілому, усіх сфер (напрямків) його діяльності.

Середній рівень управління (рівень управління середньої ланки) здійснює керівництво найбільшими за розміром виробничими підрозділами підприємства (підрозділами його основної діяльності), якими найчастіше є цехи. Отже, апарати управління цими підрозділами (найчастіше - цехові апарати управління) і утворюють середній управлінський рівень на підприємстві. Цими апаратами управління забезпечується прийняття і виконання управлінських рішень та інших актів управлінського розпорядництва, рангом нижчих за складністю, значимістю і відповідальністю, ніж на вищому рівні управління, які стосуються найбільших за розміром виробничих підрозділів підприємства (найчастіше - цехів), усіх сфер діяльності цих підрозділів.

Низовий рівень управління здійснює керівництво тими виробничими підрозділами, які виділяються у складі найбільших за величиною підрозділів основної діяльності підприємства (найчастіше виробничими дільницями і виробничими відділеннями та іншими прирівняними до них підрозділами, які виділяються в складі цехів), а також управління персоналом некерівного складу підприємства, до якого відносяться, в першу чергу, робітники, зайняті безпосередньо виробництвом основної і допоміжної продукції, виконанням робіт і послуг допоміжного та обслуговуючого характеру. Менеджери, зайняті на низовому рівні управління, приймають управлінські рішення та інші акти управлінського розпорядництва, які сто­суються виробничих підрозділів, що виділяються у складі найбіль­ших за розміром підрозділів основної діяльності підприємства, а також колективів неуправлінських працівників, і несуть всю пов­ноту відповідальності за результати діяльності виробничих підрозділів і трудових колективів, про які йде мова.

Об'єктивний характер побудови ОСУ зумовлюється первинністю управлінських функцій і вторинністю апарату управління, тобто об'єктивне існування функцій управління є основою побудови ОСУ.

В складі ОСУ об'єктивно зумовленим (тобто зумовленим вертикальним розподілом управлінської праці) є існування рівнів управління. Виділення раціональної кількості рівнів управління в ОСУ та обґрунтований розподіл по них управлінців є важливим фактором, від якого залежить ефективність роботи управлінського апарату. Зайва кількість рівнів управління сповільнює рух управлінської інформації та зумовлює її надмірне спотворення. Незлагодженість ієрархічних зв'язків (міжрівневих зв'язків) або недостатня чисельність працівників на окремих рівнях управління призводить до несвоєчасності та перебоїв у надходженні управлінської інформації або до перевантаження інформацією управлінського апарату.

ОСУ є важливим компонентом системи управління підприємством. Крім ОСУ ця система включає ще ряд компонентів, серед яких такі надзвичайно важливі, як функції, принципи і методи управління, процеси зв 'язку в управлінні (процеси управлінських комунікацій і процеси прийняття управлінських рішень) та інші.

Таким чином, на завершення загальної характеристики ОСУ, можна виділити кілька положень, що характеризують її значимість:

1. В ОСУ знаходить свій вираз (практичне втілення) розподіл і горизонтальному і вертикальному та кооперуванні управлінської праці.

2. ОСУ забезпечує взаємозв'язок, взаємодію та узгодженість всіх функцій управління. І забезпечує завдяки тому, що вона являє собою чітку будову з виділеними структурними підрозділами і посадовими особами, спеціалізованими на виконанні конкретних управлінських функцій, а також із чітко встановленими взаємозв'язками, взаємодією та узгодженістю у виконанні закріплених управлінських функцій між структурними підрозділами і посадовими особами. Будова ОСУ підприємства зображується на її графічній схемі.

3. Побудова ОСУ є об'єктивною підставою визначення на основі делегованих повноважень і відповідальності конкретних прав і обов'язків, а також конкретних робіт, закріплених за кожним управлінським підрозділом і посадовою особою. Це знаходить своє формальне відображення у положеннях про структурні підрозділи ОСУ та у посадових інструкціях для працівників апарату управління.

4. ОСУ, що виступає в певній конкретній формі, визначає службові ролі працівників апарату управління та ефективність управлінської праці.

5. Від раціональності побудови ОСУ залежить у великій мірі ефективність роботи управлінського апарату, а в кінцевому рахунку - ефективність діяльності підприємства та його виживання в умовах ринкової конкуренції.