66. Політична влада

Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, ха­рактеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політич­ної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що полі­тична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у ме­жах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних ор­ганізацій і т. п.

Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади Ђ інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, полі­тичних партій та суспільних об'єднань на платформі загальнона­родних інтересів.

Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є ре­гулювання життєдіяльності суспільства.

Мотиваційна функція. Однією з функцій влади є формуван­ня мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільне значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різ­номанітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх елементів політичної системи.

життя до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя.

67. Політичне лідерство та його обгрунтування.

Проблема лідерства стала предметом наукового дослідження дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Макіавеллі описав образ лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політ. цілей. Лідер (від англ. leader-вождь) – авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дає йому змогу відігравати істотну роль у соціальних процесах. Лідер – особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності. Проблеми лідерства вивчають різні науки: психологія, соціологія, соціальна психологія і т.д. Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями. Роль лідерів є особливо значною в переломні періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання.