Теоретичний матеріал з теми Лексичні та фразеологічні засоби, притаманні офіційно-діловому стилю

Для ділового мовлення багатозначність слова - явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-діловому та науковому стилях мови слова використовуються, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов’язково є первинним.

Лексика української мови складається із слів корінних ( ~ 90%) і запозичених . Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, проте надмірне, неправильне або невиправдане їх застосування однозначно визнається негативно.

Добір слів іншомовного походження часто диктують обставини. Серед них випадки, коли не можна точно перекласти слово українською мовою, наприклад загальноприйняті науково-технічні терміни: аванс, конус, бланк, перпендикуляр.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

1.Не вживати слів іншомовного походження, якщо вони мають український відповідник ( не в термінологічному значенні):

аргумент - підстава, мотив, обґрунтування, доказ;

компенсація – відшкодування, оплата, покриття;

пріоритет – перевага, першість, переважне право;

ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий.

2. Уживати запозичені слова правильно, відповідно до значення.

3. Використовуючи іншомовні слова, треба пам’ятати: вони повинні бути зрозумілими для тих, хто їх сприймає.

4. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник - зупинити вибір на одному із них.

Неправильне використання іншомовної лексики веде до плеоназму – значеннєвого повтору, що виникає при вживанні слів, значення яких частково або цілком збігається: потерпіти повне фіаско – фіаско і є повною поразкою), прейскурант цін – це і є перелік цін товарів, послуг тощо.

Тавтологія – значеннєвий повтор, що виникає у тих випадках, коли в реченні стоять поруч однокореневі слова, близькі за значенням і звучанням: Користь від використання агрегатів

Стилістичні особливості іменника

Порівняно зі словами інших частин мови іменників незрівнянно більше в будь-якій мові; саме іменник і дієслово мають такі граматичні ознаки, які „диктують” граматичні форми словам, залежним від них. Серед них категорія роду іменника є однією з визначальних морфологічних ознак. Як відомо, всі іменники в однині належать до чоловічого, жіночого або середнього роду: заповіт (чол. р.), довідка (жін.р.), повідомлення ( сер. р.). Проте окремі іменники мають форми чоловічого і жіночого родів: автор, учитель, співробітник, викладач, професор, лікар, аспірант, студент (чол.р.) і авторка, вчителька, співробітниця, викладачка, професорка, лікарка, аспірантка, студентка (жін.р.). В офіційно-діловому мовленні зазвичай вдаються до форм чоловічого роду: директор, завідувач, лектор тощо, навіть якщо називають представниць жіночої статі: директор Петрова О.В., завідувач кафедри Семеновська Н.В., лектор Сєрова Т.О.

Слова (прикметник, дієслово у минулому часі), залежні від найменування посади, звання чи професії, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: старший лаборант підготував звіт. Якщо ж після названих вище найменувань стоїть прізвище (ім’я та по батькові), які називають особу жіночої статі, то залежні займенники та дієслова вживаються в жіночому роді: декан факультету професор Максимова Ірина Петрівна зазначила..

Необхідно розрізнювати назви професії та статусу: Друкар офсетного цеху – посада друкарки-референта; відмінниця навчання – відмінник народної освіти.

У тексті документів недоречно використовувати збірні іменники на позначення однакових або подібних понять, істот, тварин, назв осіб за фахом, місцем проживання тощо. Вони замінюються на відповідні іменники у формі множини або за допомогою додаткових слів: херсонці – мешканці м.Херсона, генералітет – генерали, поштарі – працівники пошти, городяни – мешканці міста, студентство – студенти.

Проте для деяких збірних іменників офіційно-діловий текст є основною сферою функціонування: адміністрація, секретаріат, ректорат, генералітет.

В офіційно-діловому стилі активно використовуються форми родового відмінку (складання протоколу, оцінювання результатів). Слід пам’ятати, що закінчення слова-іменника чоловічого роду ІІ відміни у родовому відмінку однини залежить від лексичного значення: акта (назва документа) – акту (назва дії).