Розділ 1. Теоретична частина

1. Сутність та структура державного боргу

Репутація держави точніше всього визначається

сумою, яку вона здатна отримати в борг.

Уїнстон Черчілль

Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

Державний борг з’являється в результаті фінансування дефіциту державного бюджету, тобто перевищення видатків над доходами держави. Абсолютне значення боргу може бути великим, проте державний борг завжди має перебувати у відповідній пропорції до рівня бюджетного дефіциту, темпів зростання ВВП.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції: 1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; 2) регулюючу — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Т. Вахненко до зазначених функцій додає валютно-фінансову та перерозподільчу. Валютно-фінансова функція полягає у поповненні міжнародних валютних резервів завдяки зовнішнім позикам. Перерозподільча – перерозподілі капіталу між приватним і державним сектором та перерозподілі капіталу між секторами фінансового ринку [9,с.36].

Державні боргові зобов'язання можуть існувати в різних формах:

• кредитні угоди й договори;

• державні цінні папери;

• договори про надання державних гарантій, договори поручительства по забезпеченню зобов'язань третіми особами;

• переоформлення боргових зобов'язань третіх осіб у державний борг на основі федеральних законів;

• угоди й договори про пролонгацію й реструктуризації боргових зобов'язань минулих років [15].

Структура державного боргу зображена на рис.1.1. Першою складовою виступає внутрішній борг, що є за Законом України "Про державний внутрішній борг України", строковими борговими зобов'язаннями уряду України у грошовій формі, який гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Зовнішній борг — сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов’язання). Поточний борг – витрати з виплати доходів (процентів) кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави і погашення зобов’язань, термін сплати яких настає в поточному періоді. Капітальний борг – вся сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими зобов’язаннями.

Рис.1.1. Структура державного боргу

Джерело: [28,c.210 ]

Отже, до складу державного боргу входить:

• боргові зобов’язання держави (як внутрішні, так і зовнішні);

• відсотки за цими зобов’язаннями;

• надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам;

• неоплачені державні замовлення;

• заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками;

• невідшкодований податок на додану вартість та ін.[28, c.201 -204 ].

Бюджетним кодексом України (ст.18) встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. Відповідно до цього Кодексу (ст.12) державний борг класифікують[3]:

• за типом кредитора:

• внутрішній (перед юридичними особами, банками, органами управління та ін.);

• зовнішній (перед міжнародними організаціями, банками, країнами та ін.);

• типом боргового зобов’язання:

• внутрішній (за облігаціями, векселями, кредитами та відсотками фінансування дефіциту бюджету);

• зовнішній (за облігаціями, векселями, позиками, не віднесених до ін. категорій) [7, с.113].

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;

• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск (емісія) державних цінних паперів;

• укладення угод про позику та гарантійних угод;

• інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом [13, c.16-17].

На особливу увагу заслуговує зовнішній державний борг, у разі зростання якого країна може потрапити не тільки в економічну, а й у політичну залежність від країни-кредитора. Тому в розвинутих країнах парламенти встановлюють різні обмеження для зовнішніх запозичень уряду [14]. Крім того, зовнішні запозичення беруть одні уряди, а віддаватимуть інші, що може негативно позначитися на їх політичному майбутньому. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень, на відміну платоспроможність за внутрішніми позиками - за рахунок внутрішніх джерел. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу.