3. Відмінність людського способу життя від тваринного.

Людина – єдина істота, яка у цілісній формі містить у собі всі основні форми буття (природне, соціокультурне та духовне).

Специфіка людини виявляється в тому, що її діяльність еволюційно вбирає і містить у перетвореному вигляді біологічну життєдіяльність.

Дослідження показують, що тварини наділені властивостями, зовні аналогічними людським (можуть використовувати елементи природи, як знаряддя, володіють емоційною реакцією і т.д.)

Чим вищий еволюційний рівень тварини, тим менш важливий генетичний спосіб передачі інформації, тим більше значення має для її існування набутий в результаті виховання досвід. (Для того, щоб групі шимпанзе прищепити якусь нову навичку, достатньо навчити цьому її лідера.).

Тваринам властиве активне пізнання довкілля, формування на базі цього умовних рефлексів.

Втім, способи існування тварин і людини принципово різні. Дослідження показують, що вплив соціальних факторів на тілесне і психічне здоров’я людини, майбутні особливості її поведінки починається ще в період внутрішньоутробного розвитку і залежить від емоційного стану матері, тобто її соціального оточення.

На відміну від тварин, людина народжується непристосованою до середовища проживання. Вона не має генетично заготовлених способів взаємодії із зовнішнім середовищем. Якщо у тварини основою життєдіяльності є інстинкти, то людина позбавлена інстинктів для свого існування.

5. Сутність людської діяльності. Діяльність і спілкування як умови розвитку людини.

Діяльність – це специфічна людська форма, спосіб активного ставлення до навколишнього світу, що складається із перетворення цього світу меті людини.

Людська діяльність (праця) включає мету, засоби її досягнення, процес діяльності та результат. Першоосновою та визначальним видом її є праця. Вона – перша й основна умова всього людського життя.

За своїм змістом діяльність (праця)- це виробництво матеріальної та духовної культури, форм спілкування людей, перетворення суспільних відносин і таким чином розвиток самої людини.

Сутність людської діяльності.

1. На відміну від існування тварини, діяльність людини має творчий характер. Це перетворююча діяльність. У тварин – пристосувальна діяльність.

2. Людська діяльність свідома. Людина пізнає навколишній світ, усвідомлює своє ставлення до нього та можливості щодо використання його об’єктів.

3. На відміну від тварини, діяльність людини завжди спрямована на досягнення мети.

4. Людська діяльність предметна. Залежно від ступеню розвитку знарядь праці, технологій, знань, людина перетворює об’єктивну реальність, включає у свою життєдіяльність певні об’єкти природи.

5. Людська діяльність чи праця здійснюється за допомогою знарядь. Тварина використовує їх випадково, людина – цілеспрямовано. Праця людини як процес перетворення природи за допомогою виготовлених знарядь з самого початку має суспільний характер.

6. Людська діяльність, праця соціальна. Вона завжди відбувається у певній суспільній формі, яка представлена сукупністю суспільних відносин у конкретно-історичному суспільстві.

На відміну від тварини, людина – істота соціальна. Вона формується і розвивається лише у взаємодії з іншими людьми, тобто у суспільстві, яке, у свою чергу, є історично змінювана сукупність форм спільної діяльності.

У широкому значенні діяльність та суспільні відносини – поняття одного ряду. Це форма і процес взаємодії людей, без яких неможливе їхнє існування і за допомогою яких відбувається їхня життєдіяльність.

Форми діяльності людьми не успадковуються. Вони виникають у процесі спільного існування та освоюються кожною новою людиною і поколінням у процесі їхнього входження в суспільне життя.

Таким чином, існування й розвиток людини неможливі без спілкування.

Спілкування – це процес взаємозв’язку і взаємодії суспільних об’єктів (класів, груп, осіб), у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, здібностями, уміннями, навичками, а також результатами діяльності.

Спілкування є загальною необхідною умовою розвитку людини.

У філософській літературі за характером відносин розрізняють діяльність перетворюючу, пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну (як взаємодію між суб’єктом та об’єктом) і діяльність комунікативну, або спілкування.

Отже, діяльність та спілкування – єдиний спосіб буття людини. Без цих процесів не може бути ні її становлення, ні її розвитку.

З одного боку, людина, опановуючи різні види діяльності та форми спілкування, освоює способи соціального буття, матеріальні і духовні цінності, які є результатом діяльності інших людей. Вона робить набутком свого «Я» створений іншими соціально-культурний світ.

З іншого боку, через діяльність і спілкування людина виявляє себе у зовнішньому світі. Активно перетворюючи природу, соціальне й духовне середовище, вона змінює та розвиває себе.