3.3. Наукова діяльність за кордоном

Під час відрядження за кордон (вересень 1871 - квітень 1873) відвідав Віденський, Гейдельберзький, Берлінський, Неаполітанський і Римський університети. Найбільш грунтовно знайомився зі способами викладання і практичних занять в Гейдельберзі та Неаполі.

Він належав до кола діячів українського національного руху 1860–1880 років, особисто знав В. Антоновича, М. Драгоманова, П. Чубинського. Як видатний український історик і теоретик права Олександр Кістяківський розвивавсяв стінах університету св. Володимира в Києві, де обіймав посаду професора кафедри кримінального права та судочинства. Зокрема, вчений зробив неоціненний внесок у вивчення історії України виданням у 1879 році надзвичайно важливої пам’ятки українського права: «Права, за якими судиться малоросійський народ». О.Кістяківський був співзасновником «Киевского Юридического Общества», співробітником «Основи», досліджував українське звичаєве право, судовий устрій Гетьманщини.

Правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід’ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне життя. Наприклад, в одному з найвідоміших своїх творів – «Исследовании о смертной казни» (1867 р.) – він заперечив доцільність існування цього найтяжчого з покарань. Саме тепер, коли для певної частини нашого суспільства гостро стоїть проблема вибору шляхів і методів обстоювання власних прав, коли серед значної частини інтелектуалів поширились ультраліберальні настанови, варто уважно подивитися на проблему політичного радикалізму очима одного з видатних представників української інтелігенції другої половини ХIХ ст. – Олександра Кістяківського.

Розділ 4. Праці

4.1. Магістерська дисертація

“Дослідження про смертну кару”

Магістерська дисертація Кістяківського - «Дослідження про смертну кару» (1867 р., Київ ; перевидання 1896 р., Санкт-Петербург) - не втратила актуальність і зараз: вона була знову перевидана (Тула: «Автограф», 2000. - ISBN 5-89201-022-8), на неї посилаються як у наукових працях, так і в дискусіях про смертну кару. У цій праці Кістяківський докладно описав історію питання і, проаналізувавши доводи противників і прихильників смертної кари, зробив висновок:

…. Отже, смертна кара не тільки не сприяє громадської безпеки, не тільки не стримує від злочинів, але має погані сторони, які чужі всім іншим покаранням. Єдина перевага її в очах народів полягає в тому, що вона дуже простa, дешевa і не містить головоломних покарань. Щоб людину тримати у в'язниці, щоб переломити її порочну натуру і зробити її корисною або принаймні зробити її безпечним членом суспільства, а для цього потрібні значні витрати, велике терпіння і справжня громадянська мужність, яка не підкоряється впливу більш-менш тимчасових тривог, а вміє побороти душевну небезпеку . Тоді як смертна кара, не вимагаючи ані довгого часу, ні витрат, ні особливих праць, одним разом і назавжди забирає у злочинця можливість завдавати шкоди і тим гарантує і егоїзм людський від уявних і дійсних небезпек. Захисники смертної кари старанно маскують зазначену причину прихильності народів до смертної кари, даючи їй більш піднесене значення. Але тим не менше ця причина сприяє збереженню смертної кари в числі покарань, що іноді відверті захисники її так висловлюють. Так, в 1864 році, в англійському парламенті відомий Робук відстоював смертну кару як більш дешевий засіб позбавити злочинця можливості шкодити суспільству. Наскільки законнийн і стійкий подібний егоїзм - це інше питання….