2. Місце переконування в системі способів комунікативного впливу.

Переконання – це результат взаємодії людини з соціальним середовищем, природою , тобто це система знань, поглядів, відносин, норм поведінки.

Розрізняють істинні та хибні переконання.

Істинні переконання – відповідають реальній дійсності та роблять особистість людини суспільно цінною.

Хибні переконання – призводять до неправильних, шкідливих для первинного колективу, а далі й суспільства, вчинкам. Хибні переконання виникають як синтез негативних поглядів та негативного життєвого досвіду свого та інших.

Наприклад:

- Вчитися відмінно – ненормально, добросовісно вчаться лише “зубрили” та “задаваки”.

- Поводити себе бездоганно не годиться, кожний нормальний учень повинен мати зауваження від вчителя, інакше його не будуть поважати.

- Обманювати вчителя – ознака розуму та винахідливості.

- Працювати з повною віддачею сил – непотрібне старання.

Подібні переконання закріплюються, перетворюючись у споживацькі позиції, пізнавальну та трудову пасивність.

Переконання людини складаються з трьох компонентів:

Знання – почуття – поведінка.

В переконаннях реалізується формула:

Зрозуміло – пережито – прийнято – зроблено,

(тобто розумію, переживаю, прийняв на себе, буду цим керуватися в своїй діяльності та поведінці.)

Формами переконування можуть бути диспути, дискусії, бесіди, розповідь вчителя, особистий приклад.

Психолого - педагогічні вимоги до переконування

Щоб переконування як метод взаємодії було максимально дієвим, воно повинно задовольняти цілий ряд вимог:

– Зміст і форма переконування повинні відповідати рівню вікового розвитку особистості ( у молодшому шкільному віці на прикладі казок, легенд, фантастичних розповідей, далі на прикладах вивчення реального світу, вивчення духовного світу людини);

– Переконування повинно будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей вихованця; необхідно істинно життєву позицію школяра;

– Переконування повинні містити як узагальнюючі положення (принципи, правила), так і конкретні факти, приклади; в молодшому шкільному віці велика роль наочно – образного матеріалу;

– При переконуванні часто буває необхідно аналізувати факти поведінки, які однаково відомі співбесідникам;

– Переконуючи інших, вихователь повинен глибоко вірити в те, що він повідомляє.

Умови ефективності переконування

До умов ефективності переконуючої взаємодії відносяться:

– забезпечення сили взаємодії, яка визначається її змістом та авторитетом того, хто переконує. Чим краще учень ставиться до вчителя, тим краще він приймає його переконування;

– урахування при побудові переконування особливостей психічного складу переконуваного. Для цього педагогу потрібно знати тип нервової системи вихованця, уявляти зону його найближчого розвитку в навчанні та вихованні;

– урахування інтелектуально-емоційного стану переконуючого та переконуваного в момент їх взаємодії;

– метод переконування буде дієвим тільки при умові єдності у ньому думки, почуття та вольового стимулювання. В його застосуванні доцільно дотримуватися структури переконування: знання – почуття (емоції) – поведінка;

– велике значення має аргументованість, доказовість думок педагога, його переконаність у правильності своїх слів, готовність захищати свої погляди. Це виражається в яскравих словах, захоплюючих уяву дітей, хвилюючих та пам’ятних надовго.

Перебудова хибних переконань потребує довготривалих зусиль педагога. Її потрібно здійснювати у трьох напрямках:

1. Формування у класному колективі здорової громадської думки.

2. Створення спеціально цінного індивідуального життєвого досвіду.

3. Вмотивоване спростування неправильних переконань.

Прийоми розхитування хибних переконань:

– Спонукати учня до порівняння себе з іншими: ближче познайомити з цікавою для нього людиною, яка керується протилежними поглядами ( наприклад, дитина не хоче вчитися, а його знайомий багато читає та знає, і при цьому не виглядає ні “зубрилкою”, ні “задавакою”).

– Показати, куди в майбутньому можуть привести неправильні погляди і переконання ( наприклад, розповісти про людину, яка страждала тими ж недоліками та загубила своє життя, загубила совість, честь, свободу; вона здавалася сильною, а життя довело її слабкість та ницість. Для цього можна використати реальні життєві приклади, а також приклади з літератури, кінофільмів та інш.).

– Довести до парадоксу логіку міркування учня, який відстаює свої хибні переконання ( наприклад, що буде, якщо всі учні стануть обманювати вчителів, незважати на правила поведінки та інш.)

– Створити вихованцю умови для саморозкриття, тобто надати йому можливість висловити свої аргументи на захист своїх поглядів, а потім кожний аргумент спростувати.

– Сутичка цінностей в духовному світі учня: хочеться стати сильним, займатися улюбленим видом спорту, але для цього потрібно виконувати режим дня, сумлінно вчитися; можна записатися в мотогурток, але для цього потрібно не мати двійок і т. д.

– Сутичка моральних якостей педагога з неправильною поведінкою учня: у відповідь на грубість вчитель проявляє стриманість та ввічливість, підкреслену повагу особистої гідності школяра.

– Перебудова поглядів шляхом надання учневі довір’я, поваги навіть тоді, коли він здійснює навіть поганий вчинок (“Чим я можу допомогти тобі? Адже я бачу, що тобі погано!”).

– Відкрита боротьба між неправильними переконаннями школяра та зі здоровою думкою класу, яка побудована на аргументованому , з опорою на практичний досвід дітей, спростуванні кожного доводу, з яких складається неправильне переконання.