33.Визначальні категоріальні характеристики світу.

Визначення змісту поняття"світ" можливе і дійсне тільки у системі відношення"людина

—світ". Це свідчить про те, що воно слугує людині для відображення існування того,на тлі чого виявляє, "висвічує" себе людина. Образно висловлюючись, щоб людина змогла уявити себе як певне існування, вона має бути здатною уявляти усе те, що від неї відмінне: "зверху, знизу, збоку, всередині, вчора, сьогодні та завтра, тут, зараз і тепер". Іншими словами, світ є все те, що відмінне від людини і що, одночасно, органічно має

людину в собі. Це те, від чого вона, людина, відрізняється. Однак людина як унікальна і неповторна істота виявляється і стосовно самої себе. Отже, на противагу об'єктивно існуючому світу є"внутрішній світ людини". Тому найпростіше визначення поняття"світ" можна навести таке: Світ— це все суще, що є в людині та поза нею. Спираючись на таке визначення, можна сказати, що поняття"світ" насамперед використовується через протиставлення"людина в світі— світ у людині". Людина завжди перебуває у стані внутрішнього роздвоєння на свідомо визначені"Я" і"не-Я". При цьому під"Я" прийнято розуміти саме внутрішній світ людини, а під"не-Я" — довкілля, яке без- посередньо чи опосередковано"обіймає" людину, є водночас основою і простором життєдіяльності людини.

34.Поняття природи, його філософське осмислення.Людина і суспільство не можуть існувати і розвиватися паза природою, незалежно від них. Звідси виникає проблема взаємодії природи і суспільства, суспільного і природного. В широкому розумінні під природою мають на увазі весь навколишній матеріальний світ. Проте природа відрізняється від суспільства. Вона завжди існувала, а суспільство виникає на її основі в певний історичний проміжок часу. Природа є все те, що протистоїть суспільству, якісно від нього відрізняється. Це – вся сукупність природних умов існування людини і людства. Природа існувала і дали може існувати без суспільства. А суспільство без природи існувати не може. Тому, що воно є об’єктитвним сеоредовищем життя людей (повітря, вода, земля тощо). Щоб жити, люди повинні задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, а вони можуть їх задовольняти лише претворюючи природу на основі суспільного виробництва. В процесі виробництва між суспільством і природою вібувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Природа є таким могутнім засобом морального і естетичнго розвитку людини. Одже, існує не тільки фізичний але і духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природничі науки, оціночне ставлення, яке виражається за допомогою понять блага, краси та їм подібним. Нарешті, в сучасному світі людина змушена брати на себе відповідальність за збереження природи, якій вона досить часто завдає досить великої шкоди. Розрізняють природу натуральну і “олюднену”.

35. Народонаселення як природне явище

Насе́лення, лю́дність — сукупність людей, що постійно живуть в межах якоїсь конкретно вказанної території(районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься— д е мо г ра фі я. Сукупність людей, які здатні до самовідтворення та саморозвитку й проживають на певній території(країна, регіон, континент чи будь-яка інша частина планети), називають населенням, або народонаселенням. Населення в сукупності з природними умовами, способом виробництва та системою соціальних відносин є основою людського суспільства. Рівень розвитку суспільства визначається здатністю населення ефективно використовувати й відтворювати природні ресурси, що, в свою чергу, впливає на структуру й динаміку самого населення. Вивчення чисельності, складу, розподілу, закономірностей відтворення є предметом науки, що називається демографія. Чисельність є одним з ключових характеристик населення, але крім цього використовують низку інших показників. Інтегральний показник, що відображує соціальні, економічні та екологічні умови життя, називається природним приростом, або коефіцієнтом природного приросту (КПП). КПП визначають як різницю між кількістю народжень і кількістю

смертей на1000 людей. Іншим важливим показником є«коефіцієнт фертильності»

(плодовитості), який відповідає відношенню кількості народжених дітей до загальної кількості жінок. А такий показник, як середня тривалість життя значною мірою залежить від якості життя й тому може бути опосередкованим індикатором розвитку того чи іншого суспільства. Населення також можна охарактеризувати деякими структурними показниками. Статева структура, тобто співвідношення кількості осіб чоловічої та жіночої статі дозволяє робити висновки про репродуктивний потенціал населення. Вікова структура, тобто розподіл населення за віком, важлива в тому розумінні, що показує чисельність працездатної частини населення й перспективи його відтворення. Суттєвими для розуміння й прогнозування динаміки зростання населення є співвідношення міського та сільського населення, розподіл за національними ознаками, рівень освіти, грамотності, доходів, мовні та деякі інші показники. Центральним питанням демографії є питання відтворення населення, тобто процес зміни поколінь. Відтворення населення вважається позитивним, якщо значення КПП більше нуля. При цьому коефіцієнт фертильності має бути більше. Демографічні процеси, тобто процеси, пов’язані зі зміною структури та чисельності населення, мають свою специфіку й у різних країнах і регіонах протікають по-різному. Тому при спробах прогнозування демографічних тенденцій беруть до уваги не лише результуючі показники, а й регіональні особливості.

Народонаселення планети: стан і динаміка. В доісторичні часи один з видів живих організмів отримав вагомі переваги для свого розвитку, порівняно за короткий в геологічному масштабі проміжок часу опанував домінуючі позиції на планеті й фактично зробив живу оболонку заложницею свого існування. Назва цього виду-Homo sapiens, людина розумна. Припускають, що цей вид сформувався близько трьох мільйонів років тому й з того часу його представники заполонили практично всі придатні для існування ділянки земної поверхні й продовжують експансію, демонструючи безпрецедентні показники приросту своєї популяції. Представники цього виду– це ми з вами і нас на планеті сьогодні більше шести з половиною мільярдів. Щоправда, так багато людей ще не було ніколи й такими швидкими темпами населення зростає лише впродовж останніх десятків років. Припускають, що за вісім тисяч років до народження Христового, коли людині вдалося опанувати сільськогосподарську практику, її популяція налічувала приблизно10 млн. особин. Але завдяки сільськогосподарській практиці первісні громади отримали можливість прогодувати значно більшу кількість людей, так що на початок нашої ери населення планети складало, за оцінками, 300 млн. й досягло800 млн. до середини вісімнадцятого століття, яке ознаменувалося промисловою революцією. Суттєві зміни в динаміці чисельності населення розпочалися два сторіччя тому, а от до того часу населення планети або ж коливалося відносно певного рівня або ж помірно зростало. Трагічні події історії, звісно, вносили свої корективи в демографічну картину світу. Зокрема, одними з найбільш показових у цьому відношенні були події середини чотирнадцятого століття, відомі під назвою«чорної смерті». Пандемія чуми, що охопила всю Європу та сусідні регіони у1347–1353 роках, спричинила загибель25 млн. людей, або 50% населення того часу. В деяких регіонах населення скоротилося до 90%. Розрахункові оцінки, з огляду на відсутність надійних даних, показують, що лише на початок19-го століття населення планети досягло першого мільярда. Подвоєння кількості населення відбулося значно швидше– за якихось125 років. Але пройшло всього35 років і на планеті з’явився трьохмільярдний житель. Це трапилося у1960 році . Четвертий мільярд приросту населення планета отримала протягом14 років(1974 р.) й приблизно за такий же проміжок часу відбулося збагачення планети ще на один мільярд

36. Поняття біосфери і ноосфери. Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера

складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність«природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої— з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли

«культура»досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу)поту жності «геологічної сили». Серед складових частин Н. виділяють антропосферу(сукупність людей як організмів), техносферу(сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою). Розглядаючи означену єдність природи та культури(у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку починаючи з моменту виникнення«людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування. Глобалізація ( від англ. «Global» -всесвітній ) -термін, який використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційнх, інформаційних, комунікаційних таі інших процесів всеохоплюючого(всесвітнього) характеру. Історичні етапи глобалізації: Сучасна глобалізація підготовлена багатьма історичними процесами:

1. Деякі дослідники вважають,що початковими формами глобалізації була торгівля та захоплення нових територій(5 тис. років тому);

2.Інші знаходять елементи глобалізації в епоху античності ( а саме у створенні імперії Олександра Македонського, 1V ст. до нашої ери, коли були завойовані землі від Середноземномор»я до Інду, куди рушили потоки переселенців;

3. Інші ведуть відлік глобалізації від Великих географічних відкриттів, коли «світ замкнувся», тобто практично не залишилось невідомих земель;

4.Наприкінці19ст-початку20 ст. ступінь інтегрованості національних економік у світовий економічний процес був дуже значним. (цьому сприяла 1-ша світова війна, коли були перезподілені вже поділені ринки. В результаті світової бійні лідером стали США. Це проявилось, зокрема у Великій економічній депресії1929-1933 р.р., коли економічна криза в США відкинула назад цілі регіони).

5.У50-70 роках20 ст. бу ло відновлено тенденції до глобалізації.Основними віхами на шляху глобалізації стали:

- вільна торгівля; -революції в техніці та технології; -інформатизація; -зниження митних кордонів; -втрата національною валютою свого «патріотизмі» (долар став домінуючою валютою);

- перемога капіталу над національними інтересами;

- глобальна геополітична революція 20ст ( що призвело до розпаду колишніх імперій – австро-Угорської, Німецької, Російської, Британської, Французької, Португальської, Радянського Союзу). Саме розпад колишніх імперій зробив державні кордони більш прозорими для переміщення4-х«і» (інвестицій, індустрій, інформації і індивідів);

6. Сучасний етап розвитку глобалізації -для сучасної світової економіки є характерним стрімкий розвиток процесів транснаціоналізації, у якому рушійною силою виступаю ТНК(транснаціональні корпорації).За даними ООН нині у світі існує понад65тисяч ТНК, у яких зайнято понад74 млн. осіб. Ядро всесвітньої господарської системи складають500ТНК , які мають практично необмежену економічну владу. Провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, Західної Європи і Японії. Сьогодні ТНК котролюють понад50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад80% патентів та ліцензій на нові технології, майже90% прямих закордонних інвестицій. Як правило, ТНК– це багатогалузеві компанії(наприклад, клжна із500 ТНК США має в середньому підрозділів в11 галузях). Позитивні та негативні наслідки ролі ТНК( як вияву глобалізації:

1) позитивні наслідки :ТНК- позитивний процес, який прискорює соціально- економічний розвиток(поширення нових технологій, форм організації виробництва; ефективне використання трудових та природних ресурсів; здійснення великих міжнародних проектів та ін.);

2) негативні наслідки стосовно держав, які їх приймають(придушення своєю силою місцевих фірм;встановлення монопольних цін; приховання прибутків; хижацька експлуація природних та людських ресурсів; «викачування інтелекту»; втручання в політ ичні та економічні процеси в країні тощо).

7. Перспективи розвитку глобалізації:

А) збереження та посилення негативних тенденцій глобалізації(домінування позицій розвинутих краї на чолі з США; нав»язування їхніх стандартів усьому світу; ігнорування інтересів слаборозвинутих країн; поглиблення прірви між розвинутими та мало розвинутими кранами, загострення екологічної та демографічної кризи в світі тощо)н;

Б) надання глобалізації демократичного та регульованого характеру(врахування

інтересів як усього світового товариства, так і окремих країн і народів. Це виключає диктат сильних країн, обмеження дії стихійних ринкових сил, об»єднання зусиль для подолання слабкого розвитку, бідності)