1. Університети:

• 1805 – Перший на Наддніпрянській Україні університет – Харківський, його ініціатор створення в. Каразін, а перший ректор і. Рижський (університет - центр збору архівів та фольклору);

• 1834 – Київський університет імені Святого Володимира (матеріально-технічна база вивезена з зачиненого Вільненського університету – «розсадника революції») – перший ректор Михайло Максимович;

• 1865 – Новоросійський університет в Одесі (у трьох наддніпрянських університетах в першій половині ХІХ ст. навчались - 1200 студентів, а наприкінці ХІХ ст. - 4 тис. студентів);

2. Ліцеї – вища освіта в поєднанні з гімназичною:

- Волинський ліцей у Крем»янці 1805 року;

- Житомирська гімназія 1833 року;

- Рішельєвський ліцей в Одесі (1817) та на його базі Інститут східних мов;

- Ніжинська гімназія вищих наук (1820), з 1832 року ліцей;

- Ніжинський юридичний ліцей у 1875 році став Історико-філологічним інститутом, який готував вчителів для середніх шкіл;

- 1885 – перший в Україні Технологічний інститут у Харкові;

- 1898 – засновано Київський політехнічний інститут;

- 1899 – Вище гірниче училище у Катеринославі;

- 1873 – Ветеринарний інститут у Харкові;

В Австрії

- з 1805 року трикласні початкові школи під контролем церкви де навчались 14 % дітей, 1848 року ними стала опікуватись держава;

- з 1848 року самостійна чотирикласна освіта в реальних училищах (основи садівництва, бджільництва та шовківництва);

- недільні школи для дорослих (1848 – на Галичині - 60, на Закарпатті – 9).

В Австро-Угорщині у 1869 році теж була проведена шкільна реформа – загальнообов»язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, всі школи передали з відання церкви до держави, вони поділялись на сільські (1-3 класи) та міські (4-6 класи). На західній Україні в 1890 році – 67% дорослих залишались неписьменними.

В 1881 році «Просвіта» створила «Руське педагогічне товариство» та утримувала чотири школи з гуртожитками.

• гімназії Австрії в першій половині ХІХ столітті давали середню освіту з обов»язковим вивченням української мови, але, одночасно збільшувалось понімечення та покатоличення – кількість гімназій була недостатньою;

• в другій половині ХІХ ст.. кількість гімназій в Австро-Угорщині не збільшилась і викладали в них переважно польською мовою. Відомі гімназії у Львові та Перемишлі.

Вишу освіту на початку 19 ст. давали:

• Львівський університет (в 40-х роках кафедра української мови та літератури, а в 1894 році засновано кафедру історії України на чолі з М. Грушевським);

• 1877 - Реальну та Технічну академію у Львові було перетворено на Політехнічний університет;

• 1875 – Засновано Чернівецький університет;

• Львівський інститут Оссолінських (1817);

• 1897 – Академія ветеринарної медицини у Львові.

Науки

М. Максимович - вчений-енциклопедист «від ботаніки до історії».

математика: «Курс математики» Т. Осиповського, академік М.Остроградський, було засноване Харківське математичне товариство;

фізика: О. Ляпунов з Харкова досліди стійкості та рівноваги руху механічних систем, І. Пулюй (Австро-Угорщина) – дослідження рентгенівського випромінювання, фізикою займався М. Умов;

хімія: М. Бекетов;

біологія: І. Мечников – теорія утворення багатоклітинних організмів, досліди еволюційної теорії, явище фагоцитозу, разом з біологом М. Гамалією він заснував у 1886 році в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію (друга в світі) – перший лауреат з України Нобелівської премії, ботанік В. Зеленський, виникли Харківське, Київське та Одеське товариства дослідників природи;

медицина: М. Гамалія - розробляв процедуру щеплення від різноманітних хвороб, Ю. Шимановський – хірург, «Операції на поверхні тіла», винаходи хірургічних інструментів;

історія: «Історія Малой Росії» Д. Бантиша-Каменського (1822), «История Малоросии» М. Маркевича (1842-1843), М. Костомаров історичні персоналії – «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Петро Дорошенко», історичні твори Ю. Оссолінського, «Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні» Володимира Антоновича, тритомна «Історія запорозьких козаків» Д. Яворницького, дослідницька діяльність М. Грушевського, та історичні твори Д. Багалія. О. Єфименко, О. Лазаревського, Я. Новицького.

філологія: І. Пулюй, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький переклали з староєврейської мови Псалтир та з грецької Євангеліє, О. Потебня – професор Харківського університету з мовознавства.

Фольклор

• збірник Миколи Цертелєва (9 дум та 1 історична пісня);

• М. Максимович – «Українські народні пісні», «Збірка українських пісень», «Малоросійські пісні»;

• «Русалка Дністровая» Вагилевича, Головацького та Шашкевича;

• 3000 пісень (1400 українські) – фолкльорист Зоріан Доленго-Ходаковський 1814-1818рр..

Література

• 1798 «Енеїда» І Котляревського, п»єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»;

• байкарі П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка;

• повість Г. Квітки-Основ»яненка – «Пан Халявський», п»єси «Дворянські вибори», «Сватання на Гончарівці»;

• перша історична повість П. Куліш «Чорна рада»;

• збірник поезій Т.Г.Ш. «Кобзар» (1840);

• Марко Вовчок (Марія Вілінська) – перша соціальна повість «Інститутка», «Народні оповідання»;

• Іван Нечуй-Левицький – «Микола Джеря», «Кайдашева сім»я», понад 50 різних творів;

• Панас Мирний (Рудченко) – соціально-психологічні романи та повісті «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Голодна воля», «Повія»;

• І. Манжура;

• Леся Українка (Лариса Косач) – «Лісова пісня», велика кількість поезій;

• Іван Франко – близько 5 тисяч різноманітних праць, «Вічний революціонер», «Каменярі», «Наймичка», «Марійка», «Смерть убивці», його однодумцями були М. Павлик, Н. Кобринська, С. Ковалів, Т. Бордуляк.

Театр

Харківський театр (до 1818 року) на чолі з Г. Квітка-Основ»яненко, ставили п»єси російських, західноєвропейських авторів та п»єси самого Г. Квітки-Основ»янека та І. Котляревського: «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», актором театру був К. Соленик;

Полтавський театр (1818-1821рр.) на чолі з І. Котляревським де переважав репертуар самого керівника. В обох театрах грав актор М. Щепкін, якого І. Котляревський переманив з Харківського театру.

Поміщицький або кріпацький театр в с. Качанівка на Чернігівщині де працював композитор М. Глинка;

Поміщицький або кріпацький театр в с. Романовому на Волині де актори кріпаки отримували освіту в Італії.

З 1864 року існує професійний театр у Львові – «Руська бесіда», який засновує О. Бачинський, а з 1875 року його очолює М. Кропивницький, його акторами були І. Гриневицький. М. Романович.

З другої половини ХІХ століття на Наддніпрянщині величезного значення набувають аматорські театри:

- Бобринецька трупа; - Єлисаветградська трупа засновані М. Кропивницьким й трьома братами Тобілевичами (Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський), вони під керівництвом М Кропивницького в Єлисаветграді в 1882 році засновують першу професійну українську трупу (театр) – Товариство українських акторів. В 1883 році театр очолив М. Старицький (М. Кропивницький залишився режисером та актором). Акторами Єлисаветградського театру були: Марія Заньковецька, А. Максимович, О. Маркова, Марія Садовська-Барілотті, Панас Саксаганський, Микола Садовський. Оскільки гастролі цього театру мали великий успіх розвелось по Україні близько 30 аматорських труп, найбільш вдалими з яких були театральні колективи М. Кропивницького (1888-1893, 1894-1900), І. Карпенка-Карого (1890-1910), М. Садовського (1888-1898) та Г. Деркача (гастролі в Парижі).

Драматургія:

• Михайло Старицький написав 25 п»єс – «Не судилося». «Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці», «У темряві», «За двома зайцями», «Богдан Хмельницький». «Маруся Богуславка», «Оборона Буші»;

• Марко Кропивницький – «Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дай серцю волю, заведе у неволю»;

• І. Карпенко-Карий – «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн»;

• Панас Мирний драма «Лимерівна»;

• Б. Грінченко – п»єси на історичну тематику «Степовий гість» і «Ясні зорі»;

• Драматургією бавились і Іван Франко та Юрій Федькович.

Музика

Троїсті музики – скрипка, цимбали, бубон.

Найвідомішими кобзарями (грали на лірах та кобзах) - були Андрій Шут, Іван Крюковський, Федір Гриценко (Холодний), Остап Вересай (кріпак з тенором).

Йосип Витвицький піаніст, композитор і педагог: «Україна» (1836), «Плавба Дніпром», «В сяйві місяця» та варіації на тему народних пісень;

1842 – засноване Одеське філармонічне товариство;

1848 – засноване Київське Симфонічне товариство любителів музики та співу;

Алойз Єдлічка – композитор з Полтавщини;

Іван Вітковський – композитор з Харківщини;

Семен Гулак-Артемовський – виконавець і автор опери «Запорожець за Дунаєм», «Зібрались всі бурлаки» - засновник української опери;

Петро Сокальський – опери «Мазепа», «Майська ніч», «Богдан Хмельницький»; М. Аркас – опера «Катерина»;

П. Ніщинський – народна тематика «Вечорниці»;

М. Калачевський – «Українська симфонія»;

Микола Лисенко – засновник української музичної фольклористики, поклав на музику багато віршів ТГШ, написав опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас бульба», дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький;

Павло Чубинський у 1862 році написав вірш «Ще не вмерла України …» до якого М. Вербицький написав музику із 2001 року, після переробок це гімн сучасної України;

Михайло Вербицький з Галичини, автор хорових, вокальних інструментальних творів.

Архітектура

Андрій Меленевський – пам»ятник магдебурзького праву в Києві, церква-Мавзолей на Аскольдовій могилі, перший у місті театр в стилі модерну або ампіру - зовнішня краса та внутрішній комфорт;

Вікентій Беретті – Університет Св. Володимира (1843) та Інститут шляхетних дівчат в стилі класицизму;

Мельников в Одесі на Приморському бульварі будинки державних установ міста і готель, та за проектами іноземних архітекторів в Одесі – Потьомкінські сходи, Одеський театр 1809 року за проектом Ж. Тома де Томона, Воронцовський палац в стилі модерну;

палац Кирила Розумовського в Батурині, маєток Григорія Галагана на Чернігівщині в с. Сокиринцях, «Софіївка» в Умані, «Олександрія» в Білій Церкві – зразки палацово-паркової архітектури (ландшафтні парки);

на Хрещатику в 70-ті рр.. в стилі бароко була побудовано Міська дума, готель «Континенталь», «Міський театр»;

в 90-ті роки в Києві було побудовано Оперний театр;

Олександр Беретті спорудив Володимирський собор на будинки по вулиці Володимирській;

Олександр Кобелєв – будівля київського Політехнічного інституту;

Олександр Вербицький – Залізничний вокзал у Києві;

Олексій Бекетов - забудова Харкова та Драматичний театр у Сімферополі;

В 70-ті роки відбудовується Севастополь – будинок Військово-історичного музею Чорноморського флоту та інші будівлі;

У Львові - Інститут Оссолінських, ратуша на площі, Ринок з високою вежею і годинником, Львівський театр за проектами іноземних архітекторів;

- Юліян Захаревич - в стилі модерну наслідуючи італійське Відродження – будівля Львівського політехнічного інститут, будинок Галицької ощадної каси.

Живопис

Володимир Боровиковський – «Портрет княжни Ганни Гаврилівни Гагаріної та княжни Варвари Гаврилівни Гагаріної» (1802),

Василь Тропінін (кріпак) – народні мотиви, пейзажі – «Мережниця»;

К. Павлов – реалізм в портретах «Горленко», «Лизогуб»;

К. Федорович – «Портрет Марії Галаган»;

Іван Сошенко – портрети та пейзажі, педагог;

Тарас Шевченко – портрети понад 130, графічні роботи в вигляді офортів на тему «Живописна Україна». Шевченкові в живописі наслідували: Лев Жемчужников, Іван Соколов, Костянтин Трутовський;

Микола Пимоненко – на тему сільського життя «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії»;

Киріяк Костанді – побутовий жанр «У хворого товариша», «В люди», «Гуси», «Рання весна»;

Микола Ярошенко – майстер пензля;

Архип Куїнджі – пейзажі «Українська ніч», «Степ», «місячна ніч на Дніпрі», «Чумацький шлях», «Ранок на Дніпрі»;

О. Ківтенко – українська тема;

В. Орловський та брати Маковські – українська тема;

І. Репін – «Запорожці пишуть листа турецькому султану»;

Сергій Васильківський – вершина пейзажної творчості «Отара в степу», «Степ на Україні», «На Харківщині», «Ранок» - 3,5 тис. картин.

В Австрії

Корнила Устиянович - ліризм живопису «Батьківська пара», «гуцулка біля джерела», «Шевченко на засланні»;

Теофіл Копистинський – портретний жанр;

Тит Романчук – пейзажі;

Молодий художник з Західної України – Іван Труш.

Скульптура

Леонід Позен – скульптура малих форм «Шинкар», «Кобзар», «Скіф», Запорожець у розвідці» та погруддя сучасників;

Михайло Микешин у 1888 році пам»ятник Богдану Хмельницькому.

У Львові працював італійський скульптор Паріс Філіппі.

Географія козацьких формувань протягом ХІХ століття

З 1775 року (9тис.) по 1828 рік Задунайська Січ – 38 куренів на службі у турків. У 1828 році 1500 козаків на чолі з Йосипом Гладким під час російсько-турецької війни перейшли до росіян під Ізмаїлом.

З 1828 року по 1832 рр. росіяни поселили їх під Маріуполем – заснувавши Азовське козацтво – 1832-1866 роки. Від 6 до 11 тис. козаків з сім»ями охороняли східну частину Чорного моря, але в 1866 році були переведені в розряд державних селян.

Бузьке (Катеринославське) козацьке військо – 1769-1787; 1803-1817 рр.

В 1769 генерал О. Прозоровський сформував полк з запорожців для війн з турками. В 1775 році полк поселили по Південному Бугу (назва Бузьке), він поповнювався арнаутами, молдованами, греками, болгарами та сербами.

1785 - 1787 рр. – за Бузьких козаків взявся граф Г. Потьомкін підпорядкувавши їх Касперову та Скаржинському, які створили з них пристойне військо, що отримало назву Катеринославське і приймало участь в російсько-турецькій війні 1787-1791 рр.. В 1797 році Потьомкін в опалі і разом з ним розформований Катеринославський полк.

В 1803 році Катеринославське козацьке військо відновив І. Краснов в складі 1500 чоловік (дуже багато втікачів-кріпаків), вони воювали під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. та наполеонівських походів.

В 1817 році «катеринославців» (бужців) перетворили у військових поселенців.

Чорноморське військо 1788 – 1860 рр.

В 1788 з числа розігнаних запорожців було створено Чорноморське «військо вірних козаків» на чолі з кошовим С. Білим та осавулом Чепігою. Реорганізацією війська зайнявся сам Суворов, а почесним гетьманом було обрано Г. Потьомкіна.

Козаки Чорноморського війська брали участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., розгромивши турецький флот під Очаковим. В той же час окремий загін козаків А. Гладкого захопив о-в Березань.

В 1792 році Чорноморське військо поселили на кордоні по річці Кубань (див. Кубанську Україну). Серед 25 тис. козаків розділили 30 тис. км 2 землі утворивши 40 курінних селищ (станиць) і вони виявились дуже вправними землеробами. Центр Чорноморського війська – місто Катеринодар.

В 1860 році Чорноморське козацтво було об»єднань з частинами Кавказького лінійного козацького війська й перейменоване в Кубанське козацьке військо (де українців вже було менше чверті).

Релігійне життя

З 1799 року київськими митрополитами призначались не українці, а румуни, греки та росіяни, проводилась політика «денаціоналізації» церкви – утворилась Російська православна церква (РПЦ). УГКЦ в Росії була заборонена.

За часи реформ Йосипа ІІ УГКЦ в Австрії була урівняна в правах з католиками і зайняла панівне становище у Галичині.

На Буковині була ще жива православна українська церква, але її митро пліт проживав в Хорватії (румунізація церкви).

12