3. Економічна основа, стадії та закономірності руху кредиту. Принципи кредитування

Кредит, як економічне явище, являє собою процес, що характеризується рухом елементів його структури (об’єкта та суб’єктів). Рух кредиту є його ключовою ознакою як економічної категорії.

Особливість руху суб’єктів полягає у тому, що статус кредитора чи позичальника економічний суб’єкт набуває не назавжди, а систематично змінює. Він буває то кредитором, то позичальником, одночасно тим і другим або ні тим, ні другим.

Рух вартості як об’єкта кредиту проявляється в переміщенні її від одного суб’єкта кредиту до іншого, по стадіях кругообороту капіталу, між регіонами (країнами), між галузями та сферами економіки. Рух об’єкта кредиту має часовий та просторовий виміри. Часовий вимір відбиває тривалість користування позичальником одержаною вартістю. На практиці цей вимір проявляється в класифікації позичок на короткострокові, середньострокові, довгострокові. Просторові ознаки має міжнародний кредит (позичена вартість переміщується між окремими країнами).

Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості на мікрорівні. Економічною основою цього руху, виділення його окремих стадій є кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення.

Рух капіталу в процесі відтворення на засадах кругообороту, що описується формулою Г – Т … В … Т' – Г', забезпечує послідовне проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху та повернення до свого власника (кредитора). Цей рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ – РП – ОП … ВП … ВК … – ПК – ОК,

де ВВ – формування вільної вартості у кредиторів;

РП – розміщення вільних коштів у позички;

ОП – одержання додаткових коштів позичальником;

ВП – використання позичальником одержаних коштів на свої потреби;

ВК – вивільнення коштів з обороту позичальника;

ПК – повернення позичальником коштів кредитору;

ОК – одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Отже, на цій основі можна виділити стадії відтворювального руху кредиту:

1 стадія – формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ);

2 стадія – розміщення вільної вартості в позичку (РП – ОП);

3 стадія – використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (ВП);

4 стадія – вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (ВК);

5 стадія – повернення позичальником вартості кредитору (ПК – ОК) та сплата процента.

Рух у п’ять стадій здійснює лише кредит, що бере участь у формуванні капіталу позичальника. Якщо кредит використовується позичальником лише як гроші (наприклад, міжбанківський кредит на підкріплення ліквідності), то третя і четверта стадії випадають і рух кредиту здійснюється значно швидше.

Виділення стадій руху кредиту має умовний характер, оскільки всі ці стадії нерозривно пов’язані між собою. Зупинка руху на будь-якій стадії загрожує економічним інтересам суб’єктів кредиту.

У русі кредиту можна виділити аспект, пов’язаний з функціонуванням його на макрорівні. Оскільки в сучасних умовах гроші мають кредитний характер, зміна маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень впливає на динаміку пропозиції грошей, а через неї на загальну кон’юнктуру ринку та розвиток економіки.

Закономірності руху кредиту випливають з його сутності. На мікроекономічному рівні основними закономірностями руху кредиту є: зворотність руху вартості, переданої в позичку; тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу; збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі; залежність величини наданої позички від наявних обсягів вільних коштів. На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються таким чином: динаміка зростання кредитних вкладень повинна відповідати динаміці обсягів ВВП; оскільки кожна операція є двоякою (як вимога і як зобов'язання), загальні суми кредитних вкладень і позичкових ресурсів балансуються; зворотність і платність кредиту робить його найбільш відповідним ринковим умовам інструментом фінансування збільшення капіталу в реальному секторі економіки; платність кредиту і здатність приносити доход обом його суб'єктам визначають спрямування коштів з галузей і секторів з низькою рентабельністю у високорентабельні.

Зв’язок між практикою організації кредитних відносин та закономірностями руху кредиту забезпечується дотриманням суб’єктами кредиту певних принципів кредитування. Основними з них є: 1 – цільове призначення позички, 2 – строковість надання коштів кредитором позичальникові, 3 – поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі, 4 – забезпеченість позички, 5 – платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає у тому, що економічні суб’єкти, які виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь визначити ціль використання позичених коштів. Визначену ціль мають однаково розуміти та оцінювати обидві сторони.

Строковість позички передбачає передачу вільних коштів кредитора на чітко визначений строк, узгоджений сторонами у момент вступу в кредитні відносини в залежності від тривалості кругообороту капіталу позичальника.

Поверненість позички означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Щоб запобігти впливу девальвації, інфляції, зміні ринкових цін, порушенню термінів повернення позички, суб’єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи (скорочення термінів позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої ставки процента тощо).

Забезпеченість позички полягає в прийнятті кредитором додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового спрямування та строковості позички, оскільки їх може бути недостатньо для захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником. Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що приймаються у заставу, а також зобов’язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). На випадок зниження ринкової ціни застави її розмір повинен перевищувати розмір позички. Якщо позичальник надійний і кредитоспроможний, забезпечення позички може і не вимагатися.

Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не лише основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента. Кредитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти для збереження свого попереднього положення на ринку. Але розмір процентної ставки повинен задовольняти обидві сторони кредитних відносин.