2. Значення, чинники і обґрунтування економічної ефективності розміщення промислового виробництва

При формуванні потенціалу підприємства необхідно враховувати фактор розташування. У певних сферах бізнесу він відіграє вирішальну роль, наприклад, у туристичному бізнесі.

Розміщення промислового виробництва по території країни – це одна з найважливіших проблем економічного розвитку народного господарства, оскільки від цього чинника залежить ефективність витрат суспільної праці.

Розміщення промисловості — це одна з форм суспільного розподілу праці, що виявляється через просторовий розподіл промислових підприємств і виробництва на території економічного району або країни в цілому. Чинниками розміщення продуктивних сил є:

• природноекономічні;

• техніко-економічні;

• економіко-політичні;

• забезпеченість районів транспортними засобами і їх технічний рівень;

• специфіка виробничого і технічного процесу.

До групи природноекономічних чинників належать:

• сировинний чинник;

• географічне середовище;

• трудові ресурси;

• щільність споживання.

Врахування сировинного чинника вимагає глибокого вивчення запасів, якості і економіки використання сировинних, паливних і енергетичних ресурсів кожного району. За характером впливу сировинного чинника всі галузі промисловості підрозділяються на добувні і обробні.

Значною мірою впливає на розміщення промисловості географічне середовище, тобто кліматичні умови, гідрологічний режим річок, рельєф території. Кліматичні умови зумовлюють неоднакові умови праці і життя населення в різних районах. В районах з несприятливими кліматичними умовами вищі витрати на відтворювання робочої сили, а також капітальні вкладення при будівництві підприємств та витрати з їхньої експлуатації.

На розміщення промисловості величезний вплив здійснює розподіл по країні трудових ресурсів і щільність споживання. Чинник робочої сили є значимим буквально для всіх галузей промисловості, але його вплив скорочується у міру зниження трудомісткості виробництва. Чим більшою є трудомісткість виробництва і частка заробітної платні в собівартості продукції, тим сильнішою е залежність розміщення виробництва від географії трудових ресурсів і навпаки. При цьому слід враховувати структуру і кваліфікаційний склад трудових ресурсів в окремих регіонах країни.

Щільність споживання, яка характеризується обсягом попиту населення на певну продукцію, вливає протилежно сировинному і паливно-енергетичному чинникам. До районів і центрів споживання тяжіють звичайно ті галузі, які здійснюють обслуговування населення або виробляють нетранспортабельну і швидкопсувну продукцію. Роль споживчого чинника посилюється чинником трудових ресурсів, оскільки місця зосередження населення одночасно не тільки джерелами робочої сили, але і джерелами споживачів значної кількості промислової продукції.

Техніко-економічними чинниками розміщення промисловості є науково-технічний прогрес і раціональні форми організації виробництва.

На розміщення промислового виробництва значним чином впливає науково-технічний прогрес, особливо такі його напрями, як електрифікація, комплексна механізація і автоматизація, хімізація і вдосконалення технологічних процесів. Науково-технічний прогрес сприяє розміщенню продуктивних сил по всій території країни незалежно від природних і кліматичних особливостей районів. Широкий розвиток електрифікації, створення єдиної енергетичної системи і передавання електроенергії на далекі відстані дозволяють залучити в народногосподарський оборот ресурси районів, які позбавлені запасів палива і гідроенергії. Розвиваючись в районах, які мають джерела дешевого палива і гідроенергетичних ресурсів, електроенергетика впливає на розміщення в цих районах електроємних виробництв, що працюють, головним чином, на привізній сировині.

Комплексна механізація і автоматизація впливають насамперед на розміщення трудомістких галузей промисловості. Вони дозволяють організувати виробництво в тих районах, які не мають достатньої кількості населення, але мають природні ресурси та інші умови, які дозволяють отримувати дешеву продукцію.

Значні зрушення в розміщенні промисловості обумовлені прогресом хімізації. Створюючи можливості для переробки фактично необмеженої номенклатури речовин органічної і неорганічної природи, а також вироблення штучних сировини і матеріалів, які замінюють природні, хімізація розширює сировинну базу багатьох виробництв і дозволяє здійснювати більш рівномірне розміщення промисловості по території країни.

В тісному зв'язку з науково-технічним прогресом перебуває суспільна організація виробництва, яка здійснюється через такі форми, як концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування.

Концентрація виробництва впливає на розміщення насамперед великих підприємств із значним обсягом споживання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів. Разом з укрупненням розмірів підприємств розширюється коло постачальників ресурсів та засобів виробництва, а також споживачів вироблюваної продукції. Для великих підприємств складним є вибір пунктів їхнього розміщення і промислових майданчиків, створення інфраструктури і т.п. Зростає значення транспортного чинника, оскільки економічні переваги великого підприємства можуть зникнути через зростання витрат на перевезення сировини, палива і готової продукції.

Спеціалізація виробництва, залежно від її видів, по різному впливає на розміщення промисловості. Зокрема подетальна спеціалізація орієнтує розміщення матеріаломістких деталей і вузлів на райони, де видобувається сировина і виробляються матеріали; трудомістких деталей — на райони зосередження робочої сили, а складання готових виробів — на райони їхнього споживання.

Кооперування діє в напрямі, протилежному спеціалізації. Спеціалізація зумовлює територіальне розчленовування єдиного виробничого процесу, тобто спричиняє диференціацію виробництва, а кооперування, навпаки, зумовлює поєднання різних за профілем підприємств в межах однієї території, сприяє інтеграції виробництва.

Велику роль в розміщенні промисловості відіграє комбінування. Комбінування виявляється через налагодження виробничих і технологічних зв'язків, направлених на випуск декількох продуктів з одного виду сировини. При комбінуванні багато видів відходів стають цінною первісною сировиною для різноманітних галузей промисловості, що дозволяє розміщувати різні виробництва в тих районах, де відсутні природні сировинні ресурси.

Економіко-політичні чинники розміщення промисловості виявляються через вирівнювання рівнів економічного розвитку різних районів країни.

Певний вплив на розміщення різних галузей промисловості здійснює транспорт. Наприклад, в галузях чорної металургії, цементної, цегляної і інших, де частка транспортних витрат складає 35-50% вартості готової продукції, транспорт має вирішальне значення. Можливість скорочення витрат на транспортування відіграє значну роль в підвищенні економічної ефективності територіальної організації цих галузей.

В суперфосфатній, м'ясній, целюлозно-паперовій і деяких інших галузях промисловості частка транспортних витрат складає 10-25%, тому цей чинник відіграє значну, але не вирішальну роль. В машинобудівній, текстильній, шкіряно-взуттєвій галузях промисловості частка транспортних витрат складає 3-5%, і тому цей чинник не має істотного значення. Проте, навіть для цих галузей скорочення транспортних витрат, що досягають значних розмірів, має вагоме значення.

Важливим чинником розміщення є специфіка виробничого і технічного процесу.

Саме цей чинник обумовлює конкретне місце розташування підприємства ближче до постачальника чи ближче до споживача. Наприклад, якщо в процесі виробництва вага готових виробів зменшується порівняно із вагою сировини і матеріалів, підприємство, як правило, розташовується біля джерел сировини та матеріальних ресурсів, адже витрати на доставку сировини перевищуватимуть витрати на доставку готової продукції. Якщо, навпаки, виробничий процес призводить до перевищення вагою готової продукції ваги сировини і матеріалів, вочевидь, таке підприємство буде розташоване поблизу споживачів. Наприклад, броварні заводи, заводи безалкогольних напоїв.

Загалом перелік факторів, що зумовлюють вибір місця розташування підприємства, можна звести до наступного:

• можливості забезпечення матеріальними ресурсами в необхідній кількості та належної якості;

• можливості забезпечення трудовими ресурсами в необхідній кількості та належної професійної підготовки та кваліфікації;

• рівень забезпечення транспортними та комунікаційними засобами (наявність автошляхів, залізниць, засобів інформаційного зв’язку);

• рівень розвитку інфраструктури бізнесу (наявність енерго, водо, електрозабезпечення, засобів очистки, утилізації відходів та знешкодження впливу шкідливих речовин на навколишнє середовище);

• ринкові можливості щодо збуту продукції (віддаленість чи наближеність ринків збуту, наявність спеціалізованих торгівельних установ, наявність конкурентів в регіоні);

• державне регулювання підприємства за галузевою та регіональною ознаками.

Пошук і визначення оптимального місця розташування підприємства передбачає знаходження компромісу між перевагами та недоліками основних факторів розташування.

Економічне обґрунтування розміщення промислових підприємств зводиться до вибору району та місця будівництва і визначення ефективності здійснення того варіанту, який обирається.

Для визначення доцільності будівництва нового промислового підприємства повинні бути розроблені:

1. балансові розрахунки виробництва і споживання тих видів продукції, які випускатимуться запроектованими виробництвами, з урахуванням потужностей вже діючих підприємств;

1. зони збуту продукції проектованих виробництв;

3. потреби в різних сировинних, енергетичних та інших ресурсах, а також обсяги їхніх запасів в районах будівництва;

3. проектні потужності і спеціалізація підприємств;

3. можливості кооперації і комбінування з іншими підприємствами;

4. потреби в робочій силі і засоби її задоволення;

5. розвиток транспортної мережі в районі будівництва підприємства;

6. приблизна вартість будівництва з урахуванням капітальних вкладень в суміжні галузі народного господарства;

7. орієнтовні розрахунки собівартості продукції у місці виробництва і в районах споживання.

Вибір місця (майданчика) для будівництва великого підприємства, а тим більше промислового комбінату або комплексу, є вельми складним проектним питанням, що вимагає спеціальних досліджень і багатоваріантних розрахунків. При виборі, наприклад, місця для розміщення Волжського автомобільного заводу розглядалося і порівнювалося понад 70 майданчиків в різних районах СРСР.

Науковцями розроблені принципові положення методики визначення економічної ефективності розміщення підприємств. Основним критерієм економічної ефективності розміщення нових промислових підприємств є максимальне підвищення ефективності суспільної праці за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів в процесі виробництва і доставки продукції споживачу.

Основними показниками, що дозволяють оцінити ефективність розміщення комплексу, комбінату, підприємства, є сукупні інвестиції, сукупні (народногосподарські) витрати на виробництво продукції, приведені витрати.

Загальна величина сукупних інвестицій по варіантах розміщення може бути обчислена за формулою:

І_заг. = І_ос.ф.+ І_об.ф.+ І_{сум.гал.}+ І_тр.+ І_{невир. ф.}+ В_{втр. (3.1)}

де І_ос.ф - прямі інвестиції у створення основних фондів;

І_об.ф. - прямі інвестиції створення оборотних фондів;

І_{сум.гал.} – інвестиції в суміжні галузі;

І_тр. – інвестиції в розвиток транспорту;

І_{невир. ф.} - інвестиції у створення невиробничих фондів;

В_втр. – відшкодування втрат і шкоди, спричинених будівництвом.

Оскільки терміни будівництва і освоєння потужностей в різних районах різняться, це обов'язково враховується при розрахунку ефективності.

Сукупні (народногосподарські) витрати на виробництво промислової продукції розраховується за формулою:

В_нг = В_{ум.пост.}+ В_{ум. зм.} + В_тр., (3.2)

де В_нг - повні витрати споживача на придбання продукції з урахуванням реальних можливостей її виробництва і транспортування;

В_{ум.пост} - умовно-постійна частина витрат, що не залежить від району розміщення;

В_{ум. зм.} - умовно-змінні витрати, розраховані з урахуванням регіональних умов розвитку сировинної, паливно-енергетичної бази, оцінки водних ресурсів, відводу промислових стоків, територіальних відмінностей вартості будівництва, регіональних особливостей трудових ресурсів і т. ін.;

В_тр. – витрати на транспортування готової продукції до споживачів з урахуванням повної собівартості перевезень і особливостей транспортування між районами виробництва і споживання.

Для визначення найдоцільнішого варіанту розміщення підприємства використовують формулу розрахунку приведених витрат:

(3.3)

де В_прив. – приведені витрати по порівнюваних об'єктах;

В_пот – витрати поточні на виробництво продукції по порівнюваних об'єктах;

І – одноразові інвестиційні вкладення у створення підприємства по порівнюваних об'єктах;

Т _ок.н – нормативний термін окупності інвестицій.

Мінімум приведених витрат вказує на доцільність і ефективність розміщення певного варіанту розміщення за інших рівних умов. Якщо порівнювані варіанти за ефективністю є приблизно рівними, береться до уваги перспективи вирішення соціальних проблем регіону.

Перехід до ринкової економіки, включення України у світовий економічний простір значною мірою сприяють зміні пріоритетів в розміщенні виробництва. Це вимагає всемірного обліку накопиченого в командно-адміністративній економіці досвіду розміщення виробництва, причому як позитивного, так і негативного. Слід враховувати, що для ринкової економіки характерним є переважно децентралізований характер розміщення виробництва, заснованого на приватній власності.

Провідна роль приватного сектора в ринковій економіці, як правило, виявляється через його найбільшу частку в об'ємі вироблюваних життєвих благ. Приватному сектору властива комерціалізація діяльності, тобто орієнтація на отримання прибутку в розмірі, достатньому для нормального функціонування підприємств. При цьому відповідальність за ризик і всілякі втрати, пов'язані з нераціональним розміщенням виробництва, в ринковій економіці несе не держава, а власники підприємства. В таких умовах підприємцям важливо знати і, тим більше, не ігнорувати традиційні чинники розміщення. Проте, важливе й інше: приватна власність в демократичному суспільстві є недоторканою. Україна прагне до створення такого суспільства. Тому ніхто не має права використовувати вольові методи для розміщення приватних підприємств там, де їх власники не вважають розміщення доцільним. Необхідно також враховувати, що в розміщенні виробництва на певних територіях країни може бути зацікавлене суспільство в особі держави. В таких випадках в ринковій економіці застосовується сукупність стимулюючих заходів: податкові пільги і стимулююча податкова практика, система законодавчих заходів, які сприяють розвитку дрібного і середнього підприємництва та інші.

Наочним прикладом може слугувати практика створення в різних країнах світу, у тому числі і в Україні, вільних економічних зон. У випадках, коли держава застосовує стимули розміщення виробництва на територіях, що не мають статусу вільних економічних зон, потенційним інвесторам необхідні надійні гарантії збереження особливих сприятливих умов підприємницької діяльності на достатньо тривалу перспективу. Тому власники капіталу - майбутні інвестори зацікавлені в стабільності економічного курсу країни і політичної ситуації в ній.

Процес розміщення виробництва завжди породжує проблему забезпечення збалансованості інтересів різних суспільних груп: власників підприємств, регіонів, держави, конкретних груп населення, суспільства загалом. Важливу роль в забезпеченні збалансованості цих інтересів повинна відігравати держава. Вона повинна створювати правову основу розміщення виробництва і контролювати її дотримання.