1.4 Суспільний лад

На чолі східнослов'янських племінних союзів стояли князі з племінної знаті. Їх оточувала колишня родова верхівка-"нарочиті люди", "кращі мужі". Найважливіші питання життя вирішувалися на народних зборах-вічових сходах. Існувало ополчення ("полк", "тисяча", розділена на "сотні"). На чолі їх стояли тисяцькі, соцькі.

При переході до класового суспільства виникла особлива військова організація-дружина. Дружина ділилася на старшу, з якої виходили посли і князівські управителі, мали свою землю, і молодшу, яка жила при князі і обслуговує його двір і господарство. Дружинники за дорученням князя збирали з підкорених племен данину. Такі походи за збиранням данини називалися "полюддя". Збір данини зазвичай проходив у листопаді-квітні і тривав до весняного розкриття рік, коли князі поверталися до Києва. Одиницею обкладання даниною були дим (селянський двір) чи земельна площа, що обробляється селянським двором (рало, плуг).

Як і всі народи, що знаходилися на стадії розкладання первіснообщинного ладу, слов'яни були язичниками. Язичницька культура східних слов'ян була багатою і різноманітною. У її надрах накопичувалися перші знання наших предків про природу і людину. Зачатки астрономічних, медичних, біологічних, технічних, географічних знань полягали в язичницьких уявленнях. Вони лежали в основі всієї життєдіяльності людей, ними визначалися цикли робіт, форми будівництва житла, звичаї, обряди і т.д.

Глава 2

Вірування слов'ян

2.1 Етапи розвитку слов'янського язичництва

У XII в. були складені цікаві замітки про розвиток язичницьких вірувань у давніх слов'ян: «Слово про те, як язичницькі народи поклонялися ідолам і приносили їм жертви». Його автор розділив історію слов'янських вірувань на три періоди. Спочатку слов'яни приносили жертви упирям і берегиням. Потім вони почали «трапезу ставити» Роду і рожаницам. Нарешті, в пізній період язичництва вони стали молитися Перуну.

Упирі та берегині - це злі і добрі місцеві боги. Упирі - це вампіри, перевертні, русалки, лісовики. Зазвичай це колишні люди, померлі не своєю смертю, не поховані і мстящие за це живим. З ними можна боротися, знаючи охоронні обряди. Особливо часто упирі населяли віддалені, відвідуваних місця: ліси й ріки. У селах їх шукали в колодязях. Християнські священики довго ще звинувачували селян, що вони «жеруть (моляться) бісам і болотах і криниці». Берегині були добрими божествами. До наших днів дійшло, наприклад, уявлення про домовика.Культ Роду і Рожаниць, божеств родючості, пов'язаний з розвитком родового ладу і сільського господарства у слов'ян. У Роді одночасно уособлювалися сили родючості землі і єдність поколінь людей. Адже родючість землі, за віруваннями слов'ян, забезпечують предки, і якщо земля не плодоносить, то жертву треба приносити саме їм. Язичницьке уявлення про єдність світу проявлялося і в тому, що здатність людини виробляти потомство вважалася стимулюючої творчі сили природи. Тому весняні свята на честь Рода і Рожаниць супроводжувалися загальним пияцтвом («не до закону, але в упоі») і непристойностями. На цій стадії розвитку язичницьких вірувань з'являються спроби зобразити богів у людиноподібну вигляді. Показово, що вже після прийняття християнства селянки молилися рожаницам нарівні з християнською Богородицею.

Клятва зброєю, Перуном і Білястому відома вже з розповіді про договір 911 р. між київським князем Олегом (882 - 912) і візантійцями. З іменем князя Володимира (980-1015) пов'язана спроба затвердити язичницьку релігію в якості державної ідеології. Прийшовши до влади в Києві, він поставив поруч зі своїми теремами на пагорбі дерев'яні ідоли шести богів: Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла і Мокоші.

2.2 Боги стародавніх слов'ян

• Сварог був у слов'ян богом Неба, батьком усього сущого. Сварог - батько ряду богів (Перун, Дажбог, Семаргл); бог вогненної стихії, творець. Сварог пов'язані з небесним вогнем і небесною сферою. Ім'я бога проиходит від ведичного "svargas" - небо; так само в цьому слові представлений і корінь "var" - горіння, жар. Легенда розповідає, що Сварог подарував людям перший плуг і ковальські кліщі, навчив виплавляти мідь і залізо. Крім того, він встановивзакони, які могли б дотримуватися люди. "Дід божий" Сварог, за давнім переказом, віддається спокою, надаючи управління своїм богам-дітям і внукам - Сварожича.

• Слов'янським громовержцем був Перун. Його культ є одним з найдавніших й піднімається ще до 3 тисячоліття до н. е.., коли войовничі іноевропейци (арії) на бойових колісницях, що володіли бронзовою зброєю, підкоряли собі сусідні племена.

Перун був більшою мірою богом-воїном, ніж втілення оплодотворяющих землю весняних гроз, тому не дивно, що аж до X ст. - Часу військових походів киян - його культ не займав центрального місця, а в деяких областях слов'янського світу був взагалі невідомий. Перуна називали "князівським богом", оскільки він був покровителем князів, символізував їхню владу. Такий бог був далеким від більшості общинних слов'ян-землеробів.

Піднесення культу Перуна, перетворення їх у верховного язичницького бога починається з військовими походами киян - вони перемагають хазар, воюють на рівних з Візантією, підпорядковують собі багато слов'янські племена.

Перун, за легендою, в лівій руці носить сагайдак стріл, а в правій цибулю, випущена їм стріла вражає супротивника і виробляє пожежі. Його палиця (молот), якзнак караючого божественного гармати, стала символом влади, її функції перенесли на царський скіпетр, жрецький і суддівський жезли.

Є версія, що Георгій Побідоносець, який вражає змія - ніхто інший як Перун, "затесався" у святці, прикрившись християнським ім'ям.

• Богом родючості, що з Навою (нижнім світом), був Велес (Волос). Ім'я Велеса перегукується з найдавнішого кореня "вів" зі значенням "мертвий". Але оскільки з світом мертвих пов'язувалися уявлення про магічну силу, власник якої полонить людей, то цей же корінь означає могутність і зустрічається в словах "влада", "веліти", "володіти", "великий". Велес - одночасно бог мудрості і поезії (віщий співак Боян в "Слові о полку Ігоревім" названий онуком "онуком Велеса"). Велес - син небесної Корови і Першобога Рода, один з найдавніших індоарійських богів, спочатку як покровитель мисливців, потім скотарства й багатства. Це він благословляє мандрівника і допомагає йому в дорозі. Саме Велес відкриває таємниці ремесла і медицини.

Слов'яни шанували Велеса як бога багатства. У давнину часто розплачувалися домашніми тваринами, слово "худобу" мало значення "гроші", "майно" і так само було показником багатства. У Древній Русі Велес був і заступником купців, які у своїх договорах часто клялися його ім'ям.

Культ Велеса був дуже широко поширений на Русі.

• Кілька століть однією їх шанованих на Русі богів був Даждьбог - бог сонячного світла, тепла, і родючості взагалі. Ім'я його походить не від слова "дощ" (як іноді помилково думають), воно означає - "дає Бог", "подавач всіх благ". Часто вживається фраза "дай бог" служить відображенням древнього імені Дажбога. Символами цього бога були золото і срібло. Культ Даждьбога особливо розцвів на Русі в XI-XII ст., В епоху державної роздробленості, співіснуючи з християнством. Російські люди шанували Дажбога як свого захисника, називаючи себе його онуками. Даждьбог був богом сонячного світла, але аж ніяк не самого світила.

• Ярила - син (і \ або іпостась) Велеса, він бог весняного сонця, гине і возрождающийся. Ярила був у древніх слов'ян так само богом родючості, розмноженнята фізичної любові. Саме цей бік любові, яку поети називають "пристрастю кипучої", і перебувала в "веденні" слов'янського бога Ярила. Його уявляли собі юним, красивим чоловіком, палким закоханим нареченим. У Ярила просили гарного врожаю, коли з'являлися перші сходи ярих. Ярила так само - Вешний Коровій бог, бог-воїн, "перемагає" Мороза навесні і "збиває з Зими роги". Зберігся в християнських святцях як Нікола Вешний.

• Хорс втілює у собі рух по небу світило (Ім'я "хорс", що має індоіранські коріння, означає "сонце", "коло"). Це дуже давнє істота, представлявшееся просто золотим диском. У більшості творів Хорс сусідить з небесними богами: Перуном, співвідносні з громом і блискавкою, і з Даждьбогом. Хорc - божество сонячного світила, але з сонячного світла і тепла, він представляв собою якесь доповнення до образу Дажбога-сонця, подавача земних благ. З культом Хорса був пов'язаний ритуальний весняний танець - хоровод (рух по колу), звичай піч на Масляну млинці, схожі за формою сонячний диск, і катати запалені колеса, так само сімвользірующіе світило.

• Семаргл - бог вогню і вогненних стихій, посередник між людьми і небесними богами. Був супутником богів сонця і родючості. Семаргл представлявся у вигляді собаки - захисника посівів: реальні пси оберігали поля від диких косуль і кіз. Семаргл, як і Хорс, божество скіфського походження - їх культ прийшов від східних кочівників, тому обидва цих бога шанували тільки в Південній Русі, що межувала зі Степом.

• За однією з версій, Стрибог є верховним царем вітрів - "Слово о полку Ігоревім" називає вітри "Стрибожьими онуками". Його шанували і як винищувача усіляких злодіянь, руйнівника зловмисництва.