- •1. Предмет політичної науки
- •2. Основні методи політології
- •45 Проблема людини в політиці
- •51. Політична поведінка
- •52. Політична соціалізація
- •53. Політична діяльність
- •54. Основи закордонної політики
- •55. Типи політичних партій.
- •56. Вибори та виборча система
- •57.Особливості становлення Української держави
- •58. Політична еліта
- •59. Форми та методи здійснення політичної влади
- •61. Політичні рішення
- •62. Політичні конфлікти та кризові ситуації
- •63. Політичний плюралізм
- •64. Політична влада і її легітимізація
- •65. Поняття політичної організації
- •66. Політична влада
- •67. Політичне лідерство та його обгрунтування.
- •68. Демократія як тип політичної влади
- •71. Партії та політичні системи
53. Політична діяльність
Політична діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних субґєктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інтересів великих суспільних груп і цінностей, що їx вони поділяють.
Ця діяльність відбувається в межах існуючих відносин з владою або всупереч їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями. Її можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає як реалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо завоювання, використання та утримання влади. У вузькому значенні політична діяльність — це методи й засоби виконання владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії їм.
Як одна із видів людської діяльноість взагалі політична діяльність має специфічні ознаки:
Політична діяльність має відношення до задоволення безпосередніх потреб людини
Це публічно-влацифічно творчою діяльністю, в якій поєднуються раціональні та ірраціональні чинники.
Політична діяльність одночасно виступає і як наука і як мистецтво.
В загальних рисах можна виокримити три основні мотиваційних чинника до участі в політичній діяльності:
загальне благо
самореалізація
задоволення індивідуальних інтересів
прагнення до влади
Вебер акцентує на тому, що успіх політичної діяльності буде залежити не тільки від мотивації лідера, для якого віра і відданість ідеї є неодмінною умовою, але і від мотивів йото оточення.
54. Основи закордонної політики
Формування зовнішньополітичного курсу держави — складний, суперечливий процес. У боротьбі за владу в країні різні політичні сили демонструють своє бачення національного інтересу і зовнішньополітичного курсу, який не завжди відповідає внутрішнім і зовнішнім умовам його реалізації, не завжди адекватний національним інтересам.
У своєму зовнішньополітичному курсі держава повинна:
враховувати своє геополітичне положення,
спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал.
Цей потенціал обумовлює зовнішньополітичні можливості держави, визначає пріоритети у вирішенні конкретних зовнішньополітичних проблем.
Організація і контроль за здійсненням зовнішньої політики покладені на спеціальні органи держави:
міністерства закордонних справ (зовнішніх зв'язків);
парламентські комітети з питань зовнішньої політики;
посольства;
представництва в інших державах;
наукові й культурні центри за кордоном;
офіційні й напівофіційні місії тощо.
55. Типи політичних партій.
Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів.
Зміст і сутність політичних партій розкриваються через їх класифікацію. В основу такої класифікації можуть бути покладені різні критерії: соціальна база, ідеологічна спрямованість, принципи організації та ряд інших. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1) окремих класів (наприклад, буржуазні, пролетарські, селянські тощо); 2) окремих соціальних верств та гуртів (наприклад, інтелігенції, дрібної буржуазії); 3) кількох класів та соціальних гуртів (наприклад, політичні партії, що виникають на основі соціально-визвольних рухів).
З ідеологічного погляду розрізняють: 1) ідейно-політичні або світоглядні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами; 2) прагматичні або партії виборчої кампанії, які не мають певних ідеологічних програм і беруть собі за мету мобілізацію більшої частини електорату для перемоги на виборах.
За принципами організації розрізняють: 1) кадрові партії, що об’єднують у своїх лавах невелику кількість професійних політиків та спираються на фінансову підтримку привілейованих верств суспільства; 2) масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності; 3) партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо); 4) партії, в яких відсутній інститут офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах; 5) парламентські партії.