8.2 Концертні заклади

Якщо до XVIII століття центрами виконання музики були церкви, палаци, придворні театри та аристократичні салони, то починаючи з 1690 року, коли в Лондоні був споруджений перший спеціалізований концертний зал, виступи музичних колективів відбуваються у спеціально споруджених для цього приміщеннях і стають доступними для широкої аудиторії^[25]. Протягом XIX-XX століть виникали концертні організації, влаштовували регулярні виступи колективів і солістів у приміщеннях купецьких і ремісничих гільдій, залах готелів і ресторанів, а також у приміщеннях оперних театрів. Найбільші концертні зали світу - зали оперних театрів Метрополітен-Опера та Опера Сан-Франциско, розраховані більш як на 3000 місць.

У країнах соціалістичного табору протягом XX століття була розбудована мережа державних концертних організацій, що називалися філармоніями. Станом на 2010 рік філармонії продовжують функціонувати в усіх обласних центрах України, в столицях та обласних центрах інших пост-радянських країн, центрах польських воєводств^[26], ряді інших європейських міст (зокрема Берліні). Специфічними радянським явищами стали Будинки органної та камерної музики, що розташовувались у приміщеннях закритих у роки радянського панування костелах, в Україні такі заклади буди відкриті протягом 1980-х років - у Києві, Дніпропетровську, Білій Церкві, Львові, та Харкові.

Місцем побутування масової музики є клуби. В СРСР клубні заклади знаходились у веденні держави, зокрема у веденні Міністерства культури станом на 1970 рік налічувалось більше 90 тисяч клубних закладів. Найбільші клубні заклади називалися будинками та палацами культури^[28], при цих закладах створювались різноманітні самодіяльні колективи, у т.ч. хори, оркестри, ансамблі пісні і пляски. Найбільші палаци культури є традиційним місцем проведення концертів популярної музики, найбільшим закладом такого типу в Україні є Палац "Україна", що з 1998 року має статус національного.

В Європі та США, а з кінця 1990-х років і в пост-радянських країнах, розвивається мережа приватних клубних закладів, які стали центрами так званої «клубної музики» - танцювальної електронної музики, виконуваної ді-джеями.

9. Джерела

• Музична енциклопедія, М., 1973—82

• Шип С. В. Музична форма від звуку до стилю [Текст] : навч. посіб. / С.В. Шип. - К. : Заповіт, 1998. - 368 с. - ISBN 966-7272-21-4 : Б. ц.

• Т. В. Чередниченко. Музыка в истории культуры, ISBN 5-87859-002-6 (рос.)

• В. Н. Холопова. Музыка как вид искусства, ISBN 5-8114-0334-8 (рос.)